Max Vakulenko: Щодо звернення Віктора Радіонова до Голови НКСДМ Орисі Демської

3 роки тому
Наука
1 499
312
1

Текст самого звернення міститься тут: https://www.facebook.com/groups/576833563063836/?multi_permalinks=730964400984084¬if_id=1592353237042284¬if_t=group_activity&ref=notif.

На мою думку, це дуже правильне і, головне, фахове звернення. Це не просто зауваження людини, яка любить поговорити на мовні теми, а міркування фахівця, який глибоко розбирається в мовних питаннях. Є чимало людей, які поділяють викладені думки, але саме пан Віктор знайшов сили й час, щоб сформулювати і подати це звернення.

Хочу привернути увагу до таких моментів.

Я спробував подивитися на цей текст очима мовних маніпуляторів, «рехворматорів» і екстремістів. І відразу впало в око, що повноваження Кабінету Міністрів вони спробують витлумачити так, що, мовляв, затвердження нової редакції правопису і є забезпеченням «всебічного розвитку і функціонування державної мови в усіх сферах суспільного життя».

Тут потрібно пояснювати і пояснювати, що такий «контраргумент» є маніпуляцією. Переспівом теми «не зробив – звітуй двічі». Що Кабмін мусить забезпечити наукові, соціальні й політичні передумови для створення дійсно якісного правопису, а не надавати офіційного статусу заангажованим і необгрунтованим вислідам «кабінетних теоретиків». Забезпечити функціонування державної мови України і розширення сфери її вживання, а не створювати соціальну напругу і передумови для несприйняття української мови.

Таке забезпечення включає, зокрема, затвердження української латиниці як міжнародного правописного коду української мови, дослідження фонетики й орфоепії сучасної української мови, вивчення закономірностей відтворення іншомовних назв з урахуванням перекладацької практики, усунення можливостей для здійснення цензури «невгодних» публікацій, забезпечення ефективного механізму розгляду правописних пропозицій і широкого та водночас фахового обговорення правописних питань. А це – принаймні кілька років інтенсивної роботи великої групи спеціалістів, з виділенням відповідного фінансування та організацією роботи за меритократичним, а не «любодружним» принципом. Я трохи писав про це в дописі «Правопис з обманом» (https://r2u.org.ua/forum/viewtopic.php?t=8112).

Отже, як мінімум, кожен з нас мусить ці речі розуміти. Добре було б, якби хтось також проявив активність і подав подібне звернення, відозву чи петицію. Такі речі працюють у комплексі.

І щодо особи Орисі Демської.

Я знайомий з нею, і в мене склалося стійке враження, що вона не належить до когорти «мовних екстремістів». Від неї та від її колег я чув її критику українського правопису. Там не було ані ностальгії за 1928 роком, ані апеляцій до «російських сарафанів». А було про невдалі ілюстрації (з залученням концептів радянської дійсності) і численні орфографічні ляпи. А це саме ті речі, про які зараз багато й з усіх боків пишуть критики нової редакції правопису.

Разом з тим, вона працює на кафедрі української мови НаУКМА. Яка добре заангажована. У 2016 році під егідою цієї кафедри та за участі й підтримки групи філософів була спроба зробити спільну публікацію на тему «Мартіна Хайдеггера». Нагадаю, що поштовхом до цієї публікації була моя фейсбуківська дискусія з панами Богданом Стасюком та Ігорем Бурковським, де останній мусив-таки визнати, що англійський і німецький звук [h] – глухий. Я тоді добре розумів, що пан Ігор активно спілкується з заокеанськими консультантами – інакше звідки би він міг узяти монографію Кеннета Стівенса “Acoustic Phonetics”, якої в Україні немає, а є вона в університетських бібліотеках США?

Отож, як я передбачав, цю публікацію було схвалено на «найвищих» рівнях, і її розглядали як своєрідний «реванш». Спочатку мене, як і кожного з чотирьох співавторів з числа учасників термінологічного філософського семінару, попросили написати текст на одну сторінку. Потім попросили скоротити до одного абзацу (що не було обумовлено спочатку). Коли мені дали остаточний варіант рукопису, то я з подивом помітив, що з мого тексту лишилися два вступні речення на загальні теми, а всі посутні аргументи «скоротили». Зате текст Ігора Бурковського розрісся до кількох сторінок. Це з урахуванням того, що я виступав 15 хвилин, а пан Бурковський – 2. І що він не говорив тих речей, які дивовижним чином вигулькнули в його тексті. Я тоді заявив, що відмовляюся підписувати цей рукопис, відкликаю свій текст і знімаю своє авторство. А оскільки саме мій доробок і був основою цієї публікації, натхненники цієї затії лишилися ні з чим – довелося скасовувати всю статтю. Той мій текст увійшов у статтю «Martin Heidegger: війни правописні та реальні» (https://independent.academia.edu/VakulenkoMaksym).

Трохи згодом філософи запросили мене на конференцію з філософських і мовознавчих питань, де ця ж кафедра була організатором. Наказали мені говорити тільки про критерії вдалого терміна, а не про правопис. Пригадую розпачливий вигук завідувачки цієї кафедри, коли я в своїй доповіді зауважив, що «Гайдеггер» - термін невдалий. Пригадую, як вона раз по раз повторювала, що кафедра охоче прийме нову редакцію правопису. Це мене насторожило – адже апріорі зрозуміло, що мовознавчі установи повинні керуватися чинним правописом. То навіщо на цьому так старанно наголошувати?

І це все означає, що є сильний тиск на Орисю Мар’янівну. А враховуючи її власні внутрішні переконання, варто здійснювати тиск і з іншого боку. З боку тих, хто вболіває на рідну мову, а не за свій добробут біля мови. З боку тих, хто хоче об’єднання українців за мовною ознакою. З боку тих, хто прагне збільшити наукову складову українського правопису.

Тож будьмо активними і відповідальними.