Продовжимо науку про смакування інь-янь

Перш ніж продовжити поясненя, що таке інь, а що таке янь, хочу зауважити, що одні люди згортають, стискають символи, засимволізовують знання (автор «турбо-сусліка» взагалі їх «анігілює» і викидає, як непотріб), інші - навпаки розготають, «розпушують», розтлумачують символи. Як ви зрозуміли, ми займаємося другим процесом.

Отже, поїхали далі:

на чому ми зупинилися: «віра - знання», далі йде

віра - невір’я. Віра гаряча ІНЬ, невір’я холодне ЯНЬ. Переглянув сьодні пару статей про Челябінськ - хтось виставив фотографію неба, освітленого білою загравою над сусіднім містом... Міасс - і видрукував статтю про «друге знаменя» (після «метеоритного дощу»), про виняткову енергетику цього краю, НЛО, яке розтрощило (розсипало в метеоритний дощ) болід вагою 7 тисяч тонн і про ураган, «который унесёт в космос Кремль, зиккурат и всю собравшуюся вокруг него оккультную публику» (ваще п-ц).

(И вот уже что-то БУДЕТ, в ближайшие несколько месяцев, сомнений никаких) - люди жаждут чуда, публика просит хлеба и зрелищ.

Ну і в коментарях шафлики холодної води на голови вчених, які кажуть, що це просто високі перисті хмари, освітлені західним сонцем, і фотографів, які кажуть, що це просто ефект підсилення яскравості зйомки: якщо при підвищенні світлочутливості камери вогні міста внизу спалахнули ореолами - то чому би небу не засвітитися голубим полум’ям? - Нє! Це друге знамення «пришестя інопланетян», щоб врятувати унікальну віруючу у що завгодно Россию-матушку...

Не знаю, я там не був, не бачив, тому від коментарів утримаюся. Літаючих тарілок також не бачив, хоча чув розповіді людей, які їх бачили. Ті люди потім взяли почитати і не повернули дорогу мені книжку «За пределами непознанного» (десь раніше я вже писав про неї, забув автора - Коллін Уілсон - він же написав "Паразити свідомості").

Верх - низ (Інь - янь)

веселий - злий... Цікаве протиставлення. Не добрий - злий, веселий - сумний, а якось по діагоналі. «Таємниця яхти «Айвенго»» - пристрасний, як фламенко, грецький фільм про любовний трикутник. Головний герой був злий - але як він реготав в кінці фільму, коли залишився сам на безлюдному острові зі своєю зрадливою молодою дружиною і трупом молодшого суперника!... Садюги так само бувають веселими, а чому ні? Дивитися, як жертва страждає - це ж весело!...

вєсомость - нєвєсомость. Янь - інь.

Вічність - момент. Вічність буває розмаїта. Якщо в пеклі - то вона дуже гаряча і пристрасна інь, а якщо в раю - прохолодна, байдужа. Фанати від різних сект тому і йдуть байдуже на терористичні подвиги, жертвуючи власним життям, бо впевнені - твердо впевнені - що за цей подвиг попадуть в рай - і там їх чекає багато-багато неземних насолод і задоволень... Мене самого цікавить той «момент істини», як воно: перед вибухом - і за ним?

видеть - понимать... Цікава задачка... Кожен бачить те, що хоче бачити, і може просто не помітити всього решту, не звернути на нього уваги - і не зрозуміти. Бачити - зосереджено вивчати. Запам’яталася наука одного йога, який заставив свого учня вивчати рибу. Ну риба як риба, той порахував луску, плавники, запам’ятав все, що можна, ввечері розказав... - того виявилося мало. На другий день він вже малював рибу, старався передати всі відтінки і форми, щоб вона була, як жива,... - і того теж було мало... Словом, той йог мучив його десь з тиждень, аж риба засмерділася, аж в нього галюніки почалися, і от коли він в тих галюніках сам став рибою і відчув все, що відчуває риба, пережив на власній шкірі її життя і її проблеми («Моторна лодка!!!») - тоді нарешті вчитель-йог був задоволений.. Так от, щоб когось «понять», зрозуміти - треба ним стати, побувати в його шкірі, його тілі, його розумі - і тоді нарешті вам відкриється інший світ. Не якісь там напів-іграшкові інопланетяни, а реально інший - з точки зору бджоли, з точки зору горобця, з точки зору редиски, моркви, хвоща чи обліпихи...

віртуальний світ - реальний світ. Тут маємо гранично сильне зосередженя контрастів: віртуальні світи, світи уяви зосереджені в дуже малому просторі. Уяви - у двох літрах мозку (а який прозмір має сама точка Уваги, фокус Уваги? - перехід від реального до уявного...), а фільми, ігри, все багатство Інтернету - заховане десь на дисках, флешках, вінчестерах, які по розміру , «по сравнению с мировой революцией» - взагалі ноль. А реальний світ - він великий, тяжкий, твердий, багатомільйонно-тонний... Але чомусь віртуальні світи і світи уяви для нас важать більше, і значать більше, і вони цікавіші, в них можна брати участь, їх можна міняти (чого не скажеш про твердолобий і тяжкий світ «реальної дійсності»...). Тут треба зафіксувати власне контраст форми і змісту. Форма - янь - дрібнюсенька, компактна, а вміст - інь - величезний: в пару квадратних міліметрів флешки влазить і 32, і 64 Гб інформації. Це про фонтануючі свіжі потоки інь у провідній структурі янь. А зворотні потоки - наші відгуки, коментарі, критичні зауваженя - йдуть широким полем, багатьма руслами інь, а зміст їх переважно янь-ський: куций, короткий і переважно задушливий. (Я щасливий, поки не прочитав жодного коментаря до своєї 2Ж-науки і своєї еротичної поезії).

Отже, віртуальний світ - він переважно інь-ський - а розповсюджується компактними носіями янь, а зворотній звязок - критика «реального світу» - янь-ська, досить тяжка, їдка і зовсім не одухотворена, і йде звідусіль широкими шляхами інь, відкритими для кого хочеш... (Запам’ятали: щось свіже, цікаве, потрібне, корисне - Ж1-потік ІНЬ в Ж1-структурі ЯНЬ, а різний непотріб, сміття, плювки, погрози, магічні магнетичні навіювння (внушенія) - йдуть широкими Ж2-структурами ІНЬ і являють собою Ж2-потоки ЯНЬ. Тому не варто дуже розчаровуватися і падати духом нижче плінтуса, якщо хтось не дуже приємним чином висловлює своє Ж2-«фе?» стосовно Вашого Ж1-«ах!»...

Владеть всем - ничем не владеть... Згадується кінець фільму «Пропала грамота»: «І це все моє!!!?» (звідси - аж до горизонту) - «Та твоє, твоє...» - і копен-дупен під зад - і новий власник полетів у свої «маєтки»... Подобається книжка Пера Лагерквіста «В мире гость» (прочитав її ще в 9 класі з подачі молодої практикантки університету, яка в нас викладала математику... Може, вона чогось іншого від мене хотіла - а я був занадто вихований і тупо «чемний»...) Назва говорить сама за себе. На цвинтарях пишуть подібні назви: «Вони вже вдома, а ви ще в гостях». Не знаю, може в мене гіпертрофоване це відчуття «гостя» і я знаю наперед, що нічим аж так серйозно не «володію». А щоб добиватися успіхів в житті - мусить навпаки бути розвинуте відчуття «власності», володіння ситуацією, володіння моментом, потреба встигнути щось одне, щоб досягнути чогось другого...

Не хочу того згадувати, але я відчував тиск з боку курців (будь-яких, нових, незнайомих, знайомих, які заходили в кузню - і починали «освоювати ситуацію» і вписувати мене в неї. Мене тоді починало тіпати, я міг чимсь кинути в непрошеного гостя з його тим самим смородом і тим самим гнилим зашкарублим свойським світоглядом. Бо насправді мене там не було - робота робилася сама собою, а я думав про щось інше. А він приходив і «об’єктивізував» мене - вписував в ситуацію і у свій «думкообраз»: нав’язував мені конкретну роль коваля і свої асоціації про неї. А я там був просто гість, мене не було. Я ще тоді теоретизував це відчуття (на протидію крикам преси про «самоусвідомлення», «самовизначення», «самостійність-незалежність», «самобутність нації»,...) Я писав, що справжня робота робиться САМОЗАБУТНЬО, а не самоусвідомлено. Самоусвідомлено ти позуєш на публіку, граєш роль, театралізуєш ситуацію. А самозабутньо ти думаєш про якісь напруги, пластику, пружність, характер ліній, характер вогню і того, що в ньому згоряє і що нагрівається, про безліч речей - тільки не про себе як «цілісну особистість: от Я тут стою працюю». І це дуже боляче, як в «іспанському чоботі», як в тісному ящику - коли якесь г-но з сигаретою приходить - і починає тебе «об’єктивізувати» і таки втискати в ту театральну роль, яку ти змушений грати для нього... Можливо, воно не зовсім по темі, але я відчув на власній шкірі гонори і зверхній тиск упирів з сигаретами, які себе вважають «власниками простору», які думають, що вони «володіють ситуацією», що у них «все схвачено» (і ти в тому числі), - а насправді вони ходяча тюрма і могила, і ніякі заяложені «шуткі-прібауткі» не підмінять цього гидкого відчуття, яке залишається надовго. Людей треба поважати як окремі світи - а не нав’язувати їм без потреби свої «асоціяйця» (чим я зараз і займаюся...).

внутрішній світ - зовнішній світ... Дуже цікава актуальна тема. Річ в тім, що Теорія 2Ж-циклів визначає як «зовнішні світи» - саме світи уяви. А «реальний світ» - як внутрішній.

Це доводиться елементарним методом аналогій: зовнішній простір - там, де коріння 2Ж-систем. А коріння переважно у щільнішому, густішому, хаотичнішому середовищі. Гілля ж більш геометризоване, впорядковане і перебуває у більш розрідженому і більш одомашненому середовищі. Наше коріня - це дві літри нашого мозку. І світи уяви - настільки хаотичні і не вивчені, що там «чорт ногу зломить». А реальний світ - більш-менш вивчений, впорядкований, передбачуваний, одомашнений, у ньому діють певні закони, норми поведінки, стійкі вірування, безліч сталих інстанцій, інституцій, соціальних та інших служб...

Йоги теж це прекрасно розуміють. Вони кажуть: «Привносити в життя». Звідки? - та таки звідтам - із складних багатоповерхових зовнішніх світів уяви. Це те, чого нас навчили, що ми самі придумали, що нам приснилося, що ми прочитали чи почули чи побачили з різних джерел, - і якщо воно вартісне - якщо воно краще, ніж те, що ми «маємо на сьоднішній день» - то його варто «привносити». Не знаю хто «має» - якісь «владні структури» чи якісь оглядачі преси і публічних опитувань - ну хтось там вважає, що він «має», «володіє знанням справи», «володіє інформацією - значить володіє світом» - відрижка попередньої теми... Тут по ходу ще одна думка вилізла: читав блог якогось цікавого філософа, а потім побачив, що цим записам вже з десяток років, вирішив подивитися, що він тепер пише... А він пише про останні події «життя реального» і про насущні проблеми свого обласного центру... Плоский став, вліз в роль «публічної особи» і втратив якусь найдорожчу і найцікавішу струю (струмину, живчик) своєї писанини...

Отже, повторимо конкретніше: зовнішні світи - це світи уяви, віртуальні, сонні, півсонні, придумані письменниками, кіносценаристами - вони по суті (як Ж1-потік) - інь-ські, духовні, а поміщаються у просторі щільному, обмеженому (Властивість Ж1-структури янь). А внутрішній світ - це «життя реальне» без всяких домислів, пояснень, наук, історій, теорій - він по формі (як несуча структура) - широкий, інь-ський, а по змісту - як «загальноприйнята думка», «позиція подавляючої більшості» - дуже янський, тяжкий і консервативний.

Мушу закруглятися, бо зараз блимне блискавка, вдарить грім - і електрика пропаде, як звичайно, і я нічого не встигну опублікувати.

*** *** ***

Це був уривок з раніше опублікованого файлу. Хочеться його розгорнути і продовжити. Люди якось не усвідомлюють до кінця того факту, що насправді вони живуть більше внутрішнім життям (в традиційному розумінні - суб'єктивним) і якось його весь час постійно узгоджують з життям об'єктивним - муштрують себе, втискають в рамочки умовностей, строгої "публічної поведінки", достойного поводження на публіці, щоб задовольнити ту публіку своїм виглядом, запевнити у своїй надійності і благопристойності.. Тою строгістю, звісно, більше володіють цивілізовані культурні суспільства. "Некультурні", деградовані - навпаки обмазують, обмацують вас "свойськими масними очима", вишукують в вас свою розпусту, свої сокровенні підлотні ниточки, за які вас можна шарпати і якими вас можна контролювати, щоб якось використати "на благо Отчізни" (в лозунгах), чи у своїх меркантильних інтересах (в натурі). Це відчуття переходу - від цивілізованого життя ("навшпиньки, на цыпочках") у світі високих ідей, можливостей, досягнень, потужного розвитку інфраструктури і вільного спілкування - до життя (під твердим завойовницьким чоботом) в стані завойованого кимось "анклаву", концтабору, резервації, зони терору і контролю чужих армій і чужого мародерства - вам може приснитися хіба у найстрашніших кошмарах. Але ворожі сили вас постійно до того готують - і коли до влади приходить тупе прокурене бидло (позер і тупий "свойський виродок" з тими самими масними очима великого плоского Я) - тоді ваш концтабір уже не за горами.

Бо опустити цивілізоване суспільство (історично і віртуально високорозвинуте) на саме дно терору і розпусти - зсування "рамки Осборна" в "бєспрєдєл" - не так вже й важко "на самом дєлє". І це ми бачимо у самих верхах - як на відповідальні посади приходить бидло і зверхня нечисть з тими самими "масними свойськими очима" і починає "прикручувати гайки" у своїх меркантильних інтересах - просто підвищувати тарифи, просто виписувати собі мільйонні зарплати і "допомоги", просто зрізати виплати на армію, культуру, освіту, просто "домовлятися з бидлом", яке щойно в тебе стріляло і кидало бомбочки в твій бік ("на кого бог пошльот"), легітимізувати бидло, ніби нічого не сталося, а у трупах "ви самі винні" - не треба було лізти під кулі там, де стріляють, а спокійно сидіти вдома і чекати "третього рейху" - третього пришестя "армії визволителів".

Типа "вас охмурили, вас обманули, вас опустили ксендзы" - вас размягчили всепрощением и самобичеванием - а теперь мы будем вас "строить" и учить ходить крепким дружным вольным строем и петь песни во славу нации освабадителей (которая и не нация вовсе, а так - сброд ранее порабощённых и ассимилированных "врагов народа", которые уже расслабились и свыклись с такой участью..)

Що я хотів написати - про ту тюремну пісеньку "я свабоден! - словно птица в небесах" на стиснутих радіо-частотах картонного динаміка, в стані відчайдушного просвітління десь в брудній тюремній камері, де навіть вікна на вулицю нема - одна жовта жарівка під стелею - і та мигає, ледве контачить через заржавілі бляшки, бо тут душно і сухо в грудях, хоч пара нікуди не виходить - осідає краплями на стінах і на них навіть мох не росте, один слиз якийсь, як в давно не митому баняку з-під колись жирної хавки..

Насправді ж для щастя багато не треба: свіже повітря, зелень за вікном, трохи питва, трохи їжі на сьоднішній день - і щоб ніхто не давив на психіку - не мугикав на твоїй могилі.. Як там в того барда, "..И муравей создал себе могилу По образу и духу своему"

Про що ж я хотів написати.. Про контроль над думками. Вони маленькі - десь там записуються на молекулярних чи навіть квантових чіпах нашої нервової системи, про котру ми мало що знаємо - якісь нейрони, контакти, а як там все дрижить, флуктуаціями бурлить і пульсує, яка там насправді фантастика і неймовірно складана біологічна структура (біофізична, біохімічна, електромагнітна, квантово-молекулярна - і їй хочеться, щоб ми про неї думали - щоб ми замислювалися, як ми думаємо, звідки приходять думки і образи - хоча це вважається божевіллям, і якби тут зараз була дружина, вона би мене виштовхувала з того стану різними способами повернення до реалізації крупніших і відчутніших задумів..)..

Так, вже "тепло" (ближче до суті): ми думаємо про "флешку в голові", чи там якийсь "квантовий комп'ютер", працюючий на непарностях з'єднань дуже віддалених і не анігільованих часточок чи хвильок з протилежними спінами, і поки вони віддалені - ми ще живемо, а коли ми їх анігілюємо - проходить маленький "стратосферний вибух" - і ми жаримося, як муха на сковорідці (не знаю, чи в'єтнамці мух жеруть, але смажених жучків, хробачків, ящірок, щуриків, всього, що має якісь калорії всередині, смакують і хрумають подекуди з великою естетичною насолодою.. і шо удівітєльно - воно далі продовжує рости у множитися і продаватися на щедрих ринках в дельті Меконгу.. )

Тепер інша тема: про щедрі супермаркети Америки.. Так глянеш - пустеля пустелею, прерія, спека, пустош - смерчі, урагани, природа винищена вщент, а те, що уціліло, - продовжують підпалювати якісь сатаністи - ті самі обкурені шмарклі, яким дихати і жити не хочеться - плачуть за задушливими камерами в підземних катакомбах для виродків (Каліфорнія знову горить, Австралія - не знаю, що там ще не згоріло),.. Але - є що їсти. Вся економіка навострена на підтримку нормальної господарки - виробництва всього необхідного для людей (хоча Природа мстива..)

І ті араби - можливо, теж пройшли потрібну медитацію - і вже навчилися вирощувати міста в пісках і зелені круги в пустелях ((а сестра моя, скотиняґа, так і не навчилася тихо зачиняти двері - гепає інфрачастотами - утверджує Себе, дуру, мушу про неї згадувати, примітивну суку небесну..)

Тут виникає конфлікт між Макро і Мікро - дуже давній конфлікт - про квантові мікропроцеси в мозку - і сокиру, якими той мозок можна розвалити, якщо ті процеси там не відбуваються.. Хоча частіше буває навпаки: примітивне бидло приходить на твою територію і розвалює твою голову своїми бомбами і гепаниною дверей чи сабвуферів.

Ситуація така, що ми нормально живемо у повітряній шкаралупі Землі товщиною в пару кілометрів - вище вже розрідження, дихати важче, бракує кисню в легенях. Але ми не враховуємо того факту, що смороди і звуки, які проводить те повітря, дуже сильно впливають на рівновагу екології і "психічної атмосфери" оточеня, і кожен струс, кожен уривок мелодії, кожне асоціативна зачіпка, яка звідти приходить (із збурень і забруднень повітряної сфери нашого "акваріуму"), викликає відповідні зрушення ("струси, стреси") в нашій голові - міняє там хід думок і напрям думок ((Другий геп - "другий дзвінок в пародію "життєйського театру" - при тому, що на дверях висить записка про те, що вони закриваються тихо і легко - до "щолчка" в замку) - напрям міняється від творчості до помсти - і потім повернути його назад - досить важко.. "It's complete.." - як казав помираючий Стів Джобс..