site.ua
топ-автор

Жив-був чоловік, і мав він шістьох синів та доньку-Маруську. Сини бабло з лохів стригли, а донька по клубах тусила та комусь радість приносила. І от пішла одного разу Маруся на ток-шоу – та й зникла. Чекали на неї брати, чекали, та й в міліцію подзвонили. А ті гроші взяли – та й теж зникли. Чекали брати на ментів з Марусею, а потім пішли її самі по барах шукати. І теж зникли.

Засумував тоді батько та й каже старій: «Загнівили ми, мабуть, податкову. Нема у нас тепер ні синів, ні доньки. Нікому буде квартиру передати, нема на кого бізнес переписати». А стара йому: «Не журися, діду, дам я раду нашій біді». Взяла його за горішки та й почала крутити. І народився у неї від цього син.

Подивився на нього старий і каже: «От який лисий та вередливий він у нас. Назву я його Кріпким Горішком». А син його – хоп за горішки! – і відповідає: «Не Кріпкий, а Міцний, розбещена ти кацапською пропагандою тварюка! І взагалі, звати мене Крутигорішко. А як не погодишся, то я тобі покажу, чого в мене ім'я таке!»

І почав рости Крутигорішко не по годинах, а за спеціально розробленою програмою для талановитих малюків. Здолав норми ГТО, виграв на співочому конкурсі «Ми з тобою, Україно», отримав червоний диплом Інституту міжнародних відносин, посаду замміністра (за згодою) та орден Ярослава Мудрого П'ятого Ступеня.

Від крутості своєї та вчьоності став Крутигорішко вище од хмар, і дивився на простих людей, які невчьоні, як ото на електорат. А коли зустріне кого на вулиці, то одразу приймався тому горішки крутити та дівчат гендерно ображати.

«Ти б краще братів-сестру пропалих своїх пошукав», - каже йому якось старий, а Крутигорішко йому і відповідає: «А чого їх шукати? Самі винні, треба було мого народження зачекати. А як дурні – то все через своє неадекватне сприйняття світу…»

Зомлів старий від таких слів, а Крутигорішко далі веде: «Та не хвилюйся, папаша, знаю я, де брати-сестра мої. Сидять вони на підвалі у крутого Одоробла-Моторобла за Великим Лісом. То по тєліку показували, а ти й новинами не цікавишся».

Дістав Крутигорішко конверт і каже: «А ну, народ, наповніть-но конверт грошима. Піду я з ними братів-сестру визволяти.»

Скинулося село на таку справу, а Крутигорішко взяв ті гроші, та й за ніч пропив. Прокидається вранці – нема грошей. Каже людям: «Мало ви дали. От вам торбинка – наповніть грошима, а я просплюся поки».

Наповнило йому село торбинку грошима, а Крутигорішко й їх за тиждень пропив. Знов каже: «Мало грошей дали. Вам що, шкода на таку святу справу? Он коробка з-під холодильника стоїть – набийте її баксами, щоб було мені як з Одороблом змагатися».

Зітхнули сельчани та й наповнили ту коробку так, що й підняти не могли. Пив Крутигорішко тринадцять діб – та не зміг ті гроші пропити.

«Ото добре тепер, - каже. – Піду я братів-сестру рятувати, а ви мені поки піар-компанію організуйте, бо по поверненню в депутати балотуватися буду». Надяг свою балаклаву від Вороніна, напомадив брови та й пішов за Великий Ліс.

Прийшов і каже: «Вилазь, Одоробло, та назвися».

Роздався тут голос з усіх сторін – як в 3D, але гіршої якості:

- Я Одоробло-Моторобло, опо-пере-деленере! Хто мене побачить, той на місці усреться!

А Крутигорішко йому нелюдським голосом:

- Документ не відправлено. Занадто довге ім'я. Змініть ім'я та спробуйте ще раз.

- От клята ЄдЕБО, - виматюкалось Одоробло. - Я Змій Змієвич Капець, - каже. – І це значить, що тобі капець.

- Поганий вірш – ганьба самураю, - відповів йому Крутигорішко. – Не боюся я тебе, Капець! Виходь проти мене на ток-шоу битися.

Вийшов Змій на ток-шоу – весь з себе начальник. Великий, пихатий, череватий, червонопикий. Сім голів: три свої, а решта – голови департаментів. Від кожної голови парфумами та віскі тхне, з волосся бріолін на землю крапле, а за спиною Шустер так і мерехтить.

Вийшов і Крутигорішко, а з ним шість його заступників.

- А то хто такі? – здивувався Змій.

- Зараз побачиш, - відповів йому Крутигорішко та як вріже компроматом по одній Змієвій голові.

Тільки зібрався Змій у відповідь заїхати по Крутигорішковому заступнику, аж той показав лікарняний та поїхав до шпиталю.

А Крутигорішко тим часом влучним ударом відправив другу Змієву голову до прокуратури. Змій же замахнувся по другому заступнику, але той сказав «Це не в моїй компетенції» - і шукай його. Коротко чи довго, лишилася у Змія лише одна голова. Упав він на коліна та й заблагав:

- Не губи мене, Крутигорішко, ми ж живемо в демократичній правовій країні!

- Ото будеш знати, яка сила в моїх заступниках, - відповів Крутигорішко. Змахнув рукою – і впав Змієв рейтинг до мусорного.

Звільнив він з ями і братів-сестру своїх, і ментів (шкода ж бо, теж душі християнські), та й повернувся додому. Каже: «Ну, де мій депутатський мандат? Буду фракцію свою робити.»

І сказали йому родичі: «Ти, блядь, такий крутий, що ми тебе нахуй боїмося. Ось тобі квиток до Києва – поступай там в податкову академію, а нам сюди гроші пересилай на картку».

- Засуньте собі той квиток в саму іпотеку, - образився Крутигорішко. – А я піду пізнавати свій народ, і в народі себе.

Отак і пішов Крутигорішко блукати світом з самим гаманцем в руках. І бачить тут, стоїть кремезний чолов'яга та барсеткою ліхтарі гне.

- Ти хто такий, чим живеш? – питає його Крутигорішко.

- Звати мене Верниборг. А живу я тим, що допомагаю добрим людям гроші повертати.

- А ходімо зі мною подорожувати. Будемо з тобою побратимами та діловими партнерами.

І пішли по вони по світу вдвох.

Аж бачать, сидить у кабріолеті хлопчина в смокінгу та недопалки об сидіння гасить.

- Ти хто такий, чим живеш? – питає його Крутигорішко.

- Звати мене Вельмикрут. Я розповідаю людям, який я крутий, а вони мені за це гроші платять.

- А ходімо зі мною подорожувати. Будемо з тобою побратимами та діловими партнерами.

І стали вони подорожувати втрьох.

Аж зустрівся їм чоловік – ні риба, ні м'ясо, ні щербатий, ні патлатий, ні рябе, ні голубе, - сидить смски сам собі пише.

- Ти хто такий, чим живеш? – питає його Крутигорішко.

- Звати мене Довбомуд. Я купую міноритарні частки в компаніях, а потом власникам мізки зношаю. І за це мені люди гроші платять.

- А ходімо з нами подорожувати. Будемо з тобою побратимами та діловими партнерами.

І пошли вони гуртом. Як зустрінеться їм гопота – Верниборг дістане ствола та їх розжене; як стануть на шляху гаїшники – Вельмикрут витягне чарівну ксиву від СБУ; як грошей забракне – вчепиться Довбомуд в якусь фірмочку та й доведе до банкрутства. Отак подорожували вони, товаришували, аж поки якось не опинилися в глушині, в халупі без вайфаю за 100 євро з рила.

І от пішли братчики щастя собі по барах шукати, а Верниборга самого на хаті лишили. Аж ось опівночі стукає хтось в двері і скиглить нелюдським голосом:

- Впустітє бєдного ріелтора квартіру оценіть.

«Ото дива, - подумав Верниборг. – Що за поц? Хай заходить, квартира все одно не моя».

Відкриває двері, а там дєд-мопєд, ростом з велосипед, увесь орденами обвішаний та медалями зацяцькований.

- Подсаді меня через проходний бар'єр, - каже.

- Чувак, а ти не оборзів? – відповідає йому Верниборг. – Невеликий чин, сам пропіаришся.

А дідок його як огрів велосипедним ланцюгом, схопив за гапличок та потяг до воєнкомата. Насилу видерся Верниборг. Питають його на ранок друзі: «Чого рило опухле?», а він у відповідь: «Та ви на себе подивіться, свині».

На другу ніч лишився на хазяйстві Вельмикрут. Аж ось опівночі знов стукає в двері дєд-мопєд, ростом з велосипед і каже:

- Санепідемстанція! Прєдьявітє разрєшітельниє докумєнти.

Тільки-но потягнувся Вельмикрут за ксивою, а дідок оперезав його глушником від «Москвича», хап за гапличок – та й до воєнкомату. Ледь вирвався. На ранок друзяки йому:

- Чого ти на одній нозі стоїш, мов та чапля довгонога?

- А вам та сакля коле очі? – огризнувся Вельмикрут і нічого не розповів.

На третю ніч було лишатися Довбомуду. Стукають до нього опівночі та й кажуть:

- Ви хатітє поговоріть о Біблії?

Що й казати, в ту ж халепу встряг Довбомуд. Насилу вирвався. А друзяки його навіть і не питали, самі про все здогадалися.

І от лишився квартиру пильнувати Крутигорішко. Опівночі стука до нього дєд-мопєд, ростом з велосипед та й каже:

- Пісєц прішол – откривай воротá.

Нічого не сказав Крутигорішок.

- Ну, балван, а тєпєрь подсаді мєня через проходний бар'єр.

І знов нічого не сказав Крутигорішок, тільки кайло намацав у темряві.

- Чєво стаіш? Саді за стол та подавай мнє фєдіралізацію побистрєє!

Аж тут схопив його Крутигорішок за ордени, та медалями почав по пиці обходити.

- Ось тобі, - каже, - і федералізація. Ось тобі й УБД. Ось тобі і орден за вихід з Ізюмського котла. Ось тобі і доплата за перебування в зоні АТО.

- Я нє прєємлю ваших мєтодов! – кричить у відповідь дідок. А Крутигорішко йому ґречно відповідає:

- Вчи українську, коцапчєг!

Пристебнув його погонами до батареї, а сам пішов братчиків шукати. Знайшов їх у барі – сидять, караються, мучаться, але слідують обраній стратегії. Каже Крутигорішко:

- Ех ви, могли б і попередити. Ну, діставайте паяльники, будемо тому діду люстрацію влаштовувати.

Приходять додому – а там батарея вивернута, а з нею і вся обленерго, і слід тягнеться далеко-далеко. Пішли вони по тому сліду і дійшли до глибокої діри в землі.

- То боргова яма, - каже Довбомуд. – Веде вона глибоко-глибоко, аж до самої Греції. Якщо всі в неї стрибнемо – ніколи не виберемось.

- Тоді мені стрибати, - каже Крутигорішок. – А ви потім мені кредити кинете, щоб я з того дефолту вибратись зміг.

На тому і погодились. Звільнився Крутигорішко з постійного місця роботи та й стрибнув у боргову яму, використавши зарплатний парашут.

Спустився він помаленьку, обдивився навколо – чи то Греція, чи то не Греція, але точно жопа якась. Тролейбуси не ходять, кредитна ставка завищена, банкомати дивляться голодними таблами та зловісно облизуються на твій гаманець. Але робити нічого – пішов він далі по сліду і прийшов до величезного палацу: колони залізобетонні камінням коштовним оздоблені, золоті булки на деревах скотчем примотані висять, повсюди прапори з дємбєлями натикані та страуси на галявині пасуться.

Вибігає йому назустріч царівна, що її красивіше нема в усьому Бердичеві, й одразу плакати:

- Тікай, хлопче, звідси, бо зараз налетять на тебе дідкові трясці - митники та ватники. Він так мене силою у батьків забрав, навіть в Шарм-ель-Шейх не звозив, як обіцяв.

- Знайшла кого боятись, - заспокоїв її Крутигорішко. – Та я тих митників за сьомий кілометр пошлю, а ватників відправлю на Кєрч, щоб не комизились. Не боюся я ні діда, ані його трясці!

Тут з'явився сам дєд-мопєд та ще й зграя тролів з ним. Спитався в нього Крутигорішко:

- Бачу, сподобалася тобі моя батарея, що ти її за собою аж сюди затягнув.

А дєд у відповідь як гаркне:

- Агонь батарєя!

І тролі за ним крикнули:

- Агонь батальйон!

В як зачалася тоді битва – аж в Дубліні світло зникло. Тисячі скарг написали на Крутигорішка тролі, але він один за одним відправив їх в бан. Нарешті добрався до зловісного дідугана – та й задавив його інтелектом.

Як загинув дід, то розсипалися його хороми, розбіглися прапори з дємбєлями, а страуси відкочували до іншого олігарха. Назбирали Крутигорішко та царівна золотих булок та й пішли назад до діри. А там вже висить кредитна лінія, що її братчики у МВФ випросили. Прив'язав Крутигорішко до неї царівну, щоб не пручалася, дав в руки мішки з булками та й смикнув мотузок, щоб піднімали.

Витягли друзі царівну з золотими булками, та й замислились над метаморфозою, що сталася з Крутигорішком. І осмислили її в парадигмі наявних соціально-суспільних стосунків.

Сказав Вельмикрут: «Ось що я думаю. Кине нас Крутигорішок, братани, ой кине. Де ж таке видно було, щоб пацан іншим горішки крутив та з того так кучеряво жив? Кидала він, зуб даю, кидала. А ми – лохи, що за ним поперлись. Давайте його краще самі кинемо, а царівну собі заберемо».

І кинули.

Гепнувся Крутигорішок з висоти посеред сумних перелогів та й сів співати сумні пісні – бо нічого кращого на думку не спадало. Потім підійшов до виходу з діри та й почав зі злості лупати ту скалу.

Аж тут злетів до нього з вершини гори дивний птах кислотних кольорів та й заговорив людською мовою:

- Дякую тобі, великий воїне, що врятував моїх дітей. За це я винен тобі свою службу.

Зметикував Крутигорішок, що пташина на ізмєнє, бо ніяких пташенят він не рятував, але виду не подав:

- А ти, - питає, - хто такий, чиїх будеш?

- Я, - каже той, - птах на ім'я Прух. Хто мене вхопить – тому пруха буде. Та й мені теж.

Подивився Крутигорішок на його обскубаний хвіст та й повірив. Каже:

- Мені б нагору треба.

- Усім нагору треба, - усміхнувся Прух. – Та соціальні ліфти в біса не працюють.

Засумував Крутигорішко, але птах його заспокоїв:

- Піднятися можна, якщо мене попре. Та для цього мені треба або гарно пихнути, або гарно клюкнути. А краще і те, і інше. Тож іди і назбирай прух-трави та журавлини на коньяку. Принесеш мені – тоді і політаємо.

Здивувався Крутигорішко, адже навколо всі поля заросли прух-травою та генделиками з журавлинівкою. Пішов він та й зібрав у праву руку прух-трави, а в ліву – пляшок журавлинівки. А поки йшов назад, то щось стало йому так приємно і млосно, що заснув прямо під деревом. Прокидається – а навколо самі недопалки та порожні пляшки. Пішов він вдруге, назбирав пляшок в праву, а трави – в ліву руку, та й знову не доніс, заснув.

«От воно в чому лихо, зрозумів він. У відсутності антикорупційного законодавства.» І як ввів він собі те законодавство з розмаху – та й прямо в голову, то за мить долетів до Пруха з травою та пляшками в руках.

- От молодець, - каже йому Прух. – Мало хто вміє так безкомпромісно боротися з корупцією всередині себе. Усе приніс?

- Як казав. Ось трава, ось журавлина. Там ще по дорозі гігантський біб продавали, може і за ним збігати?

- То, - каже Прух, - з іншої казки. Лиши тут, інші теж з цієї жопи вибратись хочуть.

Сів Крутигорішко йому на карк та й полетіли вони вгору. Як поверне Прух голову вліво – Крутигорішко йому пихнути дає, як вправо – чарку наливає. Аж ось скінчилася в нього журавлина на коньяку, а до поверхні ледь-ледь лишилося. Зітхнув Крутигорішко, відрізав у себе з пуза шмат сала та дав занюхати Прухові. І так того поперло від цього, що вмить вони опинилися нагорі.

- Що ти мені за шнягу ото останньою давав? – відхекавшись спитав Прух.

- Та сало як сало, - відповів Крутигорішко.

- А ну дай подивитись.

- Шукай дурних, - відповів той і швидко приліпив шматок назад до тіла.

- От і скінчилася пруха, - сумно сказав Прух та й пірнув «ластівкою» назад в діру.

Зітхнув Крутигорішок, бо мав на птаха далекі бізнесові плани. «Ото жалко тобі було того сала? - дзьобав він себе. – Нового б відростив. А тут такі можливості… ех…»

Що там довго казати. Поки дійшов з такими думками Крутигорішко до королівства, куди його другани царівну запроторили, став такий злий, що злидні розбігалися. Братчики ж тим часом між собою визначитись не могли, хто ж її в Париж на виставку повезе. Тільки-но побачили друзі Крутигорішка, так одразу впали на коліна, покаялись і гірко заридали, бо було за що. Віддали вони йому й царівну, й понадгризені золоті булки, й номери банківських рахунків.

Подивився Крутигорішко на це, та й простив братчиків. Бізнес-партнери, як не крути. Так і запанував він на тім районі, взяв царівну за дружину, бо й грошиків таки бряжчало, й куди не кинь там був царьок. А одного дня зрозумів він, що який би ти не був цар – ніяк тобі своїх бізнес-партнерів не позбутися. Викопав він тоді собі вузьку могилку, а на надгробку написав: «Ловив мене світ та не спіймав». Але навхрест руки не зложив і в могилку не ліг – дурних нема.


От і курсам підвищення кваліфікації кінець, а хто прослухав - депутат.

khavryuchenko.oleksiy
Алекс Хавр

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації