Andriy Starodub: Руїни «мисливського будинку» Ігоря Бакая як пам’ятник сучасним українським політичним елітам

3 роки тому
Політика
5 120
212
120
15

Exegi monumentum ("Я спорудив пам'ятник") — ода Горація, відома також під назвою «До Мельпомени» (Музи трагедії).

Фундамент та залишки каміну - все що залишилось від мисливського будинку екс-голови Нафтогазу України Ігоря Бакая на Трахтемирівському півострові.

Наприкінці 1990-х Бакай перетворив цю історичну місцевість на приватні мисливські угіддя, куди полюбляли приїздити на VIP-полювання його друзі – політики і перші особи держави.

Об"єкт варто музеєфікувати як історичний монумент з неабиякою повчальною ("назидательной") аурою. Він міг би стати місцем для роздумів для багатьох політиків (у тому – й тих, яких так швидко виніс наверх «зелений ліфт», що вони перестали відчувати землю під ногами).

Подумати можна про минуле й практичне. Адже руїни розташовані на території Державного історико-культурного заповідника «Трахтемирів», де в принципі не можна було будувати приватну резиденцію. І попри те, що законодавством в Україні прийнято «вертіти як дишлом», не варто забувати, що цей процес не є незворотнім.

Можна поміркувати про сучасне й містичне: ми маємо вже два приклади, коли спроба «укоренитись» в таких місцях не вдається, незважаючи на всі зусилля «дєрзкіх і успєшних». Втім, коли Янукович взявся «розбудовуватись» на території Межигірського монастиря, будиночок Бакая на місці козацького Трахтемирівського монастиря ще стояв.

Не зайвим було б спробувати, сконцентрувавшись на силуетах труб каміну, заглянути у майбутнє (можливо вже й невідворотнє)(. А раптом під час такої медитації прийде розуміння, що не варто будити духів Руїни та Коліївщини, наприклад – вдавшись до певних самообмежень в демонстрації свого надвисокого рівня споживання?

Але є сумніви, що українські еліти в принципі спроможні до такого роду рефлексій.

І точно – не схильні до них.

Для багатьох (попри те, що минулого тижня Бакая у Москві було засуджено на 4 роки позбавлення волі за шахрайство), його доля є позитивним "кейсом", історією успіху, прикладом для наслідування. В тому сенсі, що людина стала багатою, «брала все від життя», легко долала всі формальні перепони.

"У него все было и ему за это ничего не было» - прийнято жартувати в таких випадках у веселих "кварталах" та "сватах".

А коли у такого "короля жизни" виникли якісь проблеми – він просто «здимів» за кордон. Де, знову ж таки, продовжив розкошувати…

P.S. Без пафосу чи моралізаторства. Просто цікаво - на чому, у наш виразно тривожний та смутний час, базується оптимізм еліт та їхня впевненість, що якщо "потоп" й наступить, то вже "після них"?

P. P. S. "Над Трахтемировим високо

На кручі, ніби сирота

Прийшла топитися… в глибокім,

В Дніпрі широкому … отак

Стоїть одним одна хатина…

З хатини видно Україну

І всю Гетьманщину кругом.

Під хатою дідусь сивенький

Сидить, а сонечко низенько

Уже спустилось над Дніпром.

Сидить і дивиться , і дума,

А сльози капають … «Гай, гай!...

Старий промовив: - Недоуми!

Занапастили божий рай!"

Т. Шевченко, вірш "Сон" (1847 рік)

P.P.P.S. Силует залишків каміну на високій дніпровській кручі нагадує трохи пошкоджений камертон, по якому "налаштовується" звучання нашої новітньої історії...