Адам Сковородка: Хабар на окраїні славної Шипинецкої землі

7 років тому
В регіоні
1 339

В кабінеті Юхима Ардовича, звичайного чиновника середньої лінії йкогос там управління освіти, звично пахнуло жовтим полосатіком.

Юхим Ардович степенно подивлявси то на годинник, подарований 37мов школов, то на Елізавєту Трофимівну – свого провідного спеціаліста по організаційно-методичній роботі дошкільної освіти. Обоє понімали, шо сигодни вівторник, а це значить шо це поштішо маленька-маленька пятничка і саме главне собітіє відбудеси когди нарешті годинник покаже 18.00…

В цей же час в камйяній темниці сиділи два прокуратори і три поліцмена. Вони щиро хтіли до бару мекнути сотку, а потім по куртизанках, но служба зобовйязувала і далі інфракраснов пічєтков штампувати гривневі купюри. Десь по третій годині тої мороки, старший прокуратор не витерпів і послав меньшого прокуратора до сільпо купити дзигарів і заодно поміняти одногривневі купюри на двухсотки. Діло канєшно пішло у двіста раз скорше і веселіше…

От і наступила довгождана 18 нуль-куль.

Всі герої майбутнього мільйонного ефіру ю-тюба поправили пінжаки, труселя і піонерські галстуки і пішли на здибанку в назначеному місці.

Кождий надіявси поскорше відстрілятиси, підписати акти-протоколи і далі займатиси своїми садо-мазохиськими справами, но!

Як всігда вмішавси Русланчик, йкого ніхто не міг спрогнозувати.

Русланчик – це такий вітер, йкий появлявси нізвідки, но завжди нароблював біди і дуже бистро звіювавси.

Так от і тепер получилоси всьо не по сценарію – прийшлоси прокураторам шукати в штанях пасту для отпєчатків, а Юхиму Ардовичу – мастити руки тов пастов і щей слюну здавати на днк.

Елізавєта Трохимівна мовчки спостерігала за тим всім, ібо то «не впєрвой було»… і в кишені на сьомому айфоні ес, подарованому 35тов школов, робила відміну оптимального таксі.

Збоку виглядало так, шо «всьопропало», но як і будь-яка казка – і ця історія не могла закінчитис погано: нізвідки знову нарісувавси Русланчик і нашептав як вітерець у вуха водітєлю-молодому поліцмену службового пріуса, шо за парканом малолєтки куря шмаль. Ясєнь пєнь, шо молодий поліцмен рванувси шо шерлок за подихом вітерця і забрав з собов всі кайданки, йкими мали скувати настоящих хабарників.

От так і розпаласи, не дійшовши до суду, ця історія Юхима Ардовича, Єлізавєти Трофимівни і двох прокураторів…

І тільки Василина Єгорівна, суддя пйятої кваліфікаційної категорії = кандидат у вищу раду юстиції, нєрвно гризла нижню і верхню губу, бо йкраз не фатало десятки тисяч дулярів, йку обіцяла 36ста школа, на призначення пожиттєвої пенсії…