Andriy Starodub: Культ Олександра Невського та позначення «рубежів Російської імперії» в ХІХ-на поч. ХХ-го ст. (ч. 2)

3 роки тому
Політика
2 026
48
1
5

Початок див.: https://site.ua/andriy.starodub/28345/

У період правління Олександра І та Миколи І «свято-невських» храмів було побудовано досить мало. Найчастіше йшлося про невеликі гарнізонні храми. Одним з винятків була Олександро-Невська церква в фортеці Свеаборг, біля Хельсинкі (Гельсінгфорс) (1854, збереглася, але суттєво перебудована у 1928 році, з ліквідацією куполів). Її свідомо зробили більшою, аніж реально потребував гарнізон та надали «русско-византийских» обрисів. Кожне судно, яке заходило в порт мало бачити, що потрапляє до «русского города». Під час будівництва не обійшлося без курйозу: місце, яке виділили під храм, вже було зайняте «питейным заведением» купця Синєбрюхова.

Питання, де – в шинку чи в церкві – російські солдати та матроси знаходили більшу душевну відраду – риторичне :-).

Олександро-Невська церква в Хельсінкі - первинний вигляд та силует після перебудови 1928 року

«Пікових» же показників у будівництві соборів імені князя-воїна було досягнуто аж за царювання Олександра ІІІ (1881-1894). Тоді ж і було остаточно визначено обов’язковість нарочито «русского стиля» для таких церков – з штучним, а подеколи - й гротескним, вип’ячуванням цибулястих куполів та архітектурних алюзій до московських "крылец" та «теремов» ХVI-XVII ст.

Однак і за царювання Олександра ІІ на околицях імперії були збудовані декілька знакових соборів, переважно – у «псевдовізантійському» стилі.

Одним з них був споруджений у Тбілісі, в ознаменування закінчення Кавказької війни та остаточного підкорення Росією народів цього регіону. Храм було закладено у 1871 році, розмірами та обрисами він мав затьмарювати старовинні грузинські церкви. Завершили його аж на початку 1890-х, однак споруді не був відміряний довгий вік. У 1938 році його знесли та побудували на цьому місці Будинок уряду Грузинської РСР.

Собор Олександра Невського в Тбілісі

Цікаво, що аналогічна доля спіткала і споруджений в той же самий час (закладений у 1871, закінчений – на початку 1890-х) Олександро-Невський собор у Махачкалі. У 1952 році його знесли, побудувавши на цьому місці «Дом Советов» (зараз – будинок уряду Республіки Дагестан).

Натомість, закладений в останній рік життя Олександра ІІ собор у Лодзі – на крайній західній околиці імперії – вцілів і є діючим і в наш час. У цьому конкретному випадку храм будувався як "подяка" за порятунок самодержця від однієї з спроб вбивства. Це було також символічне "послання" на адресу поляків, підступи яких цар бачив за всіма замахами на себе (перше, що він спитав у 1866-му у терориста-росіянина Дмитра Каракозова: «Ты поляк?»).

Олександро-Невський собор у м. Лодзь

Ідея побудови собору Олександра Невського в Софії – також виникла на початку 1880-х, після завершення російсько-турецької війни 1878-1879 років. У цьому випадку це був додатковий (є ще й кінний пам’ятник) монумент «царю освободителю» Олександру ІІ від вдячних болгар. З «російської» ж перспективи (і проект собору, і значна частина коштів на побудову були російськими) – церква «їхнього» святого на найвищому місці столиці Болгарії символізувала васальну залежність цієї держави.

Завершили споруду аж в 1912 році, а вже в 1915 (з огляду на те, що Болгарія воювала проти Російської імперії) його переосвятили на честь святих рівноапостольних Кирила і Мефодія. Початкову посвяту повернули лише у 1924 році.

Храм-пам'ятник св. Олександра Невського у Софії

Протягом 1880-х-початку 1890-х собори в умовно «візантійському» стилі конкурували з різновидами «псевдо-русского». Однак під фінал царювання Олександра ІІІ останні остаточно перемогли. Наприклад, Олександро-Невський собор в Батумі (будівництво розпочато в 1888) еклектично поєднував обидва ці стилі. А закладений того ж року однойменний собор в Баку – вже був рафіновано «псевдорусский», "шатровый". Останній, до того ж, демонстративно спорудили на місці старовинного мусульманського кладовища – попри протести місцевої міської думи. Обидва ці «памятники русского зодчества» не дійшли до наших днів (знесені, відповідно, у 1936 та 1938 роках).

Церква Св. Олександра Невського у Баку

Аналогічну «естетичну еволюцію» можна побачити і на прикладі Києва. Збудована у 1889 році на Липках церква Олександра Невського (знесена у 1935, на цьому місці зараз – пам’ятник генералу Ватутіну у Маріїнському парку) була «візантійською». А от її «тезка» закладена у 1891-му році «на Галаганах» (поблизу нинішньої станції метро «Нивки», знесена у 1936) – чітко «псевдоросійською». Ще одній домовій церкві 1860-х рр. з такою посвятою – «Сулимівській», на вулиці Лютеранській, наприкінці 1880-х-в 1890-х роках штучно надали «великорусского» вигляду.

Церква Олександра Невського на Липках. Замінила (як парафіяльна для цієї частини міста) давньоруську церкву Спаса на Берестові.

Тобто, якщо первинно важили місце розташування (центральне, найвище місце в місті) та розмір (більше та вище місцевих культових споруд, нехай навіть і православних), то з часом більше уваги стали приділяти «русскости» (в такому собі «матрьошечно-лубочному» варіанті) та позолоті.

Інколи – як це сталося зі собором збудованим на честь 100-річчя приєднання Поділля до Російської імперії (відзначалось у 1893-му році), «розкачка» з затвердженням проекту, збором коштів та будівництвом призводила до того, що «вводили в строй» модель, котра не відповідала актуальній моді. У 1897-му, коли освячували Олександро-Невську церкву у Кам’янці-Подільському, «псевдовізантійські» проекти на західних околицях імперії вже не вітались.