Сергій Стерненко про деталі інциденту в Одесі, право на захист та інформаційну кампанію проти нього

Відвідали київську лікарню, в якій знаходиться громадський активіст Сергій Стерненко. 24 травня в Одесі на нього здійснили напад двоє осіб. Одного з нападників Стерненко позбавив життя, отримавши при цьому поранення руки. Екс-лідер одеського “Правого сектору” розповів про деталі інциденту, інформаційну кампанію проти нього і проблемах українського законодавства в сфері необхідної оборони громадян.

Це вже був третій напад на вас. Як вважаєте, у всіх трьох нападах один замовник чи різні?

Я схильний вважати, що замовник, найвірогідніше, один. Тому що напади відбулися протягом короткого періоду часу. Перед цими нападами мені надходили погрози такого характеру, що я повинен закрити рота і спокійно сидіти, не лізти нікуди і тоді все буде гаразд. Здається, що поліція замовника не шукає.

В одному з інтерв’ю керівник поліції Одеси Дмитро Головін заявив, що «Стерненко – хлопчик, який, зважаючи на вік, не доріс грати в такі великі ігри». Про які «великі ігри» говорив Головін?

Ну, я вважаю, що це питання доречно ставити самому Головіну, що він мав на увазі. Але я не вважаю, що начальник поліції області повинен дозволяти собі такі висловлювання у публічній площині. Це некоректно і непрофесійно.

Як вважаєте, чи вдасться вашим захисникам довести в суді, що ви діяли виключно в межах Кримінального кодексу і не перевищили міри самооборони?

Я знаю, що я діяв в межах необхідної оборони відповідно до п.5 ст. 36 Кримінального кодексу. Там зазначено, що якщо на тебе відбувається напад групою осіб, то ти маєш право застосовувати будь які засоби і методи самооборони, аж до позбавлення життя нападника. Що буде мені інкримінувати слідство, і чи отримаю я статус підозрюваного – це основне питання, і від нього ми будемо відштовхуватися з адвокатами. Будемо бачити, наскільки у нас виграшна позиція. Наголошую, що я вважаю себе абсолютно правим згідно чинного законодавства.

Чи потрібно змінити існуюче законодавство в сфері необхідної оборони громадян?

Однозначно. Українське законодавство є архаїчним і не відповідає вимогам часу. Не забезпечує захист норм, закріплених в Конституції. Насамперед, права на життя і похідний принцип захисту свого життя, здоров’я, власності та майна. Нам потрібно прийняти два законопроекти. Перший про цивільну зброю та боєприпаси, який легалізував би носіння короткоствольної вогнепальної зброї для населення, оскільки сьогодні вільний ринок зброї неврегульований. Громадяни мають право на збройний самозахист. Потрібен закон про самооборону. В Кримінальному кодексі досить колізійно прописані норми, які стосуються меж необхідної оборони, уявної оборони, тощо. В Україні судова практика така, що якщо ти обороняєшся, то з вірогідністю 90 % будеш винним у суді. І держава мала першочергово прийняти подібні закони в 91-ому році. Дати громадянам можливість себе захистити.

Останній напад на вас стане показовим для політиків, щоб вони задумались нарешті, що потрібно вдосконалювати законодавчу базу?

Мій приклад далеко не перший. Я б хотів, звісно, щоб наши депутати звернули увагу на проблему, що українці позбавлені права на захист. Один з представників одеської поліції, коментуючи напад на мене, каже: “А нащо вам ножі і пістолети для самозахисту, якщо досить ефективним є газовий балончик?”. І це взагалі абсурдні речі. Якщо зловмисник захоче на тебе напасти, то він це зробить будь-яким чином за допомогою незареєстрованої зброї. А що робити? Телефонувати в 102, в поліцію? Під час останнього замаху поліція приїхала до мене за 30 хвилин. За цей час можна не тільки позбавити людину життя, але і сховати труп, сховати докази злочину.

Як ви вважаєте, реформа поліції є вдалою?

Провалена. Я не бачу реформи. Я бачу, що з’явилася патрульна поліція, яка стала краще ДАІ. Якщо казати про системні речі, то система не змінилася. Нею керують ті самі люди, які керували за часів Януковича. Правоохоронна система керується не тільки українським законодавством, а й часто чиїмись політичними інтересами. Поліція – це силова структура, яка обслуговує інтереси політичних чи фінансових груп.

Хто оплачує вам послуги адвоката?

На даний момент я скинув частину грошей, яких я отримав на картку в якості допомоги, адвокату. Далі, по мірі того, як буде рухатись процес, я думаю, що потрібно буде йому оплачувати послуги хоча б на мінімальному рівні: проїзд, друк, поштові послуги тощо.

Чи зверталися до вас відомі громадські діячі, політики, депутати з пропозиціями допомогти?

Зі мною спілкувалися блогери і народні депутати, зокрема Мустафа Наєм, Андрій Білецький, Ігор Мосійчук, Андрій Лозовий, Ігор Луценко. Завітав до лікарні Юрій Гудименко, Сергій Наумович, Роман Сініцин.

Раніше ви розповідали, як вас без попередження виписали з одеської лікарні, і ви змушені був приїхати на лікування в Київ. Чому так поступили одеські лікарі: недбальство чи, може, вони отримали вказівку не надавати вам медичну допомогу?

Я думаю, що тут недбальство поєднане з вказівкою з “гори”. Я був доставлений швидкою до лікарні, де мене незграбно і невдало прооперували. Пролежав ще повну добу після операції. До мене ніхто з лікарів не підходив і навіть не запитав, як я себе почуваю. Стан у мене був важкий. Я не міг спати без знеболювального. І я прийшов до чергового лікаря, запитав про те, що відбувається. Він сказав, що мене виписали в день, коли мене оперували. Через пару годин видали всі документи. Я сказав, що я про це нічого не знаю. Мені зараз погано і потрібна медична допомога. Він сказав, що мене виписали і тому нічим не можуть допомогти.

Коли піднявся шум по фейсбуку, прийшов головний лікар в супроводі кількох лікарів. Вони повели мене на перев’язку і вручили документи, датовані вчорашнім днем. І сказали, щоб я забирав речі і їхав. Коли мене оперували, все що вони зробили – це зашили вену, артерію і шкіру, залишивши розрізаними сухожилок мізинця, сухожилок безіменного пальця та основне сухожилля кісті. Крім того, пошкодили нерв. Найімовірніше, це було недбальство під час операції. Але після операція я думаю, що їм дали команди мені не допомагати. На це вказує те, що Руслан Форостяк – радник начальника поліції одеської області – в день, коли історія з випискою відбувалася, заявив, що поліція вже достеменно знає, що учасники інциденту не потребують медичної допомоги.

Як ти оцінюєш дії медиків, що прибули на місце подій?

Працівники швидкої, яку я сам викликав, проявили себе абсолютно некваліфіковано. На мою думку, вони вчинили злочин, коли не надали допомоги помираючому. Вони поміряли йому тиск і просто констатували, що той скоро помре. Після чого наклали джгут (мені) трохи вище зап’ястя, а не в районі біцепса. Я їм зробив зауваження, на що вони сказали: “Ми медики, нам видніше”. І почали чіпляти Наталку (дівчина Сергія, – прим. ред.) за те, що вона знімає події. Замість допомоги вони сперечалися. За цим фактом я звернувся до Національної поліції з заявою про повідомлення про вчинення злочину. Я вважаю, що це була неприпустима поведінка медичних працівників. Вони мають бути не просто звільненні, а мають нести відповідальність. Від їх роботи залежить життя людей.

В київській лікарні ви себе безпечніше почуваєте, ніж в одеській?

Тут у мене є охорона. До речі, організована з учасників бойових дій 25-ої аеромобільної бригади. В плані безпеки мені тут краще. Але сама головне – мене тут лікують. Я відчуваю, що руці стає краще. І ставлення лікарів краще.

Розкажіть, як ви оцінюєте інформацію проти вас, що розповсюджують деякі ЗМІ?

Мені цікаво, чи взагалі групи ЗМІ, які координували проти мене інформаційну кампанію, чи вони скористались моментом, чи вони співпрацювали з замовником і були готові до того, що відбудеться. З погляду на оперативність їх реакції, я схильний до другого варіанту, що вони знали, що має відбутися напад на мене і єдине, що пішло не по плану, це те, що я залишився живий. Може, вони інакше почали б цю новину розганяти. Якщо звернути увагу на тих, хто брав участь в інформаційні кампанії проти мене: це сайти “Страна” і “Таймер”, це російські медіа, це ряд депутатів від “Опозиційного блоку”, наприклад, Олена Бондаренко, Михайло Добкін, Микола Скорік. І навіть підключився Андрій Портнов. Він написав проти мене декілька публікацій. В одній із них виклав скан копій обвинувальних актів по моїм кримінальним провадженням. Це документи, яких немає в публічному доступі і там вказані мої персональні дані. Інакшим чином, ніж як від співробітників прокуратури чи поліції, він отримати цю інформацію не міг. В одній із публікацій він каже. що спілкувався з одеськими копами. І ще один персонаж, який виступає проти мене – це Тетяна Монтян.

Вони почали вкидувати велику кількість фейків щодо останнього замаху на мене. Я не буду їх всі дублювати. Можу спростувати фейк, що загиблий був нібито бійцем АТО 25-ої бригади, хоча він служив в 2007 році, проходив строкову службу і був кухарем. “Страна” почала розповсюджувати інформацію, що між мною та нападниками стався побутовий конфлікт до місця події. При чому вони посилаються на власні джерела, а не на свідків. Багато інших медіа ведуться на ці вкиди з проросійських видань. І власне я вважаю, що повинен реагувати на такі речі, тому я сьогодні (4 червня, – прим. ред.) подаю позов проти Михайла Добкіна і “Страни”, в якому буду вимагати спростування недостовірної інформації проти мене на їхніх сторінках і сплати моральної компенсації в розмірі 100 000 грн. кожним.

Чому ви вирішили запустити стрім з місця подій?

Я оборонявся. Я не тікав з місця подій і викликав перший швидку. Я вважаю, що в моїх діях нема жодного складу злочину. Я почав трансляцію саме для того, щоб показати, що мені нема чого приховувати.

Під час стріму ти сказав, що наніс удари власним ножем, але потім озвучив протилежну інформацію – ніж був відібраний у нападника.

Я помилився під час трансляції. Зазвичай в мене в джинсах є ніж для самооборони. В той день я вдягнув інші одежу, і ніж залишився дома. Я не пам’ятаю, як ніж опинився у мене в руці. Все відбувалося дуже стрімко, дуже швидко, деякі фрагменти моєї пам’яті на сьогоднішній день відсутні. Пам’ятаю, як мені почали наносити удари, пам’ятаю, як мені поранили руку. Я побіг за одним із нападників, щоб затримати. Не встиг наблизитися, як він впав через декілька десятків метрів. Я побачив. що він поранений і відразу викликав швидку.

Як вважаєте, чи зможуть свідки події підтвердити ваші слова?

В момент скоєння злочину до нас підбіг чоловік, який бачив з балкону, як на мене напали. Але чи не буде на свідків здійснюватись тиск співробітниками правоохоронних органів? Я сподіваюсь, що люди не побояться прийти до суду і розповісти деталі подій.

Нещодавно відбулося голосування за новий склад Ради громадського контролю при НАБУ. Серед інших кандидатур була і ваша. Чому вирішили взяти участь у цьому конкурсі?

Я вирішив подаватися до РГК ще задовго до подій. Я почитав положення про РГК і вирішив, що у них є реальні повноваження. У більшості громадських рад повноваження існують лише на папері. Члени РГК при НАБУ мають право брати участь в роботі дисциплінарних комісій, брати участь в доборі працівників тощо. З огляду на те, що я вважаю корупцію однією з основних проблем в Україні, я гадаю, що якби я пройшов в РГК при НАБУ, моя праця змогла б давати плоди, особливо враховуючи мій досвід роботи проти корупційних схем міської влади в Одесі.

Telegram-канал автора - подписаться

Материал впервые был опубликован на ИНФОРМАТОРе