Анатолій Шара: Розповідь про дівчину - воїна

4 роки тому
Суспільство
2 000
28
34
1

Вкотре переконуюся, що столичне метро - це дивовижне місце. На станції "Вокзальна" у вагон заходить маленька дівчина у новенькому військовому одноострої. На її тендітних плечах висів величезний рюкзак. Мабуть у весь її зріст.

Вона стала біля двох накачаних бородатих чуваків. Вони всю дорогу обговорювали "жим", "падходи к штангє". А ще їх чомусь постійно крутило зі сторони в сторону.

Дівчина-військовослужбовець нечайно зачепила одного з них своїм гігантським рюкзаком.

-Девушка, астарожнєй пажалуста,- промовив один з них.

Ніхто з пасажирів не встиг вимовити й слова на її захист як вона швидко повернулася на звук. Дівчина грізно заглянула у вічі "качку".

-Ти чого вилупився??? - з її маленьких вуст вилетіли потужні слова.

Качок знітився та почав сильно тупити

-Ви ета...

Його показна хоробрість почала швидко танути.

-Рюкзак мій мішає??? Нічого потерпиш!- запевнила воїн і продовжила.

-Я на війні з самого початку, ще з 14 року. Тоєсть давно вже воюю. А ти ж мабуть откосив і жопу свою на дивані качав? І писав в інтернеті підказки як воювати треба?- запитала дівчина.

Здоровань моментально почервонів та став як буряк

-Ви міня нє так понялі,- невпевнено пробурмотів "качок", опустивши очі додолу.

Він переглянувся зі своїм товаришем і вони хутко поспішили до виходу.

Дівчина стала біля мене, глибоко видихнула, вставила навушники і включила музику...

P.S. Під час того як я її пригостив кавою та шоколадним чіз-кейком (вона про нього мріяла пів-року) воїн розповіла, що спочатку воювала в одному з добровольчих підрозділів, а з 2016 року перевелася до механізованої бригади.