KyivNotKiev: українгліш – наше всьо?

Останнім часом різноманітні джерела активно розганяють в інтернеті переможні реляції на тему «#KyivNotKiev». То якийсь аеропорт піддався на вмовляння змінити традиційну форму Kiev на штучно вигадану Kyiv. То вже якісь поважні закордонні інституції прийняли відповідне рішення. Словом, перемога? Ми їх „здєлалі”?

Тут варто охолодити переможний запал і спокійно розібратися, що насправді відбувається. Питання транслітерації численні й багатогранні, тому зупинимося поки що на найбільш загальних.

Усе це «ж-ж-ж», мабуть, неспроста. Українці вже звикли, що подібні інформаційні хвилі з’являються тоді, коли потрібно прокомпостувати мізки підняти бойовий дух народу, щоб він слухняно-радісно проковтнув чергову капость цукерочку, яку готують координатори і натхненники цих хвиль. Різних „частувань” може бути багато, але було б логічним припустити, що, можливо, готується якесь рішення щодо офіційного міжнародного написання українських географічних назв. Очевидно, на основі сумнозвісної Постанови Кабінету Міністрів України №55 від 27 січня 2010 року, яка – всупереч мовним традиціям і нормам, а також рекомендаціям академічної Транслітераційної комісії від 16 листопада 2000 року – накидає українським назвам відчутну англійську орієнтацію. Очевидно, під патріотичним соусом буде подано назви Kyiv, Ukraine (Ukraina) і подібні як єдино правильні. Тому що в Україні й за океаном є зацікавлені в цьому особи, і їхня зацікавленість не лише моральна.

Розглянемо насамперед об’єкт „праведного гніву” українських кураторів зарубіжних аеропортів – назву Kiev. За своїм статусом це екзонім, тобто назва, яку вживають не місцеві жителі, а зовнішні спільноти. Екзоніми неминуче виникають у середовищі мов, відмінних від мови-продуцента. Зумовлено це, по-перше, історичними чинниками (наприклад, коли певний варіант назви з якихось історичних чи економічних причин набув широкого вжитку), а по-друге, фонетичними причинами (коли слово змінюється відповідно до фонетичних особливостей мови-реципієнта). Екзоніми існують в усіх мовах світу, зокрема в українській: Греція (грец. Ελλάδα), Відень (нім. Wien), Неаполь (італ. Napoli) тощо. Подібним чином існують в інших мовах світу екзоніми до назв українських міст: до укр. Київ – англійський і романський Kiev, який відповідає давньогрецькому Κίεβο та давньоанглійським Kiou, Kiow, Kiew, Kiovia і походить від давньоукраїнського Кыѥвъ, грецький Κίεβο, німецький Kiew, польський Kijów, угорський і хорватський Kijev тощо; до укр. Львів – німецький Lemberg, польський Lwów, російський Lvov; до укр. Чернівці – німецькі Czernowitz і Tschernowitz, румунський Cernăuți, російський Chernovtsy; до укр. Рівне – польський Równo, російський Rovno; до укр. Харків – російський Kharkov; до укр. Одеса – англійський і російський Odessa і т. под. Оскільки ці назви належать своїм мовам, немає підстав втручатися в їхнє функціонування ззовні. Екзоніми підлягають граматичним правилам мови-реципієнта і вживаються у внутрішньому спілкуванні.

З іншого боку, в загальному міжнародному спілкуванні, коли назву подає держава, якій ця назва належить і коли йдеться про використання цієї назви різними країнами, екзоніми є небажаними. Правові аспекти вживання екзонімів і національних назв (ендонімів) регулюються резолюціями ООН: IV/20 (1982 р.) “Про зменшення кількості екзонімів” та V/13 (1987 р.) “Про переважність національних офіційних форм географічних назв”. Таким чином, якщо йдеться про загальне міжнародне спілкування (а не внутрішнє спілкування в межах окремої країни, яка вживає відповідний екзонім), Україна має правові підстави наполягати в таких випадках на переважному вживанні національних назв, написаних відповідно до взаємнооднозначної транслітераційної системи української латиниці (саме таку розробку рекомендувала Транслітераційна комісія). Важливою вимогою є взаємна однозначність, яка забезпечує повну граматичну еквівалентність вихідної і транслітерованої назви – адже тільки в цьому випадку назва має статус ендоніма.

Варто наголосити, що вимога взаємнооднозначної відповідності між графемами оригіналу і транслітерованими знаками є головною умовою транслітерації. Цю вимогу вивчають на молодших курсах філологічних факультетів у курсі «Вступу до мовознавства», і міститься вона в ряді хрестоматійних робіт – таких, як робота Ю. С. Маслова «Введение в языкознание» або М. П. Кочергана «Вступ до мовознавства».

Але форма “Kyiv” є неприродною, не має і не може мати “української” вимови – адже в українській мові поєднання звуків [и] та [і] практично не трапляється. Це типовий зразок українглішу – українсько-англійського суржику. Крім того, вона не є еквівалентною вихідній формі „Київ”. Тому її не можна розглядати як національну і відповідно запроваджувати її на підставі згаданих резолюцій.

Для англійської мови ця форма також чужа. В цій мові поєднання графем “yi” може виникати або ж на початку слова (yield), що є доволі рідкісним явищем, або ж на межі кореня та закінчення “–ing” (flying). У першому випадку це поєднання читається як [ji], у другому – як [aɪɪ]. В англійській мові поєднання графем “yi” в середині кореня після приголосного є неприродним, що робить уживання словоформи "Kyiv" у внутрішньому англомовному спілкуванні вкрай проблематичним. Англомовній людині дуже важко прочитати це слово: Кайв? К’їв? Цю форму намагаються нав’язати англомовному світові з 1995 року, але успіхи дуже незначні – надто на тлі величезних зусиль нашого патріотично налаштованого адмінресурсу. Причиною є англійська граматика, якій ця словопотвора суперечить.

Із власного досвіду: коли я навесні 2018 року подав у мерію Дрездена довідку, де було написано “Kyiw”, працівниця перепитала, чи це назва нашої столиці, і записала в своїх документах німецький екзонім Kiew.

Для мене словопотвора “Kyiv” – це псевдопатріотична пліснява, що псує українську мову. А для вас?

З іншого боку, форма Kyjiv (Kyїv) є природною, оскільки існує в чеській мові і має аналоги в інших європейських (не лише слов’янських) мовах.

Тепер важливо розібратися зі страшилками про «важке читання» українських національних назв бідними носіями англійської мови.

По-перше, виробити з усіх боків ідеальну правописну систему, яка би відповідала всім можливим і неможливим вимогам, є завданням принципово недосяжним. Це як намагатися винайти ліки від усіх хвороб. Тому потрібно задовольняти насамперед головні вимоги, а другорядні вже опісля. Отже, при транслітерації дбають, за О. Реформатським, про точне графічне відтворення запису. А зовсім не про його „легке” прочитання всіма жителями нашої Галактики. І цю інформацію вивчають студенти молодших курсів філологічних факультетів.

По-друге, англійська мова є лише четвертою в світі за кількістю носіїв (після китайської, іспанської та хінді), а носії китайської та іспанської мов зовсім не переймаються легким читанням для тих, хто знає тільки англійську: Xinhua, Xi’an, Guadalajara, Mexico, San José.

По-третє, усе пізнається в порівнянні. Ми бачили вище, що форма "Kyiv" має серйозні проблеми в читанні, що зумовлено особливостями англійської фонетики. А форма “Kyjiv” навіть для непідготовленого читача буде асоціюватися з двома варіантами прочитання: [kɪˈ-ʤiv] або [kɪˈ-jiv]. Обидва вони не зовсім точні порівняно з нормативною українською вимовою [kɨ̞⁺ˈ-jiβ̞] і відрізняються лише прочитанням йотованого звука. Англомовний світ доволі добре знайомий зі слов’янським прочитанням графеми “j” – і внаслідок війни на Балканах, і внаслідок масової участі чеських хокеїстів у чемпіонаті НХЛ: Sarajevo, Ljubljana, Jihlava, Jagr, Jelinek, Jablonec, … Добре знають у США і відомого мовознавця Романа Якобсона (який, до речі, багато займався транслітерацією), прізвище якого записується через “j”: Jakobson. Тому форма “Kyjiv” має значно більші шанси на правильне „англійське” прочитання, ніж "Kyiv".

Носіїв слов’янських і германських мов, які позначають йотацію літерою “j”, у світі сотні мільйонів. І до них варто додати носіїв інших мов, графічні системи яких складалися під впливом слов’янських і германських. А ще тих, хто просто знає ці мови. Виходить близько половини мільярда – дещо менше, ніж кількість китайців. Але цілком достатньо, щоб проводити рішучу політику утвердження у міжнародному спілкуванні своїх національних форм. До речі, російські автори міжнародних публікацій активно вживають йотацію згідно з міждержавним транслітераційним стандартом ГОСТ 7.79-2000 (ИСО 9-95) СИБИД. І не бояться, що їх „неправильно” прочитають. Може, вони не хворіють на синдром „молодшого брата”?

Весь оцей галас на тему «легкого читання» не просто так. Це все для того, щоб відволікти від серйозних порушень принципів транслітерації, які накидає Постанова №55. Унаслідок орієнтації (вкрай недоладної і непослідовної) на англійську мову і прагнення забезпечити недосяжну вимогу «легкого читання», згадана система не виконує покладених на неї функцій – зокрема функції ідентифікації об’єкта (власної або загальної назви – прізвища, назви вулиці, населеного пункту чи терміна). Наприклад, прізвища, імена та назви Левитський і Левицький (Levytskyi), Чернятський і Черняцький (Cherniatskyi), Пії і Пій (Pii), Полова і Польова (Polova), Банькова і Банкова (Bankova), Паньківська і Панківська (Pankivska), Возіанов і Возянов (Vozianov), Ліалко і Лялько (Lialko), Ліліана і Ліляна (Liliana) тощо, "транслітеровані" за цією таблицею, розрізнити неможливо.

Але про українців подбали. Українське бюро лінгвістичних експертиз (http://lingvoexpert.org.ua/names) за зовсім символічну плату надає довідки щодо ідентичності чи неідентичності українських прізвищ, написаних кирилицею або латиницею. Ви потратили свій час і свої гроші на безглузду процедуру ідентифікації, якої за нормальних умов узагалі не повинно бути? Ви безрезультатно судилися з державними органами через знущальницький запис у своєму закордонному паспорті? То пусте. Зате маєте моральну сатисфакцію: #KyivNotKiev. І усвідомлення причетності до великих і поважних справ.

У добу інформаційної сингулярності кількість подібних помилок і неточностей буде лавиноподібно зростати. Як тільки Україна – яка вже стала на шлях цифровізації – спробує наблизитися до сучасних технологій, які використовують великі банки даних, ці «маленькі» неточності призведуть до величезних проблем. Таким чином, Постанова №55, а разом з нею й “Kyiv” стоїть на заваді не тільки політичного, а й технологічного розвитку України.

На жаль, словопотвора "Kyiv" має й прихований токсичний ефект. Неприродне для української мови ототожнення графем "і" та "ї", яке випливає з цього написання, накидає російську латинізовану форму для назви "Україна" і похідних від неї (село Українка, місто Новоукраїнськ, вулиця Українська, мінерал українськіт тощо): Ukraina, Ukrainka, Novoukrainsk, Ukrainska, ukrainskit і под. А як же ст. 10 Конституції України?

Відповідно до згаданих вище резолюцій, автентичні латинізовані форми Ukrajina / Ukraїna і под. повинні мати перевагу перед іншомовними екзонімами – англійським Ukraine, іспанським Ucrania, італійським Ucraina, грецьким Ουκράνια, польським і російським Ukraina тощо.

Усі прагнення підлаштувати українську мову під англійську – не що інше, як прояви інфантилізму, меншовартісності, психологічної залежності від «старшого брата». Як не російського – так англійського. Аби тільки сховатися в разі чого за його широку спину. І місце таким проявам – не на державних трибунах і не в стінах академічних установ. Їм місце в кабінеті психолога, який би допоміг позбутися цієї халепи.

Про наукові аспекти транслітерації українських назв (українську латиницю) можна прочитати в монографії „Українська термінологія: комплексний лінгвістичний аналіз” (https://independent.academia.edu/VakulenkoMaksym). У Додатку Б цієї монографії містяться копії офіційних документів щодо української латиниці.