Олексій Голобуцький: Північний потік-2: хтось втрачає, хтось здобуває. Як постараємось, то здобудемо все ж ми.

2 роки тому
Політика
2 362
505
83
6

Угода Байдена і Меркель щодо "Північного потоку-2" має діаметрально протилежні трактування що в США, що в РФ. Та й в нас теж.

Так, Україну, згідно із заявою спікера МЗС України, навіть не повідомили про намір США погодитись на запуск ПП-2. Але. Нагадаю, від початку війни Росія голосно і безкомпромісно заявляла "ні мілілітра газу через Україну після 2019 року". А тут гарантовані ФРН і США обсяги транзиту до 2024-го і зобов'язання Росії подовжити дію угоди ще мінімум до 2031-го (ті самі "10 років" з Вашингтонської декларації).
--
Історична довідка: 2016-го керівник "Газпрому" Міллер заявив, що вже прийнято програму вилучення з експлуатації газотранспортної інфраструктури, яка доставляла газ до українського кордону. До 2020 року в коридорі мали бути ліквідовані 4 300 кілометрів труб і 62 компресорні станції, а до 2030 року — 10 700 кілометрів труб. Тобто, Україну взагалі мали відрізати від можливостей транзиту і постачання газу.
--
Однак зі стратегічної точки зору мінімальні (лише щоб окупити роботу ГТС як таку) обсяги транзиту через Україну ще тільки на 10 років - це ні про що. Проте в угоді США та ФРН є однозначна фіксація: ПП-2 підпадає під Третю енергетичну поправку. Тобто, є чималий шанс, що РФ лишать лише 50% транзиту ПП-2. Отже, все, що не вміститься в 50% обсягів ПП-2, Росія муситиме транзитувати, знов ж таки, через Україну.

А є ж іще момент скорочення Європою енергоспоживання - за винятком зеленої енергії відновних джерел. І Росія про це не забуває. Тому йдеться навіть про те, щоб використовувати потужності ПП-2 під транспортування до ЄС водню... Котрий ще треба виробити. І сформувати стійкий попит. Тобто, це вже ненаукова фантастика.

Але варто тільки уявити, скільки ресурсів РФ вгатила в ПП (тільки морська частина - 7,4 млрд доларів, окупитись мала "за 14-15 років" від 2011-го "за умови повного завантаження" на 55 млрд м3/рік) і ПП-2 (вартість близько 10 млрд доларів, бажане навантаження 55 млрд м3/рік, період окупності непрогнозований). Плюс 8 млрд доларів за скасований проєкт Південного потоку. Плюс втрати від санкцій (на літо 2020-го РФ оцінювала їх в 700 млн євро). Плюс витрати на експлуатацію інфраструктури - замороженої, мінімально використовуваної чи використовуваної не на повну потужність. Плюс витрати на демонтаж щодо Південного потоку. Плюс аварійність російських газогонів (у 8 разів вища за аварійність середнього кілометру української ГТС) - і компенсації європейським покупцям...

Тобто, зі стратегічної точки зору для нас і для США (бо тут наші інтереси повністю збігаються) вигідно, щоб Росія будувала чимбільше якомога вартісніших проєктів різноманітних трубопроводів. Котрі потім нікому не знадобляться - і витрати будуть вже на демонтаж. Чи консервацію і обслуговування. Тобто, "трубопровідна чорна діра" для бюджетних грошей РФ - це те, що нам вигідно. Серед іншого і тому, що витрати на трубопроводи - це гроші, котрі не йдуть на війну з нами, на зброю і техніку, на боєкомплекти і пальне, і на особовий склад. І також на підтримку терористів "ЛДНР".

В Америці Вашингтонську угоду оцінюють також по-різному: від нейтральної констатації "Байден обрав налагодження стосунків з союзником коштом своїх обіцянок виступати проти ПП-2 і коштом інтересів України й Польщі" - і до "зради" "Адміністрація Байдена благословила завершення проєкту, подарувавши Путіну велику стратегічну перемогу на шкоду енергетичній незалежності України і Європи".

Республіканці вже блокують певні кадрові призначення Байдена - з вимогами запровадження максимально жорстких санкцій щодо РФ. Від демократів очікують озвучення обвинувачень на адресу Байдена в лобіюванні інтересів Росії.

Частина німецьких ЗМІ "висловлює щирий подив і розчарування": невже Байден не спромігся просто затягнути питання ПП-2? Лишається ж буквально 2 місяці до виборів Бундестаґу. В уряді так чи інакше мають з'явитись зелені - а вони позиціонують себе як принципові супротивники ПП-2. В підсумку європейськими ЗМІ весь проєкт ПП-2 оцінюється як надто непевний і конфліктний, щоб США чи ЄС могли його визнати надійним у віддаленій перспективі. В перекладі: Кремль

витрачає гроші, Байден псує стосунки з Конгресом, з Україною і Польщею - і все заради проєкту, котрий за нетривалий час буде згорнуто.

Ну і геополітичний аспект Вашингтонської угоди також далеко не однозначний. "Тут і зараз" це ніби посилило позиції Путіна і Росії - але санкції, яких вимагатиме Конгрес, і задіяння вимог Третього енергопакету зведе "ефект перемоги" до нуля. Це ніби покращило стосунки США і ФРН - але оновлення Бундестаґу цілком може нівелювати цей ефект.

Вашингтонська угода погіршила стосунки з Польщею і Україною (і не лише з цими країнами в Європі) - і тут ефект недовіри і образи точно буде тривалим. Однак ця ж Вашингтонська угода спонукала до утворення нових альянсів "постраждалої сторони": зокрема, Україна й Польща вже формують спільний фронт невдоволених схваленням ПП-2 США як союзником. Навряд чи цей альянс лишиться єдиним чи не буде розширений.

Так, це лише гіпотеза, але заохочення Путіна як спільного для значної частини "малої Європи" ворога із ПП-2 цілком може стати серйозним поштовхом для зміни всього геополітичного ландшафту Європи. Йдеться про реалізацію, наприклад, того ж "союзу Тримор'я", про який знов заговорили на офіційному рівні.
==
Висновок, мабуть, банальний: "не все так однозначно". Тобто, не все так погано, як комусь здається і як накидає нам кремлівська пропаганда.

Зокрема, саме укладання Вашингтонської угоди спонукало помітну частину конгресменів вимагати від Байдена перенести візит Зеленського на більш ранній термін: 30 серпня Вашингтон буде порожній, Конгрес у відпустці. Тому Зеленського мали би прийняти до 7 серпня - до початку відпустки Конгресу. Так, часу лишилось мало, "на колінці" візити такого рівня не готуються. Однак зважаючи на період попередньої підготовки швидке перенесення зустрічі є цілком реальним.

Хоча, звісно, це все хіба збільшує відповідальність, що лежить на Зеленському. І збільшує навантаження для нього в плані дуже жорсткої підготовки для відстоювання реальних інтересів України, а не просто для "довірливої особистої розмови" з Байденом.