Andriy Starodub: Гримаси "народного единства"

4 роки тому
Політика
5 374
251
11
17

Одна з варшавських рекламних фірм в 2003 році розмістила в польській столиці серію "патріотичних" білбордів. Це не була соціальна чи політична реклама - йшлося про маркетингове дослідження (з'ясовувалась можливість використання образів певних історичних діячів і подій в якості торгових марок). Загальний слоган акції – «Bądź dumny ze swego dziedictwa» («Гордись своєю історичною спадщиною»).

Але один з таких білбордів розмістили неподалік російського посольства. Що викликало просто лютий батхерт у його працівників. Простенький рекламний щит ледь не призвів до дипломатичного скандалу.

Росіяни публічно заявляли, що нагадування про розгром польським королем Стефаном Баторієм війська царя Івана Грозного у 1581-му році - приклад зоологічної русофобії, образа національної гідності, а також … «искажение исторической правды».

А вже наступного, 2004 року, в Росії було встановлено «День народного единства» - історичним підгрунтям якого було «освобождение Москвы от польских интервентов 4 ноября 1612 г. воинами народного ополчения под предводительством Кузьмы Минина и Дмитрия Пожарского». І тут, звісно, росіяни не вбачали жодної «полонофобії» чи, тим більш, неправдивості в інтерпретації минулого.

При цьому події початку листопада 1612 можна трактувати не стільки як «перемогу над зовнішньою агресією», а як епізод суто російської громадянської війни. Більше того, всі ці «ополчєнці» виступили проти законного уряду та легітимного царевича Владислава, обраного Боярською Думою на царство. До речі, попередній цар – Василій Шуйський, також присягнув на вірність польському королю :-).

Польські війська, з такої перспективи, російська пропаганда мала б називати не інтервентами, а «воїнами-інтернаціоналістами», тоді яка загони Мініна та Пожарського – «майдаунами», «националистическими бандами» и «кровавыми карателями» :-)

***

А якщо без жартів, то основний символічний сенс актуального російського свята «національної єдності» - в підкреслені «антизахідності» Росії. Саме на ґрунті «неприйняття західного диктату» (правил життя, устроєвих норм і т.п.) й пропонується знаходити «єдність» всім народам Російської Федерації.

Пошук і формулювання цього «посилу» зайняв у росіян понад десятиліття.

Святкування 7 листопада (річниця «Великой Октябрьской социалистической революции») скасували лише у 1995-му році. З одного боку, продовження відзначення дати більшовицького перевороту виглядало анахронізмом в країні, де перемагав «дикий капіталізм». Але з іншого – воно ще й нагадувало, наскільки невдало Росія реалізовувала ідеї (філософські, політичні, економічні), народжені в Європі.

Початково 7 листопада вирішили просто «перекодувати» - визнавши цей день «Днем Воинской Славы» (в пам'ять про парад 7 листопада 1941 року). Тут вже проглядалась «протоідея» "Дня народної єдності "- але в іпостасі не тотального протистояння Західній цивілізації, а опору її «злоякісному вияву» - німецькому нацизму. Однак це виглядало не надто переконливо і символічно - неочевидно. Адже історичний парад 1941 відбувся з нагоди все тієї ж річниці «Великого Октября».

І вже в 1996-му Б. Єльцин підписав Указ, згідно з яким 7 листопада, ««в целях смягчения противостояния и примирения различных слоёв российского общества» було названо "Днем Согласия и примирения". Всі ці «маневри» і компроміси обумовлювались, швидше, внутрішньополітичними міркуваннями (у тому числі – електоральною популярністю КПРФ та інерційним бажанням суспільства мати додатковий вихідний саме в цей день).

Натомість у 2005-му на «сакральність» дня 7 листопада вже можна було не зважати. Навпаки, у російських еліт виникла потреба якось символічно зафіксувати «завершение новейшей смуты» («лихих 90-х»). І вже на цьому етапі «згадали» й про Мініна з Пожарським, й про те, що 4 листопада відзначається свято ікони Казанської Божої Матері (встановлене у 1649-му в пам'ять про події 1612-го).

Перекидаючи «місток» між двома епохами, ініціатори встановлення свята також підтекстно проводили паралелі між обранням царем Михайла Романова (подія, яка символізує завершення «Смутного часу») та «воцарінням» Владіміра Путіна (на той момент – обраного вже на другий президентський термін).

Ну і непрозоро натякали – як і в XVII столітті, після «стабілізації» настане ера експансії, "собирания земель русских" …

Минуло менше 10 років від встановлення «Дня народного единства» до моменту, коли святкування вийшло за кордони РФ.

З 2015-го року – це святковий і неробочий день в т.зв. «ДНР» та «ЛНР». Скільки часу потребуватиме (у випадку інкорпорації цих утворень на російських умовах до України), щоб 4 листопада під триколорами і двоголовими орлами почали святкувати й у Києві – питання риторичне.

Причому цей сценарій буде реалізовуватись за будь-якої російської влади. Буквально позавчора (2 листопада), ікона російської опозиції Алєксєй Навальний, в інтерв'ю Gazeta Wyborcza, пообіцяв полякам, що "його" (тобто - "демократична") Росія буде до них/для них "доброю". А українцям суворо і жорстко нагадав, що вони з росіянами - "один народ". З усіма сумними наслідками, які з цієї констатації випливають...

Втім, українських "найвеличніших політиків сучасності" такі моменти не просто не цікавлять й не хвилюють – навряд чи вони усвідомлюють, у чому тут взагалі може бути проблема : - (