Alexander Kalinchenko: День защітніка

4 роки тому
Суспільство
3 928
207
49
22

Я впевнений: святкувати День власної рідної армії - цілком нормально, ба навіть більше: необхідно. Бо армія - захисниця держави, гарант її мирного життя. Тут уточнення потрібне: вшановувати потрібно власну армію, до того ж, існуючої держави.

А чо: цікаво виглядало б зараз, наприклад, свято вавілонської армії: парад верблюжої кавалерії, шереги воїнів зі списами та пращами, портрети Навуходоносора, транспаранти "Можем повторіть"... Смішно, правда? А не дуже, бо є на світі держава, яка робить чисто таке саме: шанує армію неіснуючої держави, погрожуючи іншим. Хоча чудово розуміє: саме це свято, як і усе, що дожило до нашого часу від радянської імперії- геть фальшиве.

Колись святкували 23 лютого, як день, коли було створено червону армію. А пізніше, коли вже живих свідків не лишилося, почали вдовбувати в дитячі мізки байку: "23 фєвраля- празднік в чєсть пєрвих побєд только что созданной Красной Армії под Псковом і Нарвой". Так вчили в школах СРСРу 60-70 років. Ну да, побєди й справді були гєроїчєскіє. Сам Главкомвоєнмор товаріщ Дибенко, разом із "новоствореними красноармєйцамі" гєроїчєскі біг від німецьких загонів аж до Твері, прихопивши в Гатчині, щоб не так лячно було, цистерну спирту.

Це ж не голови молотком "контрі" розбивати: тут проти червоноармійців виступили розрізнені, погано озброєні, добровольчі німецькі підрозділи, які, гадство, стріляли! Ач яку моду знайшли: а як кого вб'ють? І побігло червоне воїнство до нових перемог.

А їх було багато: і з-під Варшави гарно бігли, і з Фінляндії пішли. А потім, правда, й справжні перемоги здобули: там тамбовських селян газом подушили, там голодних кронштадських матросів перестріляли... А далі ще краще, ще героїчніше.

Гітлер захапав пів-Європи- та став загарбником та людоїдом. Сталін захапав пів-Європи- і став визволителем. Як визволив, можна спитати в Польщі чи в країнах Балтії. А також в Чехії, Словаччині, Угорщині, Німеччині. Та й перемоги ті- закидання ворога м'ясом. Кого-кого, а власних солдатів Совєцька армія не шкодувала задля Світової революції та загального щастячка.

Якою ціною далася славна перемога над маленькою Фінляндією, мені розповідав мій тесть Павло Андрійович, який там воював. І про фінських снайперів, і про призовників із Середньої Азії, яких привезли взимку без форми, а потім кинули до окопів в тому, в чому ті з дому вирушали: в халатах. "Ходиш окопом, штовхаєш: не спи, ходи, бо пропадеш. А вранці дивишся- а він інеєм весь вкритий. І там ще, і там... А потім нових везуть". Чудово перемагала Червона Армія! До речі, про фіннів я не чув від тестя поганого слова. А от про комуністів та Сталіна- ой скільки.

Кажете: історія, треба пам'ятати? Тоді чому Німеччина не святкує День Вермахту та Крігсмаріне? Чому німецькими вулицями не носять того святкового дня портрети Кейтеля, Редера та Герінга? Та їх головнокомандуючого Гітлера? Чому нема в Німеччині пам'ятників Гітлерові, хоч на коні, хоч в Мерседесі? А? Бо не усякою історією можна пишатися. Вони це знають, а от наші сусіди- ні. І нам нав'язують свою думку, своє перекручене бачення історії.

Це вже, бач, не свято Совєцької армії, а Дєнь защітніка Атєчєства. А це Атєчєство, звісно, не Расєя, а уся колишня імперія.Саме тому святкувати отой День окупанта заохочують расєйські пропагандони будь-де, бо "начінаєцца зємля, как ізвєстно, от Крємля". А щоб краще святкувалося, камуфлюють цей день в "празднік настоящіх мущін", та ще Бог зна в що. Хай, мовляв, святкуйте цього дня будь-що, хоч День водолазу, хоч День мущін. А згодом ми тематику свята підкоректуємо. На нашу імперську користь.

Саме тому сьогодні "наше" телебачення влаштовує шабаш пабєдобєсія та можемповторєнія. Щоб не забували. Щоб ті, хто служив у армії за Союзу, казали: "Ето мой празднік, я єго всєгда отмєчал". Бо рашисти знають: хто святкує день імперської армії, не святкуватиме день армії власної. Бо він власну армію не бачить впритул. Бо той, хто святкує День окупанта, святкуватиме й інші імперські свята, і пишатиметься імперією, і розповідатиме, як за імперії харашо жили: "всє бєдниє, зато добриє і дружниє". Ну да, ну да... Особливо дружниє, як за ковбасою по 4 години стояли. По кілу в одні руки.

Через телевізора нарід отримує потужного меседжа: ось що треба святкувати, ось чого треба прагнути, мишебратья і адіннарот- наше всьо. Ми ж всєгда вмєстє! Те, що "вмєстє"- це погнали призовників з України форсувати Дніпро, не вдягнувши в форму та видавши дрючки замість зброї, якось не згадується.

А що: "можем повторіть".