Сергій Стільмашенко про особливості опери і навчання співаків в різних країнах

Новий Шлях.

Він – один із тих, хто уславлює українську музику і вокальну школу на світових сценах. Випускник Харківської консерваторії, вчився в Університеті Торонто, співав у безлічі опер десятків країн світу. Сергій Стільмашенко зараз знов у Торонто – вчить молодь, і не лише молодь, співати, і у суботу, 13 травня, дає концерт у Домівці УНО у Торонто до Дня матері. Ми не могли втратити нагоду поговорити зі співаком світового рівня про навчання, музику та інші цікаві речі.

Які особливості підготовки оперних співаків в Україні та інших країнах?

Така підготовка дуже коштовна, потребує багато часу і праці з визнаним спеціалістом зі співу, а також з визнаним акомпаніатором, один на один. Якщо в багатьох інших випадках можна викладати сольфеджіо чи гармонію для груп студентів, то у співаків це неможливо. Оскільки послуги таких спеціалістів дуже коштовні, то в Канаді, наприклад, викладачі займаються зі співаками-учнями раз на тиждень, якщо дуже пощастить. А коли я вчився у Харківській консерваторії, викладачі отримували дуже мало і їх можна було бачити 3 рази на тиждень. Це була дуже щаслива можливість навчатися. Але в цьому були і свої мінуси – можливо, наші співаки менше працювали над собою, ніж це роблять у Канаді, і менше приділяли уваги тому ж сольфеджіо.

Чим різні країни відомі у світі в плані музики?

У музиці є традиції, які зберігаються навіть у світі, який стає більш глобальним. Наприклад, у Франції найкращі традиції гри на духових інструментах в оркестрах, але якщо взяти струнні – скрипка, віолончель – ці традиції набагато кращі в Україні, ніж в Європі. Що стосується оперного співу, по-перше він основується на мові, якою людина розмовляє. Є мови менш співучі, є більш співучі, і якщо маєш натреноване вухо, можна швидко сказати, з якої країни і з якою технікою співає людина. Так само різні школи підходять краще для різного репертуару – Вагнера в більшості випадків краще співають німці, а Верді – італійці. Нам дуже пощастило – українська мова дуже співуча, вона визнана другою накращою вокальною мовою після італійської. У ній дуже багато голосних, ми розмовляємо попереду, а не десь позаду гортані, що дуже добре для співу. І тому українців серед видатних співаків багато. Чого нам не вистачає, це доброго знання мов.

В багатьох національних операх різних країн співають своїми мовами, а не оригінальними. Що Ви про це думаєте?

Тут можна привести дуже простий приклад. Послухайте Роберта де Ніро в фільмі англійською, як він сам говорить, і артиста, який озвучує його іншою мовою. Але для популяризації творів інколи потрібно їх перекладати. Хоча при перекладі можливо буде втрачена до певної міри первинна якість твору, який був написаний композитором для цієї мови. Композитор, коли писав цей твір, думав цією мовою, приймав до уваги фрази, які були написані саме так цією мовою. Нічого страшного в тому немає – є дуже багато творів, які співаються десятками мов. Але в Європі, у тому числі в Україні, зараз все більше співають опери оригінальними мовами.

В опері вражає, що співаки виконують складні партії по нотах, і часто ще й чужою мовою. Скільки часу іде на підготовку виконання опери?

Дуже допомагає, коли розмовляєш цією мовою вільно і тому для професійного оперного співака зараз нормально розмовляти чотирма-п’ятьма мовами. Але це дуже індивідуально. Є люди, які вчать дуже швидко. В кожного свої проблеми під час підготовки. В когось може бути більше проблем з технікою вокалу, у когось може тяжче йти сольфеджіо і вивчення музичного читання, у когось можуть бути проблеми з мовами. Але буває, коли ніякої проблеми немає, і роль можна вивчити за три дні. Є ролі, які тобі підходять добре, а є такі, що тобі не пасують і треба себе і свою техніку переломлювати. Тому існує вузька спеціалізація у співаків високого рівня. Серед тенорів є багато груп – ліричні, драматичні, лірико-драматичні, тенори для Россіні, для Доніцетті, для німецької музики.

Яка у Вас спеціалізація?

Зараз дуже широка. Я вже стільки проспівав всюди, що я зараз більше дивлюсь і слухаю. Але зараз я – більше лірико-драматичний тенор. Це такі опери, як Самсон, Пікова дама, Отелло. Я співав 20 років баритоном і там виконав до 70 ролей.

Як Ви перейшли з баритонів у тенори?

Такий перехід дуже тяжкий, але це можливо, там різниця в 2-3 тони. Мені стало більш цікаво працювати тенором.

Де Ви співали в цьому сезоні?

У Норвегії і в Україні (Харків), пізніше знов поїду співати в Україну. В Торонто я відкрив свою школу вокалу, а 13 травня влаштовуємо концерт до Дня матері, будуть українські та італійські пісні. Я зараз більше починаю співати концерти, більше працюю як викладач. Також працюю над кількома менеджерськими проектами, відповідаю за комерційні запаси Харківської філармонії, мені це дуже цікаво. Я намагаюсь допомагати Харкову в музичному плані. Там я виріс і отримав свій перший професійний шанс. Мене там навчили співати і дуже важливо це підтримувати і розвивати.

Як можна порівняти український оперний набуток з іншими?

Український внесок у світову оперу існує. Але проблема в тому, що опера це дуже дорогий, придворний вид мистецтва. Раніше його утримували принци, царі, королі. У Російській імперії українські композитори мусили вписуватись у російську культуру. Мені дуже смішно, коли Чайковський називають росіянином. Він є російським композитором, але він такий же росіянин, як і мій син, – в нього батько українець, а мати француженка. Він вживав дуже багато українських мелодій, цитати з українських пісень, наприклад, у Першому концерті, у нього є опери на українські теми, як “Черевички”. Втім, це вже частина російської оперної літератури. Але в нас є досить сильні композитори, такі як Микола Лисенко – він навчався в Німеччині і повернувся, бо на той час у 19 столітті в Європі вже був популярний національний рух і йому вдалося жити з цього і стати відомим. Проте, в нас такої великої оперної літератури, як в інших країнах, які були незалежними, немає. Щодо співаків, це зовсім інша історія, як я казав, – українська мова дуже допомагає співу, і дуже допомагає народна культура, яка має стільки пісень. Так само допомагає церковна культура – дуже багато співаків, які походять з церковних хорів. Якийсь час Большой Театр у Москві був більш ніж наполовину заповнений українськими співаками.

Мама Сергія Стільмашенка, Лариса, – теж співачка. Вона вже кілька років вчить усіх охочих мистецтву співу – готує до вступу у вищу школу, займається підготовкою до виступів і ролей. А 3 червня їх школа буде давати концерт бродвейської музики.

Як і Сергій, Лариса також закінчила харківську консерваторію по трьох класах – оперної і камерної співачки, і викладача. Але Лариса не була першою вчителькою Сергія: “Батькам вчити дітей не прийнято. Вже потім допомагала, чим могла”. Вона багато років працювала в Харківській філармонії, співала в опері, але більше співала сольні концерти: “Я дуже люблю співати один на один – виходити у зал, і він твій. Співала органні концерти, співала з оркестром”. Лариса також співала і у Торонто: “Ми приїхали зовсім без мови, я пішла в хор опери прослухатися, там був дуже великий конкурс. Мене взяли без мови. Я відпрацювала свій контракт, потім вони декілька років мене гукали, але я не пішла. Мені тяжко співати в хорі, бо в мене був дуже сильний голос. І як би я не співала, як вони мене не притишували, я звучала вище за всіх. Потім я відкрила школу, у нас вийшло вже багато учнів. Коли у Сергія гастролі, викладаю я. Сергій поки що їздить по всьому світу, краще бути вільним співаком, не прив’язаним до якоїсь опери”.

https://www.newpathway.ca/sergiy-stilmashenko-pro-...