Степан Воляр: Про розвиток державного урядництва в Україні

Джерело: Газета “Неділька Столична” Випуск № 9\03 -15 березня 2021р

ДОКТРИНИ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ — Академік Степан Воляр для “Столичної Недільки”

фото https://www.pinterest.com

На момент розпаду Радянського союзу, державні органи управління в Україні, як і все українське суспільство були і до тепер ще залишаються в значній мірі розчинені компартійним проросійським прошарком.

Вперше обираючи президента вже самостійної України, від патріотичних сил в перший тур висунулись четверо враз (Чорновіл, Лук’яненко, Юхновський і Табурянський). І що сталося? У другий тур із них не вийшов ні один, а вийшли комуністи Петро Симоненко і Леонід Кравчук. І на завтра всі, хто ще вчора паплюжив комуніста Кравчука, стали його хвалити, а самі залишились збоку, віддавши державну кормигу як не комуністу Симоненку, то комуністу Кравчуку.

Законодавчий орган, парламент України, за пропозицією державницьких сил створити двохпалатним, назвавши його “Національні збори України”, забалотували саме депутати від колишньої союзної партноменклатури і законсервували у нас на тривалий час винайдену Леніним “Владу рад” із кухарок і чабанів.

А про суддівську владу нема й мови — вона традиційно підпорядковувала свої неправосудні рішення вказівкам згори, тобто, компартноменклатурі.

Отже після розпаду союзу змінилися тільки суб’єкти владарювання.

Роль колишнього генсека тепер відіграє президент, а його партійну номенклатуру представляють скоробагатьки-олігархи. А парадигма владарювання не змінилася, бо право на багатопартійність дало олігархам можливість формувати колективний в 450 осіб законодавчий орган з низькоінтелектуальних “кухарок і чабанів”.

В цілому владарюванням команди марксиста-ленінця Леоніда Кравчука в Україні відтворено радянську систему владарювання за принципом: Владоможцям райське життя (комунізм), а народові злидні.

Владарюванням команди радянського директора — керівника “Южмашу” Леоніда Кучми створено клас олігархату, що як кліщі, безжально висмоктували животворну силу народу.

Владарюванням команди околонаціональних демагогів Віктора Ющенка підтверджено непереборну владну привабливість принципу запровадженого Леонідом Кравчуком: владоможцям райське життя а народові злидні.

Владарюванням камарильї Віктора Януковича в Україні відроджено феодальне панування олігархату над українським народом.

Владарюванням команди Петра Порошенка підтверджено оцінку йому від Ігоря Коломойського: “Януковічь бил дікарь-діктатор — Порошенко, просвєщьонний узурпатор”.

Прийшовши обманом народу до президентства, Порошенко підпорядкував собі всі структури управління державою і, як колись комуняки, добре оплачуючи їх, розраховує на те, що зможе, обдираючи народ, вбиваючи патріотів на розв’язаній з Путіним війні, виморюючи нарід недоїданням, не лікуванням хвороб, залишаючи решту неосвіченними невігласами, він і його камарилья здійснюють свій потайний план панування олігархії над нещасним і темним народом.

Обгрунтовуючи альтернативний розвиток державного урядництва в Україні, належить мати на увазі вже викладені вище оцінки рудиментів успадкованої ленінської системи влади рад, формованої до тепер з політичних “кухарок і чабанів”, а також мотивований авторами вибір із пропонованих для сучасної України моделей її суспільного устрою в уже самостійній Україні.

Очевидно, що починати цей логічний процес належить з оцінки, яку тепер дав наш Богдан Гаврилишин тій моделі устрою нашого державного урядництва, яка встановилась і панує в Україні до тепер.

“Українські олігархи — це паразити. І мене інтригує питання, як за умови їх наявності трансформувати країну. Треба не трошки тут реформи додати, трошки там реформи додати; потрібно тотально трансформувати і наш політичний лад, і нашу економічну систему, і соціальну. Але ті люди, які зараз при владі, не зможуть цього зробити. Серйозно трансформувати країну зможуть тільки ті кому зараз по 20-35 років” [13]. Підтвердженням справедливости цього висновку Богдана Гаврилишина є і висновок одного із наших знаних моральних авторитетів, члена руху “Перше грудня” Мирослава Мариновича про те, що “… в Україні мусить з’явитися нова пасіонарна група інтелектуалів, здатних залишити наше історичне минуле в минулому та здійснити відбудову Української держави за сучасних історичних умов, що може статися тоді, коли доступ до представницьких органів влади отримають люди відповідної культури, моралі та відповідно зрілого інтелекту” [1].

Констатації такого ж змісту знаходимо і у вищезгаданих передвиборних програмах Мар’яна Дороша та Ольги Сікори. Визначальними є і застереження від знаного Михайла Сироти та Петра Парипи з “Галичини”.

Оскільки доцільну перебудову всіх сфер життєдіяльности суспільства зможе здійснити новітня пасіонарна сила нації, то тим часом, даною доктриною передбачається узаконити альтернативний до діючого механізм організації державного урядництва в Україні, який, за термін в 15 років забезпечить, завдяки енергії самовідданих патріотів, прихід до влади відданих нації провідників та сформує весь урядовий персонал здатний адмініструвати свою державу за критерієм гуманного зростання якости життя всіх громадян держави.

Теперішній плин історії є таким, що спонукає нас внести пропозицію щодо створення організації “Конгрес Української Нації” (КУН), обгрунтовуючи її наступними історичними фактами[16].

Очевидно, що через кількасотлітню окупацію України і як Малоросії, і як Малопольщі, політичне тіло України є різнорідним, навіть протирічивим і не має аналогії в інших націях, що вимагає виключної особливості нашого державотвореня в уже самостійній Україні.

Належить констатувати, що реалізацію парадигми поневолених українців як “Здобудеш українську державу або згинеш в боротьбі за неї” успішно забезпечив “Український націоналізм” як ідеологія боротьби українців за свою державу, за вихід українців з під гніту окупантів і, в кінцевім рахунку, за вихід з “тюрми народів”, як розглядав російське самодєржавіє сам Володимир Ленін.

Окупаційний кремлівський режим, подавляючи опір українського народу масово вивозив ешелонами до Сибіру непокірних українців. Відомо, що сатрап Жуков Г. К. вносив пропозицію депортувати з України всіх українців, як татар з Криму, чеченців з Кавказу тощо. А в 1933 році сатрап Сталін, відправляючи на це своє сатанинське завдання Павла Постишева, настановляв його так: “Паша, ти на Украінє своім голодом сдєлаєш большє чем Клім своімі саблямі”.

Оскільки теперішні кремліські імперіалісти, оплакуючи розпад Радянського союзу, ведуть підступну діяльність щодо втягнення України в свою орбіту, як шляхом спроб створення “Новоросії” та створення так званого “Русского міра”, використовуючи для цього впроваджених в Україну росіян, так і спекулюючи, ніби захистом, русскоязичного насєлєнія.

А в цілому, кожен громадянин України повинен прийняти до уваги осяжний нами історичний результат.

З одного боку, сильний інтелектуально Адольф Гітлер створив систему для світового панування так званого “Третього рейху”. Для досягнення цієї мети ним було пожертвовано незчисленними міліонами людей, неміряними матеріальними ресурсами… І що? І де є тепер цей “Третій Рейх”??? Його просто нема. Він залишається лише в сумних історичних спогадах.

З другого боку, Російська імперія, яку сам Володимир Ленін називав тюрмою народів, дещо завуальованою політично під Радянський Союз, з метою світового панування під облудним гаслом “Ми на горє всєм буржуям міровой пожар раздуєм”.

Для досягнення цієї мети кремлівські авантюристи теж пожертвували незчисленним міліонами людських життів, неміряними матеріальними ресурсами… І що? І де є тепер Совєтскій Союз ??? Його просто нема. Він залишається в сумних історичних спогадах, як маячня кремлівських фантазерів.

І ось “Самостійна Україна”. ЇЇ не було. Вона була в мріях патріотів української нації. Але вона постала. Вона є, хоч здобувалася самим народом, її волонтерами, а виразниками волі народу виступали українські націоналісти по різному організовані в різних місцях світу єдиним гаслом “Здобудеш українську державу, або згинеш в боротьбі за неї”.

Отже, дотримуючись парадигми: “Разом нас багато — нас не подолати”, нам надалі треба мати не множину, а один чи “Український національний конгрес”(УНК), чи “Конгрес української нації” (КУН).

Тож очевидно, що нам належить вивчити та вдосконалити для наших умов досвід щодо натуралізації суспільства набутий в країнах Прибалтики.

А оскільки в Україні до тепер самоправною залишається тільки функція державного управління, то, зважаючи, що Конституцією встановлено, що народ є джерелом влади, то народ встановлює умови організації діяльности урядників держави всіх ієрархічних рівнів і ці умови в Доктрині подано як проект “Народного кодексу влади в Україні”.

Теперішня влада олігархії здійснюється застосуванням методу керованого хаосу, який передбачає “бурхливу метушню навколо порожнечі”, в той час як народовладдя українців має базуватися на світоглядно-натуралістичній традиції українців, притаманність якої українській нації відзначається у М. Максимовича, Д. Веланського, у М. Гоголя ще у першій половині 19 ст.

Ці “Доктрини відновлення України” передбачають варіант утвердження світоглядно- натуралістичної традиції українців на протязі подальших 15 років.

ПРОЕКТ

Ніщо не спинить ідею,

Час якої настав.

С. Бандера

Народний кодекс влади в Україні

(НКВУ)

Ми, народ України, виражаючи свою суверенну волю щодо усунення ганебної практики українського державотворення, яка виразилась в узаконенні дотеперішніми владними інституціями соціальної несправедливости та відсутности узаконених механізмів відновлення справедливости шляхом наближення норм організації владарювання в Україні до норм владарювання досягнутих націями історично і традиційно демократичними, відстоюючи права і свободи людини та гідні умови її життя, здійснюючи подальший розвиток та зміцнення демократичної, соціальної, правової держави, несучи відповідальність перед Господом Богом, попередніми, нинішнім та наступними поколіннями, керуючись ст. 5 діючої конституції, («Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати й змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу»), приймаємо до впровадження в організацію влади в Україні цей «Народний кодекс влади в Україні», як умову для наймання на роботу виконавців важливої суспільної функції провідників нації від дикості до цивілізації.

Розділ I

Загальні засади

Стаття 1. Норми «Народного кодексу влади в Україні» мають найвищу юридичну силу. Норми Конституції України, закони та інші нормативно- правові акти, прийняті до набуття чинності цим кодексом, залишаються чинними в частині, яка не суперечить цьому кодексу (НКВУ).

Змінювані норми Конституції України, закони та інші нормативно- правові акти приймаються на сприяння впровадженню Кодексу і повинні відповідати йому.

Стаття 2. Норми Кодексу є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Кодексу гарантується зобов’язанням суду захищати норми кодексу.

Розділ II

Владне законодавство України

Стаття 3. Владним законодавством України регулюються владні відносини прав і обов’язків, повноважень і відповідальности осіб, зайнятих виконанням функцій держави, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні щодо паритетности особи і держави.

До владних відносин належать відносини, засновані на адміністративному чи іншому владному підпорядкуванні державних службовців інтересам народу.

Стаття 4. Учасниками владних відносин є фізичні та юридичні особи, які представляють владу держави Україна та фізичні і юридичні особи, громадяни-резиденти України.

Стаття 5. Актом владного законодавства України є «Народний кодекс влади в Україні», норми якого переважають, відміняють відповідні норми Конституції та законів України.

Стаття 6. Владне законодавство України здійснюється на наступних засадах:

Неприпустимість використання посадових повноважень у власних цілях.

Невідворотність відповідальности за злочини, зловживання чи недбальство, скоєні під час виконання державної роботи.

Свобода договору щодо зайняття державних посад. Судовий захист владних взаємовідносин.

Стаття 7. Акти владного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання чинності «Народним кодексом влади в Україні».

Акти владного законодавства не мають зворотної дії в часі,крім п. 2

Статті 6 «Невідворотність відповідальности за злочини, зловживання чи недбальство, скоєні під час виконання державної роботи».

Акти владного законодавства діють впродовж повних 5 каденцій діяльності парламенту України згідно норм «Народного кодексу влади в Україні».

Розділ III

Вибори. Референдум

Стаття 8. Для здійснення виборів та проведення національних референдумів територія України поділяється на триста виборчих округів з чисельністю населення близькою до середньої.

Стаття 9. Президент України обирається народом України терміном на чотири роки, відрахованих від дня його інавгурації, на підставі пропонованої ним українському суспільству «Програми розвитку України», являючись главою держави і виступаючи від її імені, формує уряд і є водночас керівником уряду.

Одна особа може займати посаду Президента України не більше двох каденцій.

Одна особа за життя може зробити лише дві спроби кандидувати на президента, якщо при цих спробах вона набирає менше 25 відсотків голосів виборців.

Стаття 10. Складовими показниками кожної «Програми розвитку України» є:

– планомірне щорічне скорочення розриву між максимальною і мінімальною зарплатою з розрахунку, щоб за п’ять разів, тобто за 15-річний перехідний період, розбіжність між найбільшою і найменшою зарплатою в Україні досягла європейських стандартів, тобто 5–10 разів;

– планомірне щорічне зростання частки заробітньої платні в собівартості галузевих продукцій, з тим, щоб за 15-річний перехідний період досягти європейських стандартів;

– планомірне щорічне скорочення енергоємности галузевих продукцій з тим, щоб за 15-річний перехідний період досягти європейських стандартів.

Стаття 11. Запроваджується адаптований до умов України успішно діючий в США «Закон про імпічмент президента».

Стаття 12. Чисельність парламенту складається із трьохсот депутатів, обраних поіменно в округах терміном на три роки. Одна особа може обиратись до парламенту не більше двох разів, але не підряд.

Стаття 13. Норми для набуття права обрання президентом, депутатом парламенту і місцевих рад:

1) вікові – президента – 36 років;

– до парламенту – 35 років;

– до обласних рад – 30 років;

– до районних і сільських рад – 25 років;

2) освітні – вища освіта;

3) трудові – працездатність;

4) майнові – не є власниками (співвласниками) підприємницьких, бізнесових підприємств з річним доходом 1млн. грн. і більше;

5) представницькі – громадянство України від народження;

– набуто громадянства України до 14-річного віку;

– проживання за межами України не більше одного терміну навчання в зарубіжному навчальному закладі;

– відбуто повні каденції депутатства районної та обласної рад в одній області – набуто соціально-значимого статусу (вчені ступені, керівні посади);

– не вчинялося кримінальних злочинів.

Стаття 14. Прохідний бал до Верховної, Обласних та Районних рад складає 10 відсотків.

Стаття 15. Грошова застава для кандидата на депутатство є доступною для фізичної особи в сумі:

– до місцевої ради (сільська, міська) — 1 місячна мінімальна зарплата;

– до районної ради — 2 місячні мінімальні зарплати;

– до обласної, Верховної рад — 3 місячних мінімальних зарплат.

Стаття 16. Єднання партій у виборчий блок на виборах до Верховної Ради України та Обласних рад не перевищує двох партій (організацій).

Стаття 17. Ротація депутатів Верховної і Обласних рад здійснюється самими партіями в обсязі 10 відсотків чисельності своїх депутатів щорічно, а в цілому 30 відсотків за каденцію.

Стаття 18. Кожна партія висуває водночас з основним, першим кандидатом в депутати і кандидатів № 2 і № 3, які можуть бути в заявленій послідовності задіяні для ротації своїх депутатів.

Стаття 19. Для запобігання фальшувань у виборчому процесі, п’ятдесят відсотків складу виборчих комісій є із представників духовенства різних конфесій та людей чиї людські права порушувалися владою.

Стаття 20. Результати національного референдуму щодо запровадження «Народного кодексу влади в Україні» є правомочними і додаткової інституалізації не потребують.

Розділ IV.

Правосуддя

Стаття 21. Судді заступають на посади за поданням регіональних органів юстиції і після перших і кожних наступних трьох років свого суддівства кожен суддя перед комісією юстиції та громадськості підтверджує відсутність в його практиці неправосудних рішень.

Окремо відзначаються й оцінюються ті рішення, які були скасовані судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Висновки цих комісій кожного разу вписують в трудову книжку судді, номінованого на наступних три роки.

До участи в роботі такої номінаційної комісії допускаються ЗМІ, а також сторони судових справ, провадження яких здійснював даний суддя, а суддя має можливість обґрунтовано захищати перед комісією правосудність своїх рішень.

Стаття 22. Звернення громадян до суддів України (позов, апеляція, касація) з предмету захисту порущених прав здійснюється безоплатно як це є в практиці Європейського суду з прав людини.

Стаття 23. Збитки, присуджені на відшкодування втрат спричинених державними посадовими особами неправомірним позбавленням прав громадян відшкодовуються позивачам, або їх правонаступникам, в наступному порядку:

– Мінюстом України в обсязі 50%, як сатисфакція недосконалості правозахисної системи;

– суддями, неправосудними рішеннями яких обмежувалися права громадян, в обсязі 25%, як сатисфакція за їх непрофесіоналізм;

– державними посадовими особами, рішеннями яких обмежувалися права громадян, в обсязі 25%, як сатисфакція за зловживання своїми посадовими повноваженнями.

Такий порядок служитиме спонукальним фактором вдосконалення системи українського правосуддя.

Стаття 24. В систему судочинства впроваджується принцип «Відновлення справедливости».

Розділ V

Територіальний устрій України

Стаття 25. Керованість територіями регіонів України вирівнюється наближенням до середньої в Україні чисельності населення підлеглого до юрисдикцій районних та обласних органів державного управління.

Розділ VI

Інші органи влади

Стаття 26. В складі Уряду України створюється і функціонує з метою забезпечення спілкування структур влади з народом, оприлюднення діянь влади та доведення до народу історичної правди Міністерство інформації і пропаганди.

Встановлюється квота держави в загальному обсязі інформаційної діяльности кожного засобу масової інформації в Україні.

Розділ VII

Утримання владних структур

Стаття 27. Найвищою зарплатою в українській владі є заробітна платня Президента України, яка початково дорівнює 30-м мінімальним зарплатам і цей розрив за 15 років наближається до європейських рівнів.

Всі решта посадові оклади всіх державних службовців диференційовані вниз по ієрархії посад аж до мінімальної.

Припинення посадових повноважень через завершення каденції чи терміну контракту оплачується як «Звільнення за згодою сторін».

Стаття 28. Норми режиму роботи посадових осіб держави відповідають загальним нормам трудового законодавства (робочий день – 8 год., робочий тиждень – 40 год., річна відпустка – 24 дні).

Стаття 29. Система пенсійного забезпечення єдина для всіх: 80% середньої заробітної плати за будь-які 60 місяців роботи підряд, а максимальна пенсія не перевищує 10 мінімальних зарплат.

Стаття 30. Побутові умови депутатів Верховної Ради та інших державних посадовців забезпечуються на час виконання державних повноважень службовим житлом, згідно наступних норм:

– для депутатів не сімейних – один одномісний номер готельного типу;

– для сімейних депутатів – один двохмісний двохкімнатний номер готельного типу.

Крім того, оплату проїзних в купейних вагонах до місць свого проживання – два рази на місяць.

Всі решта діючі умови і пільги стосовно утримання депутатів і державних службовців відміняються.

Розділ VIII

Прикінцеві положення

Стаття 31. Народний кодекс влади в Україні набуває чинності з дня його прийняття народом України.

Розділ IX

Перехідні положення

1. Норми Конституції України, законів та інших нормативних актів, прийняті до набуття чинності цим Кодексом, є чинними у частині, що не суперечить Кодексу.
2. Чергові вибори до парламенту України проводяться в два тури.
3. Чергові вибори Президента України проводять в два тури.
4. Уряд України формується Президентом України протягом двох місяців, відрахованих від дня його інавгурації.
5. Судді судів першої інстанції обрані чи призначені до набуття чинності Кодексом, продовжують здійснювати свої повноваження до завершення повного року дії Кодексу, дотримуючись принципу «Відновлення справедливости» і далі через три роки свого суддівства підтверджують свою правосудність.
6. Всі суперечности чи заперечення норм Кодексу мають ґрунтуватися на полеміці щодо неспроможності мотивацій цих норм, викладених автором в «Букварі українців».

Очевидно, щоб легалізувати в інтересах народу запропонований Народний Кодекс Влади в Україні, у народу є всього дві форми стосунків з діючою олігархічною владою: або вибори, або силовий тиск народу (протести різної форми, та повстання).

Д л я ст в о р е н н я організаційного механізму захисту цього інноваційного проекту пропонується створити Організацію громадян України “Народ — джерело влади” (ОГУ “НДВ”, зразок анкети члена організації додається), представникам якої належить провести через місцеві органи влади (зразок Протоколу Ради депутатів населеного пункту — села, селища, району, області додається).

Тож, та патріотична партійна організація державницького гарту, яка визнає програму 15-ти річного відродження України в умовах дії НКВУ “НДВ” мусить спільно з авторами і членами ОГУ “НДВ” провести широку всеохоплюючу роз’яснувальну і навчальну роботу серед українського населення, щоб не допустити обрання до представницьких органів влади тих політиків, які не поділяють доцільність НКВУ. Якщо Верховна Рада чи Президент України не визнаватиме НКВУ, то належить вчинити, згідно заклику Івана Франка і ОГУ “НДВ” оголосить, як колись в Америці Мартін Лютер Кінг, похід народу на Київ, і якщо зі сходу, заходу, півночі, півдня до Києва прийдуть колони людей та заповнять Київ у кількості 1,5-2 міліони народу, то, чи олігарх чи не олігарх, але будуть змушені легалізувати вже легітимний, бо визнаний народом НКВУ. В іншому випадку станеться, як закликав І . Франко : « А як війна кривава понадобиться, не наша буде в тім вина».

Українці! Запровадженням Народного Кодексу влади в Україні завершиться наша Революція Гідности!