Andriy Starodub: Новорічне вітання президента: сліди невловимих авторів

4 роки тому
Політика
7 740
277
21
20

Великодня листівка 1915-1916 року видана в Києві. З книги: Чапкина М.Я. Русский стиль в поздравительной открытке. Москва, 2009.

Дискусія в соцмережах навколо форми, змісту, контекстів та підтекстів новорічного привітання президента В. Зеленського – настільки масштабна, що мимоволі хочеться побачити не лише виконавця, але й автора (-ів) цього художнього твору.

Стиль та форма «послання» не залишають сумнівів, що це – ті самі люди, котрі зуміли сконструювати промови з нагоди Дня Незалежності 24 серпня та Дня захисника України 14 жовтня.

Але – ще ніколи спічрайтер (чи група спічрайтерів) не були такими «ноунеймами».

Раніше імена помічників українських президентів не були секретом – принаймні для тих, хто цікавився цим питанням. Ніхто не приховував, скажімо, що тексти промов Кучмі писали Дмитро Табачник, Володимир Литвин, Василь Рубан. Головним координатором даної роботи у Ющенка був Данило Лубківський, у Януковича - Ганна Герман, а у Порошенка – Олег Медведєв.

Офіс Президента намагався пояснювати це тим, що Зеленський – самостійно пише собі промови. Втім, де-факто, в інтерв’ю заступника керівника ОП з гуманітарних питань Юрія Костюка (сценариста 95-го кварталу та одного з авторів сценарію «Слуги народу») визнається, що в якості «співавторів» (оформлювачів думок/авторів ідей) можуть виступати сам Костюк та перший помічник президента Сергій Шефір.

Вірогідно це, плюс-мінус, відповідає дійсності. Тим більше, що основні частини промов не виходять за стандарти імітаційної «щирості» скетчів, які готувались для виступів фронтмена «Вечірнього кварталу».

Але от що стосується більш «тонких» нюансів (коли – хоч не хочеш доводиться робити відсилки до української історії, культури, літератури) – то тут виразно помітні «сліди діяльності» якогось невідомого широкому загалу консультанта (- ів). А можливо – й відомого (-их), проте – дуже скромного (-их)…

Дещо спрощуючи: написати про «запах шаурми» та «очереди в Макдональдс» (до речі, в Києві 1996, на відміну Москви 1990, аж такого ажіотажу відкриття американської закусочної не викликало) може будь-хто з численних сценаристів 95-го кварталу. А от «сконструювати» таку візію української історії, в якій би були замовчані усі «конфліктні» для відносин з Росією теми та персонажі – під силу суттєво меншій кількості осіб. І навряд чи вони є в обоймі сценаристів-жартунів – в силу специфіки жанру, базової освіти райтерів, і навіть країни походження (у Тамбові просто не викладають історію України):-).

Цей «Містер Ікс» має поєднувати в собі певну ерудованість історика, культуролога, літературознавця, але "ідейно-політично" бути українофобом. У цьому контексті показово, що один із соратників Гіркіна, Анатолій Несміян («Ель-Мюрід») побачив, що у новорічній промові Зеленського «многое ... прямо вытекает из идей Олеся Бузины, иногда - чуть ли не дословно».

Втім, найбільш інтригуючим моментом (і ознакою участі в підготовці тексту когось більш «виверненого», аніж автори невибагливого квартального «гумору») у виголошеній у новорічну ніч промові є факт «полеміки» зі статтею «Нарід чи чернь» Уласа Самчука.

Критично налаштовані до промови читачі інтерпретували те, що цілий абзац в ній є перекрученими словами Самчука, виключно як вияв недолугості спічрайтерів. Котрі «сплагіатили» чуже, та ще й не зуміли "замести сліди". Зрештою – не вперше за останні місяці.

Проте найвірогідніше це було не помилкою, а свідомим «маніфестом» і провокацією. Тобто, сценарій й передбачав, що її помітять. Адже не так давно (у серпні-вересні 2019) Самчук потрапив до фокусу уваги патентованих українофобів. Навіть персонально Ніколай Янавіч Азаров задався питанням: «Так кто же такой этот Улас Самчук?» І одразу дав відповідь: «Деятель ОУН, нацистский пособник, издатель газеты «Волынь», участник еврейских погромов в Ровно». А також накрутив ще багато словесних конструкцій, фактично звинувативши письменника у співпричетності до нацистських злочинів у Бабиному Ярі.

Зрозуміло, що, за визначенням, персонажі типу Азарова, не могли ані читати твори Самчука, ані навіть просто знати його прізвище чи деталі біографії. Вони «згадали» про нього у зв’язку зі зверненнями Рівненської обласної ради та Спілки письменників України до Міністерства освіти з проханням повернути твори цього волинського письменника до шкільної програми.

У 2012-му році їх звідти прибрав міністр освіти, доктор історичних наук Дмитро Табачник. Котрий, до речі, чимось, мабуть зараз також займається, але чим конкретно - невідомо...

У період президентства Януковича творчість Самчука стала жертвою політики, направленої на виключення з курсів історії та літератури згадок про Голодомор. Адже його роман «Марія»(1934) - це перший і один з найсильніших в українській літературі творів про насильницьку колективізацію та Голодомор 1932-1933 років.

Тепер же його постать вирішили використати для провокування «історичної» дискусії щодо українських націоналістів і їхньої колаборації з нацистами у період Другої Світової. Нескладно передбачити (особливо - після нещодавніх історичних екскурсів Путіна щодо нібито посібництва Гітлеру з боку влади міжвоєнної Польщі та «свинячому» антисемітизмі окремих польських діячів) на що має «вирулити» ця «дискусія».

Якщо українець згоден з позицією «не все одно» щодо мови, культури, назв вулиць, то його «автоматично» будуть звинувачувати у солідаризації з «посібником нацистів» (стаття «Нарід чи чернь» написана у 1941 році, коли член ОУН-м Самчук працював редактором дозволеної німецькою окупаційною владою газети «Волинь»).

Враховуючи те, що 2020-й, з настанням якого так цікаво і надихаюче поздоровив українців В. Зеленський, в РФ проходитиме під знаком «75-летия Великой Победы», у публічних виступах представників української влади ми почуємо ще й не таке. Адже право побувати у Москві на цьому дійстві – треба ще буде відпрацьовувати не тільки словом, але й ділом. Втім, як і у підготовці промов, «таємні російські Санти" (сиречь "Деды Морозы") завжди допоможуть "младшим братьям"…