Дещо про інь-янь - аналіз протилежностей із "Турбо-сусліка" Льоушкіна

Перш ніж продовжити поясненя, що таке інь, а що таке янь, хочу зауважити, що одні люди згортають, стискають символи, засимволізовують знання (автор «турбо-сусліка» взагалі їх «анігілює» і викидає, як непотріб), інші - навпаки розготають, «розпушують», розтлумачують символи. Як ви зрозуміли, ми займаємося другим процесом.

Отже, поїхали далі:

на чому ми зупинилися: «віра - знання», далі йде

віра - невір’я. Віра гаряча ІНЬ, невір’я холодне ЯНЬ. Переглянув сьодні пару статей про Челябінськ - хтось виставив фотографію неба, освітленого білою загравою над сусіднім містом... Міасс - і видрукував статтю про «друге знаменя» (після «метеоритного дощу»), про виняткову енергетику цього краю, НЛО, яке розтрощило (розсипало в метеоритний дощ) болід вагою 7 тисяч тонн і про ураган, «который унесёт в космос Кремль, зиккурат и всю собравшуюся вокруг него оккультную публику» (ваще п-ц).

(И вот уже что-то БУДЕТ, в ближайшие несколько месяцев, сомнений никаких) - люди жаждут чуда, публика просит хлеба и зрелищ.

Ну і в коментарях шафлики холодної води на голови вчених, які кажуть, що це просто високі перисті хмари, освітлені західним сонцем, і фотографів, які кажуть, що це просто ефект підсилення яскравості зйомки: якщо при підвищенні світлочутливості камери вогні міста внизу спалахнули ореолами - то чому би небу не засвітитися голубим полум’ям? - Нє! Це друге знамення «пришестя інопланетян», щоб врятувати унікальну віруючу у що завгодно Россию-матушку...

Не знаю, я там не був, не бачив, тому від коментарів утримаюся. Літаючих тарілок також не бачив, хоча чув розповіді людей, які їх бачили. Ті люди потім взяли почитати і не повернули дорогу мені книжку «За пределами непознанного» (десь раніше я вже писав про неї, забув автора - Коллін Уілсон - він же написав "Паразити свідомості").

Верх - низ (Інь - янь)

веселий - злий... Цікаве протиставлення. Не добрий - злий, веселий - сумний, а якось по діагоналі. «Таємниця яхти «Айвенго»» - пристрасний, як фламенко, грецький фільм про любовний трикутник. Головний герой був злий - але як він реготав в кінці фільму, коли залишився сам на безлюдному острові зі своєю зрадливою молодою дружиною і трупом молодшого суперника!... Садюги так само бувають веселими, а чому ні? Дивитися, як жертва страждає - це ж весело!...

вєсомость - нєвєсомость. Янь - інь.

Вічність - момент. Вічність буває розмаїта. Якщо в пеклі - то вона дуже гаряча і пристрасна інь, а якщо в раю - прохолодна, байдужа. Фанати від різних сект тому і йдуть байдуже на терористичні подвиги, жертвуючи власним життям, бо впевнені - твердо впевнені - що за цей подвиг попадуть в рай - і там їх чекає багато-багато неземних насолод і задоволень... Мене самого цікавить той «момент істини», як воно: перед вибухом - і за ним?

видеть - понимать... Цікава задачка... Кожен бачить те, що хоче бачити, і може просто не помітити всього решту, не звернути на нього уваги - і не зрозуміти. Бачити - зосереджено вивчати. Запам’яталася наука одного йога, який заставив свого учня вивчати рибу. Ну риба як риба, той порахував луску, плавники, запам’ятав все, що можна, ввечері розказав... - того виявилося мало. На другий день він вже малював рибу, старався передати всі відтінки і форми, щоб вона була, як жива,... - і того теж було мало... Словом, той йог мучив його десь з тиждень, аж риба засмерділася, аж в нього галюніки почалися, і от коли він в тих галюніках сам став рибою і відчув все, що відчуває риба, пережив на власній шкірі її життя і її проблеми («Моторна лодка!!!») - тоді нарешті вчитель-йог був задоволений.. Так от, щоб когось «понять», зрозуміти - треба ним стати, побувати в його шкірі, його тілі, його розумі - і тоді нарешті вам відкриється інший світ. Не якісь там напів-іграшкові інопланетяни, а реально інший - з точки зору бджоли, з точки зору горобця, з точки зору редиски, моркви, хвоща чи обліпихи...

віртуальний світ - реальний світ. Тут маємо гранично сильне зосередженя контрастів: віртуальні світи,світи уяви зосереджені у дуже малому просторі. Уява - в двох літрах мозку (а який прозмір має сама точка Уваги, фокус Уваги? - перехід від реального до уявного...), а фільми, ігри, все багатство Інтернету - заховане десь на дисках, флешках, вінчестерах, які по розміру , «по сравнению с мировой революцией» - взагалі ноль. А реальний світ - він великий, тяжкий, твердий, багатомільйонно-тонний... Але чомусь віртуальні світи і світи уяви для нас важать більше, і значать більше, і вони цікавіші, в них можна брати участь, їх можна міняти (чого не скажеш про твердолобий і тяжкий світ «реальної дійсності»...). Тут треба зафіксувати власне контраст форми і змісту. Форма - янь - дрібнюсенька, компактна, а вміст - інь - величезний: в пару квадратних міліметрів флешки влазить і 32, і 64 Гб інформації. Це про фонтануючі свіжі потоки інь у провідній структурі янь. А зворотні потоки - наші відгуки, коментарі, критичні зауваженя - йдуть широким полем, багатьма руслами інь, а зміст їх переважно янь-ський: куций, короткий і переважно задушливий. (Я щасливий, поки не прочитав жодного коментаря до своєї 2Ж-науки і своєї еротичної поезії).

Отже, віртуальний світ - він переважно інь-ський - а розповсюджується компактними носіями янь, а зворотній звязок - критика «реального світу» - янь-ська, досить тяжка, їдка і зовсім не одухотворена, і йде звідусіль широкими шляхами інь, відкритими для кого хочеш... (Запам’ятали: щось свіже, цікаве, потрібне, корисне - Ж1-потік ІНЬ в Ж1-структурі ЯНЬ, а різний непотріб, сміття, плювки, погрози, магічні магнетичні навіювння (внушенія) - йдуть широкими Ж2-структурами ІНЬ і являють собою Ж2-потоки ЯНЬ. Тому не варто дуже розчаровуватися і падати духом нижче плінтуса, якщо хтось не дуже приємним чином висловлює своє Ж2-«фе?» стосовно Вашого Ж1-«ах!»...

Владеть всем - ничем не владеть... Згадується кінець фільму «Пропала грамота»: «І це все моє!!!?» (звідси - аж до горизонту) - «Та твоє, твоє...» - і копен-дупен під зад - і новий власник полетів у свої «маєтки»... Подобається книжка Пера Лагерквіста «В мире гость» (прочитав її ще в 9 класі з подачі молодої практикантки університету, яка в нас викладала математику... Може, вона чогось іншого від мене хотіла - а я був занадто вихований і тупо «чемний»...) Назва говорить сама за себе. На цвинтарях пишуть подібні назви: «Вони вже вдома, а ви ще в гостях». Не знаю, може в мене гіпертрофоване це відчуття «гостя» і я знаю наперед, що нічим аж так серйозно не «володію». А щоб добиватися успіхів в житті - мусить навпаки бути розвинуте відчуття «власності», володіння ситуацією, володіння моментом, потреба встигнути щось одне, щоб досягнути чогось другого...

Не хочу того згадувати, але я відчував тиск з боку курців (будь-яких, нових, незнайомих, знайомих, які заходили в кузню - і починали «освоювати ситуацію» і вписувати мене в неї. Мене тоді починало тіпати, я міг чимсь кинути в непрошеного гостя з його тим самим смородом і тим самим гнилим зашкарублим свойським світоглядом. Бо насправді мене там не було - робота робилася сама собою, а я думав про щось інше. А він приходив і «об’єктивізував» мене - вписував в ситуацію і у свій «думкообраз»: нав’язував мені конкретну роль коваля і свої асоціації про неї. А я там був просто гість, мене не було. Я ще тоді теоретизував це відчуття (на протидію крикам преси про «самоусвідомлення», «самовизначення», «самостійність-незалежність», «самобутність нації»,...) Я писав, що справжня робота робиться САМОЗАБУТНЬО, а не самоусвідомлено. Самоусвідомлено ти позуєш на публіку, граєш роль, театралізуєш ситуацію. А самозабутньо ти думаєш про якісь напруги, пластику, пружність, характер ліній, характер вогню і того, що в ньому згоряє і що нагрівається, про безліч речей - тільки не про себе як «цілісну особистість: от Я тут стою працюю». І це дуже боляче, як в «іспанському чоботі», як в тісному ящику - коли якесь г-но з сигаретою приходить - і починає тебе «об’єктивізувати» і таки втискати в ту театральну роль, яку ти змушений грати для нього... Можливо, воно не зовсім по темі, але я відчув на власній шкірі гонори і зверхній тиск упирів з сигаретами, які себе вважають «власниками простору», які думають, що вони «володіють ситуацією», що у них «все схвачено» (і ти в тому числі), - а насправді вони ходяча тюрма і могила, і ніякі заяложені «шуткі-прібауткі» не підмінять цього гидкого відчуття, яке залишається надовго. Людей треба поважати як окремі світи - а не нав’язувати їм без потреби свої «асоціяйця» (чим я зараз і займаюся...).

внутрішній світ - зовнішній світ... Дуже цікава актуальна тема. Річ в тім, що Теорія 2Ж-циклів визначає як «зовнішні світи» - саме світи уяви. А «реальний світ» - як внутрішній.

Це доводиться елементарним методом аналогій: зовнішній простір - там, де коріння 2Ж-систем. А коріння переважно у щільнішому, гістішому, хаотичнішому середовищі. Гілля ж більш геометризоване, впорядковане і перебуває у більш розрідженому і більш одомашненому середовищі. Наше коріня - це дві літри нашого мозку. І світи уяви - настільки хаотичні і не вивчені, що там «чорт ногу зломить». А реальний світ - більш-менш вивчений, впорядкований, передбачуваний, одомашнений, у ньому діють певні закони, норми поведінки, стійкі вірування, безліч сталих інстанцій, інституцій, соціальних та інших служб...

Йоги теж це прекрасно розуміють. Вони кажуть: «Привносити в життя». Звідки? - та таки звідтам - із складних багатоповерхових зовнішніх світів уяви. Це те, чого нас навчили, що ми самі придумали, що нам приснилося, що ми прочитали чи почули чи побачили з різних джерел, - і якщо воно вартісне - якщо воно краще, ніж те, що ми «маємо на сьоднішній день» - то його варто «привносити». (Не знаю хто «має» - якісь «владні структури» чи якісь оглядачі преси і публічних опитувань - ну хтось там вважає, що він «має», «володіє знанням справи», «володіє інформацією - значить володіє світом» - відрижка попередньої теми... Тут по ходу ще одна думка вилізла: читав блог якогось цікавого філософа, а потім побачив, що цим записам вже з десяток років, вирішив подивитися, що він тепер пише... А він пише про останні події «життя реального» і про насущні проблеми свого обласного центру... Плоский став, вліз в роль «публічної особи» і втратив якусь найдорожчу і найцікавішу струю (струмину, живчик) своєї писанини...)

Отже, повторимо конкретніше: зовнішні світи - це світи уяви, віртуальні, сонні, півсонні, придумані письменниками, кіносценаристами - вони по суті (як Ж1-потік) - інь-ські, духовні, а поміщаються у просторі щільному, обмеженому (Властивість Ж1-структури янь). А внутрішній світ - це «життя реальне» без всяких домислів, пояснень, наук, історій, теорій - він по формі (як несуча структура) - широкий, інь-ський, а по змісту - як «загальноприйнята думка», «позиція подавляючої більшості» - дуже янський, тяжкий і консервативний.

Мушу закруглятися, бо зараз блимне блискавка, вдарить грім - і електрика пропаде, як звичайно, і я нічого не встигну опублікувати.

Posted via m.livejournal.com.

Теги: Макротехнічний дзен, категорії інь-янь

ПрокоментуватиAdd to MemoriesShareTrack ThisFlag

Турбо-суслік навиворіт (інь-янь+)

21 червня 2013

Щоб розширити таблицю інь(-)-янь(+) величин, згадав кландайк - 430 штук протилежностей Дмітрія Лёушкіна «Турбо-суслік». (В .pdf-форматі починаючи з с.69.) Він, правда, радить їх нейтралізувати, анігілювати, але ми трошки посмакуємо:

Ненависть - любов +

Відносне - абсолютне +

Абстрактне - конкретне + (Все одно, що форма - і зміст + : абстрактна форма, напр. кількість кілограмів, може бути наповнена конкретним змістом: кілограмів яблук)

Авангард - ар’єргард + (в макромасштабі авангард - інь, розширення на периферію, а в мікро - він «ріжучий край», має бути гострим, янь +)

пекло - рай + (по-перше, пекло гаряче інь, рай прохолодний янь, по-друге, на відміну від церковних канонів, за моїми півсонними спостереженнями, «ад» - як «адсорбція» - проникає зверху. Верхні світи перенаселені і небезпечніші, а нижні - прекрасні зелені долини з густим соковитим повітрям, в якому можна літати, - взагалі не заселені. Деякі індіанські легенди також стверджують, що люди переселилися на Землю з верхніх старих світів.)

Адекватне +, неадекватне - (все одно, що розумне і дурне. Розум взагалі-то янь, якщо займається аналізом - пошуком відповідних асоціацій, адекватностей - знань про подібні ситуації і поведінку в них, типу «що робити, коли треба...» наприклад, спекти горіховий пляцок, щоб використати якось помаленько два відра минулорічних горіхів. Адекватна реакція - залізти в інтернет на сайт кулінарних рецептів і знайти щось підходяще і випробуване. Неадекватна - експериментувати з рецептами самому - «винаходити велосипед». Отож виходить, що адеватне зразу «тяжіє в конкретному напрямку» , має свій +, а неадекватне - сіпається методом проб-помилок десь на периферії -... В емоціях адекватне - щось на зразок нудьги вченого, якого нічим не здивуєш, а неадекватне - спалахи відкриттів і розчарувань, радісних і тривожних очікувань... Можливо, воно збоку притягує більше уваги, бо «страдающий человек симпатичен», йому хочеться допомогти, щось підказати, неадекватне - як гість у чужому місті: буде всіх шарпати, питати, шукати пригод на свою ж., а адекватне - просто купить карту міста в найближчому кіоску, або відкриє «карти Гугл» на мобільному телефоні - і знайде те, що йому треба, нікого не питаючи.)

Акуратний +, нехлюй - = порядок +, хаос -. Хоча, в порядку більше вільного простору, він сам янь +, але творить інь - вільний дух довкола себе, а коли речі розкидані, одяг пом’ятий, пожований і нічого не можна знайти - тоді простір стає тісний і час тратиться на дурниці. Час - категорія янь, бардак притягує час, він гусне і ущільнюється в різних безпорядках. Цікаво, що в багатьох творчих людей такий безлад (час від часу) накопичується - і вони в ньому, можливо, черпають нові ідеї, але якщо ідей забагато - починається фрустація. Треба брати одну ідею і доводити її до реалізації. Тоді приходить дух, натхнення, щоб втілювати наступну. Часом щоб вийти зі ступору фрустації (справ багато - а духу взятися за них нема), досить зробити якусь одну маленьку справу - і вона дасть поштовх для більших важливіших справ. Це дуже відчутно в ковальських роботах: якщо приходить хтось і просить заварити йому якусь дрібничку - варто зробити те, що він просить, а не відкладати на потім. Маленькі справи, зроблені для когось мимоходом (навіть за «дякую»), часто приносять цінні підказки для наступних великих справ. Коректний - акуратний, дисциплінований у відношеннях з людьми.

Активність - пасивність. Рух янь +, спокій інь -. Але це як кінетична енергія (+) і потенційна (-), вони годують одна одну і черпають силу одна з одної. Пасивним добре бути на висоті, маючи запас сили. Але коли ви у потенційній ямі - тоді від такого спокою треба тікати, буквально витягуючи себе самого за чуба з болота. Спокій внизу, в стані депресії, та ще й «за межею бідності» - такого ворогу не побажаєш, хоча є люди, які періодично туди падають, ще й інших (співчуваючих) затягують. Тут вже потрібна агресивна активність, щоб їх виштовхнути з ями насильно і заставити рухатися до якогось кращого берега. Не хочу заглиблюватися в тему курива, але це якраз воно і є. Для мене кожен курець - потенційна яма і чорна діра. Я їм не співчуваю, я стараюся їх обминати десятими дорогами.

Актуальний - неактуальний (насущний - і «притягнутий за вуха», «тицьнутий в небо пальцем», застарілий, недоречний... М-да, тут повно роботи - а я бавлюся якимось притягнутим за вуха «турбо-сусліком». Бавтеся ним самі. Я б не радив надто захоплювати мозок аналітичною роботою - розставлянням всього по поличках, робленням порядку в думках. Бо коли приходить синтез - коли починається експресія до справ - тоді воно все само стягується, як магнітом і впорядковується так, що навіть найзабутіші знання і формули і епізоди випливають на поверхню, якщо виникає в них потреба.)

Альтруїзм - , егоїзм + (все одно що щирість -, скупість +, в смысле «стяжательство», стягує до себе +, а віддає, значить розширює -)

Аналіз - синтез + (це якщо розуміти «абстрактне - і конкретне +» - синтез творить з абстрактної науки, з абстрактної ідеї конкретну річ. Але робота мозку в аналізі - їдка, прискіплива, дошкульно-педантична - має гострий руйнівний характер. Не даремно йоги кажуть, що «пізнання через аналіз приводить до відреченя від світу, до руйнації світу», Людина, яка зупинилася у своєму розвитку на стадії аналізу, - не знає радості, її гризе «всезнання» типу «во многой мудрості - много пєчалі». Але досить зробити якусь навіть банальну річ своїми руками - синтезувати, родити з ідеї, навіть з чужої, позиченої чи підглянутої ідеї - матеріалізувати задум, реалізувати ідею - і ви відчуєте значне полегшення: світ не такий жахливий, як ввижалося зі стану депресії від «всезнання». В ньому є місце для любові, радості, для всього, чого лише забажаєте. Такі героїчні відчуття приносить синтез. Дуже давно, в глибині віків, на зорі становлення цивілізації якийсь сумний чоловік сказав: «Я мислю - значить я живу!» - забудьте. Це вже в минулому. Тепер ваш лозунг: «Я творю, синтезую, вивергаю з себе полум’я нових ідей і починань».

Тобто в творчості синтезу - робота мозку експресивна, під напором, під тургором духовних сил - значить вона інь, бо б’є фонтаном, заставляє бігати, думати про деталі, організовувати процес, вишукувати ізюмини і нюанси, які треба врахувати і зафіксувати в роботі. Ви можете довго гнити, вичікуючи натхнення, але краще маленькими кроками просуватися до мети.

Аномальний - нормальний... Ну, аномальний - це «за межами досяжного», НЛО, люди Х, битва екстрасенсів, екстрім - само собою «ІНЬ» - потрівняно з домашнім, ужитковим, звичним, нормальним. Але щоб досягнути хоча б чого-небудь аномального, підглянути за межі - треба мати досить сильну янь-ську зібраність і концентрацію, яка вже хоч-не-хоч вишукує якісь духовні джерела для підтримки. Коли в макро відбувається «епоха перемін» - тоді в мікро, у людському масштабі прокльовується багато «паранормального» - і дияволізму, і божеських промислів. Коли «кожен сам за себе», а дружня підтримка, порада, маленька допомога стає рідкістю - тоді вже мусиш шукати «тверді духовної» в собі, тобто підтримувати напір позитиву і не дати собі падати у відчай. Тут «твердь» і «позитив» трохи недоречні, але мається на увазі, що треба бути в духовному відношенні твердим, як добре накачаний м’яч або як свіжий огірок і не дати собі в’янути. Тоді будуть і коні цілі, і вівці ситі. І коли тобі скажуть, що ти «ненормальний», «зовсім з глузду з’їхав», робиш щось не те (що всі), «дурницями займаєшся» - радуйся. Ти гарно висиш над своєю прірвою зі своєю гілкою з вишнями і своїми бджолами...

Ароматний - зловонний (себто смердючий). Ну аромат - це інь, спірітус, духи, парфуми, летючі ефірні олії і густі трояндові запахи. А «зла вонь» - це запах каналізації, запах з рота після перепою, особливо після сигарет, одним словом, янь-ська характеристика Ж2-потоку.

Атака - контратака. Це вже нюанси - бійка двох півнів, двох риб-песиків за своє гніздо в ракушці, двох крабів за свою ямку в піску,

тут може вирішити долю невелика кількісна перевага аюо якийсь хитрий фінт, щоб збити з пантелику суперника, але від значків інь-янь в даному випадку утримаємося.

Бідність - багатство. Хтось сказав «бедность - не порок», але якщо ви не хочете залишитися недойшлим егоїстом - варто бути багатим. Багатство - запас інь, запас потенційної сили, яку можна використати для конкретних янь-ських справ. Цей запас («порох в порохівницях») треба мати. Кожен з нас в чомусь багатий. Кажуть, треба робити те, що в тебе виходить легко. от мені пишеться легко - я й пишу, може воно комусь ляже на душу бальзамом, а може когось роздратує, бог його зна, але хтось там сказав, що «процес (рух) - все, ціль - ніщо» (Едуард Бернштейн, лідер 2-го Інтернаціоналу «Цель - ничто, движение - всё» - у зворотньому порядку. Янь-ський був мужик...)

Безнадія - надія, безриб’я - риб’я, безглуздя - глуздя - це пропускаємо.

Безпека-небезпека...

Бєзразлічіє - вовлєчённость. Як це по-українськи: байдужість - захоплення. Ну, байдужість - холод, янь, його це не гребе, йому пофіг, начхати, наср..., а якщо будете його доколупувати своїм пафосом - він вам покаже, хто в домі господар і хто тут главний і пішле вас з вашим захопленням... А «вовлєчённость» - це ніби тягнешся до світла, до сонечка, до вогню, що гріє, до компанії, що зайнята цікавими справами, до різних тусовок, акцій, фестивалів, ... тут теж не однозначно, бо рух ніби доцентровий, в гущу подій, в янь, але враження часом бувають свіжі, інь-ські,... Хоча раз на раз не попадає. Пішов був на «Метро-джаз» з Нью-Йорка у філармонію - пережив такі пристрасті, як статеві акти слонів і мамонтів, жирафів і велетнів в африкнських джунглях, а пішов на фестиваль тиждень тому, зайняв найкраще місце - а почув туфту і вийшов після першого ж номера (хоч за ту туфту комусь там давали золоту статуетку переможця)...

біле інь, чорне янь

бережливий - расточітєльний - це ми вже проходили (марнотратний)

нескінченно мале - нескінченно велике (це схоже на демагогію)

хоча у малих масштабах - більша щільність подій, швидше йде час, ніж у великих, тобто малі - більше янь, великі - більше інь.

Тут вже треба включати «принцип динамізації», закони перемішування - і дбати про малі масштаби, щоб вони давали великі сходи. Так в одній голові, десь в глибоких селах, часом зароджуються ідеї, які штовхають розвиток цивілізації, але їх ще треба оцінити і підняти на вищий масштаб (задіяти закон 100 мавп: якщо про нові методи дізнаються хоча би 100 особин даного племені - то за вищими законами передачі інформації - їх рано чи пізно засвоїть все плем’’’’я, навіть на віддалених островах).

Частка «не» нічого не дає. Бо включається асоціація з основним с ловом, яке бе «не».

Благородство - ницість (низость). Нізость говорить сама за себе: високе, благородне - інь, низьке, нице - янь. Але «благо» яке родить благородство - воно часто конкретне, янь-ське.

Насамперед я застеріг би вас від фанатичного поділу на «добро» і «зло». Як енергія (запас енергії) «зло» - іньське, а як дія (рух енергії) воно янь-ське, гостре, ріжуче, задушливе. Але присутність зла (як енергії запасу, спокою) - оздоровлює. «Добро» ж навпаки: його присутність - задушлива, а дія - корисна, оздоровлююча. Так що краще зло тримати в собі - як запас енергії, а добром краще діяти, а не вичікувати. Уоррен розробив спеціальну формулу для вивертання зла в добро: «Нужно делать добро из зла, потому что его больше не из чего делать». Дуже слушна порада.

Благословлять - проклинать. Ну, мається на увазі отечеське і материнське благословення на далеку дорогу, на одруженя, на справи, які виходять за межі компетенції того, хто благословляє, але він все одно дає духовну підтримку і гарантію, що все буде добре - і дійсно все виходить добре. А хто там клене - то якщо у вас нема грішків, за які може зачепитися його прокляття - то воно і не зачепиться. (Благословення - інь, духовна опора на майбутнє. Прокляття - янь, чиєсь вольове рішеня, промовлене з притиском і злобною інтонацією, ну але ви його не зобов’язані виконувати).

Бліднути - червоніти. Блідий - астенічний тип, червоний - холеричний, агресивний, а може, просто сором’язливий... Так чи інакше, почервоніння - ознака живого експресивного темпераменту, здається, Олександр Македонський набирав у своє військо «червоніючих» і відбраковував «бліднучих» у небезпечних ситуаціях. Як кольори самі по собі білий - інь, колір снігових вершин, червоний - янь, колір магми, лави, виверження вулкану. З другого боку - інь гаряче, янь холодне, значить по температурі лава більше інь, ніж сніг. Але «бліднути» - значить заховуватися всередину, знічуватися, втрачати свідомість, випадати в осад, а «червоніти» - значить обурюватися, мобілізувати сили, активізуватися, іні-ціювати активність. Тобто стосовно фізичних ознак воно явно біднути + (згущуватися, заховуватися в панцир), а червоніти - (вириватися, борсатися, боротися за свободу, за свої права і дітей своїх і внуків). Але з іншого боку ми знаємо багатьох талановитих астеніків, наприклад Гоголя, які опосередковано, через свою творчість передавали нам і червоніючого «Тараса Бульбу» і бліднучого Андрія, і ще багато таких нюансів і спогадів, які збагачують нашу скарбницю, додають цікавості й експресії нашому життю. Мене самого колись в кузні на Підголоско називали Вакулою... Де Гоголь, а де Підголоско, а експресія дійшла, хоч і від бліднучого темпераменту. Не все так однозначно...

блискучий - тусклий.. На вкус и цвет товарища нет. Ворони люблять блискучі речі, дівчата люблять діаманти, а мені більше подорбається «сфумато». Трошки примутнена світлопроникнусть, як в живих листках, або в живих руках, якщо через них дивитися на світло. Тут ще вилазить закон «герметизації кінцевих елементів», який вчить, зокрема, що світло вночі не повинно різати очі прохожим і проїжджим, тобто не повинно бути блискучим, краще матовим, розсіяним, а ще краще - щоб ви освітлювали собі тільки те, що вам потрібно - поле вашої діяльності і ваших зацікавлень - і не сліпили своїм світлом все довкола. Темнота теж потрібна, хоча би для відпочинку. Отже, я за сфумато, за тусклу світлопроникність. Вона живіша, А бльостки - мертва мішура. Думаю, що примутнена тускла... як там в «Сталкері» про дівчинку, яка поглядом сунула склянку з водою; «Но есть сильней очарованье: глаза, потупленные ниц, и сквозь опущенных рестниц - угрюмый, тусклый огнь желанья...»

блуд - целомудрие... Блудити, щось шукати, прагнути, любити, страждати, ... якщо «блядь» походить выд «блуд» - то я їх люблю, вони як Марія Магдалина заслуговують прощення, бо живуть повноцінним життям і інших вчать любити. А про целомудрєнну стару діву монашку, яка просилася в рай, дуже цікаво написав Діно Буццатті. Йшла війна - і в рай цілими нескінченними потоками неперервно прибувати вояки з обох армій - а вона, бідна, вже тиждень чекала під воротами, аж тут якийсь гусар пошкодував її і посадив ззаду на коня, прикривши своїм плащем, і коли святий Петро запитав, «А хто там в тебе ззаду сидить?», він відповів: «Та то наша полкова шльондра». «А, ну добре, проїжджай».

бог - диявол... Ну що вам сказати, дітки мої...Кожен хотів би відчувати себе праведником, але зверху воно видніше... Мені подобається розподіл влади між Богом і Дияволом: Бог - нагороджуюча сила, Диявол - караюча. Бог не страшний і не має найменшого бажання займатися покараннями. А Диявол робить це з насолодою. Йому теж притаманне почуття справедливості, навіть педантично скурпульозно підраховуючи всі ваші грішки і співставляючи їх вагу із вашими заслугами, він може скликати консиліум і повернути Вашу справу до Господа Бога на перегляд. Бо йому теж не хочеться мати справу з «поплавками» - ні туди, ні сюди. Так що якщо вже грішите - то грішіть вволю, і як добрі справи робите, то не поминайте кожного разу, чи вони занесені до списку ваших добрих вчинків. А там «якось воно буде, бо не може бути такого, щоб було ніяк.»

Бодрий (бадьорий) - усталый (змучений). Бодрий - інь, заряджений духом, змучений - янь, очі злипаються, хоче спати.

Божественне - матеріальне... Я не став би це протиставляти. Краще: ідеальне - матеріальне. Виробіть собі кредо: ідеї треба втілювати. Задуми треба здійснювати. Цей процес якраз співзвучний з божественним творінням світу з нічого. Був хаос, був інтернет, була купа інформації, матеріалів, знань, десь витаючих в ефірі ноосфери і застиглих на сторінках наукових манускриптів. Вас в те все тицяли мордою в школах та інститутах, як кошенят в молоко, і щось воно там десь засвоїлося у вас в голові, як капля в морі. Але коли ви увійшли в права «молодого спеціаліста» і взялися за роботу - воно раптом почало випливати з потойбічних призабутих приспаних закутків Вашої пам’яті - і ви побачили, що воно працює, що воно потрібне і корисне...

Є плавний перехід від ідеального до матеріального: спочатку був образ, потім було слово, уточнення, побажання, яким він має бути, потім були ескізи, прикидки, примірки до ситуації, до ландшафту, до смаку того, хто забажав втіленя ідеї (замовника) і хто її оплачує. Потім були розрахунки затрат приблизні по ескізах і уточнені по робочих кресленнях, потім були специфікації матеріалів, способи і шляхи їх доставки, потім були майстри, які розуміються на кресленнях і знають, що за чим робиться, потім були інші майстри з дротами, трубопроводами, лічильниками, потім були акти підключення і сотні паперів марудного узаконення вашого творива (це найскладніший етап і найдорожчий нашій злодійській державі, ну і нарешті випробування і використання нашого творива і подальші його безкінечні вдосконалення....

Звичайно, є ідеї, за які ніхто не платить - і це не значить, що вони нічого не варті - просто час їхній ще не прийшов, або десь загубив їх дорогою (випали з поїзда)...

Брати на себе відповідальність - уникати (увілівать) відповідальності...

Мене завжди дивувало, який сенс в тому, що якесь там терористичне угрупування «оголошує свою відповідальність» за такий-то теракт. Або те, як в тюрмі кожен має «похвалитися своїм гріхом» перед сокамерниками. Або як при «вигнанні Демона» екзорцистом той демон мусть утробним голосом розказати, хто він такий і звідки взявся... Видно, потреба самоутвердження - хоч хорошими, хоч поганими вчинками, сидить в нас набагато глибше (заявити про Себе!), ніж потреба оцінки доцільності тих вчинків... Іншими словами: хочеш стати відомою особою - можеш хоч дітей жерти - і про тебе всі будуть знати і напишуть в газетах, і будуть боятися, а там хоч земля гори... Потреба Самоутвердження - дуже сильний незмінний Янь всередині нас, наше Супер-Его. А приборкати його можна хіба набравшись трохи житєйської мудрості «виживання в складних умовах» і прикушування язика, щоб не дістати по писку... Дуже часто любитеді Самовиражатися і виступати на публіку забувають про зворотній полюс свого самоутвердження - про Енергію Уваги, яку повинен приділяти той, хто уважно слухає. А це якраз його особиста власність, його інь, його потенціал, і ним (чужою Увагою) не можна зловживати. Кожен має право (навіть обов’язок!) спрямовувати її туди, куди вважає за потрібне. Бо коли їдеш в автобусі і триндить радіо і шофер курить, то виходиш з поїздки виснажений і нервовий, аж трясе, бо тебе щойно згвалтували в голову і в душу, і за це нікому нема покарання...

Щодо «увілівать» (уникати відповідальності) - це складна тема, пов’язана з будовою і цілеспрямованістю суспільних інстанцій, а із пануванням «свойських відносин» в продажному ринковому «соціумі», це тема хабарництва, словом залипла янь=ська тема наших домашніх брудів, про які навіть не хочеться писати. Виходить, що ті терористи і Демони, і злочинці, котрі все ж «беруть на себе відповідальність» - більш духовні особи, ніж подавляюча більшість «нормальних людей», які воліють краще стушуватися і промовчати.....

Бросать - поднимать (янь - інь)

Будні - свята. Будні - янь, але накопичують енергію для свят - інь.

Минуле - майбутнє. Ще раз зрадаємо закон «Дао-дар»: з минулого треба брати інь-ську емоційну складову - і добро, і зло, і відчувати (принаймні старатися відчути) все на своїй шкірі. А не факти-дати-території-імена. Їх забагато. Вже видано, мабуть, більше сотні томів «Історії УПА» з конкретними цифрами, датами, іменами - і що з того? Жити стало не легше. «Духом Минулого треба піднімати ідеї (втілювати Волю) Майбутнього». Це дуже конкретна порада: не закриватися в різних спілках і товариствах, спрямованих цілковито в минуле і виборювати свої права в злодійської влади, а цікавитися різними дрібницями, що стосуються конкретного покращення ведення конкретних насущних справ - і помагати молодим людям, спеціалістам, які можуть і хочуть впроваджувати ці ідеї майбутнього в життя. Чомусь Америка на «ура» спонсорує і помагає різним ентузіастам, а тут - як не пам’ятники і хрести, то «ланцюги» і мітинги, ... Баланс між минулим і майбутнім, між історичним і футуристичним - збитий начисто, просто завал. Минуле - ніби вгорі, Інь, більш піднесене, одухотворене, воно вже було, вже заявило про себе, вже реалізувалося - але все одно воно діє вниз шипами, діє хижо, мстиво - і його краще не чіпати, не попадатися йому на очі. А майбутнє проростає знизу м’яко, як печериці з-під асфальту - і його дуже легко задавити, особливо напівдорозі, коли носиш в голові те, що має бути зроблено - а на тебе упири з минулого чигають на кожному кроці. Воно потребує додаткового захисту. І без всяких там «монастирських статутів». (В чужий монастир зі своїм Статутом не ходять. А тут конкретно висить Статут "Дитячої імперії" - https://ipian.io.ua/ - він чисто конструктивний - про всякі можливі новшества, які треба розвивати в "суспільному організмі", а не займатися "переоцінками цінностей" і перевертаннями історії з ніг на голову - щоб Себе, коханого, вигородити, а когось засудити, "заклєйміть позором", розстріляти, розп'яти, спалити і червертувати, бо він не такий, як нам треба.. )

Быстро - медленно. По Ж1-структур1 (щільній захищеній ЯНЬ) Ж1-потік рухається швидко, енергетизовано, одухотворено ІНЬ, а зворотній Ж2-потік ЯНЬ рухається повільно, самотоком по розгалуженій розпаралеленій Ж2-структурі ІНЬ. Отже, швидке - ІНЬ, повільне - ЯНЬ, але провідні структури для них - протилежні: швидкий поїзд чи автомобіль - твердий ЯНЬ, а повільний дирижабль чи надувний човен - м’який інь. Тут сама швидкість ІНЬ - як калейдоскоп вражень, відчуттів, як функція емоцій чи свідомості того, хто всередині літака чи поїзда, а оболонка ЯНЬ - як провідна структура - сам літак , поїзд чи автомобіль разом з дорогою.

віра - знання. Віра ІНЬ, знання ЯНЬ, вони конкретніші, віра розпливчатіша. Але віра піднімає знання, дає їм потугу втілюватися в конкретну вимріяну річ. Хоча буває, фільм такий був «Секрет», що навіть дуже конкретизований абстрактний образ може бути матеріалізований (випливти звідкись з реальності, як дарунок долі), якщо довго і неперервно про нього думати. Хтось з англійських державних діячів, здається Бенджамін Дізраелі, казав, що «Все приходить у свій час для тих, хто вміє чекати». Це - як легенда, диво, чудо, «Алые паруса». А так можна просто по-трошки, по кусочку, меншими чи більшими кроками наближати свою мету, рухати свою Землю своїми ногами - і нарешті натрапити на ту точку планети, яка тобі найбільше підходить...Ще б не завадило перечитати «Раджа-йогу»

(Оригінал - https://ivanopiano.livejournal.com/tag/Макротехнічний дзен )