Антон Костенко: "Година" духовного опору. 151 рік тому народився південноукраїнський баптизм

3 роки тому
Суспільство
473
88
110

Влітку 1869 року на березі річки Сугоклія неподалік німецької колонії Старий Данциг (на теренах сучасної Кропивниччини/Кіровоградщини) зібрався чималий натовп. Окремо стояло кількадесят людей, зодягнутих у біле. Лунали співи псалмів німецькою мовою. Це німецькі колоністи з протестантської громади братерських меннонітів хрестили нових членів своєї громади.

Аж ось до пастира Абрама Унгера підійшов чоловік, що вирізнявся з натовпу виразно українським одягом та зовнішністю. Було чути як їхня розмова перейшла в гучну суперечку. "Якщо ви не погодитеся, то відповісте перед Богом, а мені Бог вкаже на іншого!" — пролунала остання репліка незнайомця. Пастир з помітною неохотою дав знак згоди — і впертий чоловік відійшов від нього й рушив до групи німців у білому.

За кілька хвилин він уже був разом з ними у воді, приймаючи водне хрещення. Так 11 червня 1869 року публічно навернувся до протестантизму український селянин Юхим Цимбал.

Такі випадки траплялися й раніше (попри заборону для протестантів "знаджувати православних"), але вони були поодинокими, зазвичай таємними. До того ж ті поодинокі новонавернені протестанти переважно долучалися до німецьких громад або й взагалі провадили своє релігійне життя приватно і не розповідаючи про це загалу.

Є свідчення, що рядом істориків, втім, визнаються не зовсім достовірними, про протестантське хрещення в 1852 році селянина Івана Онищенка. Є навіть докладні розповіді про його перебування в Херсонській міській в'язниці, куди він потрапив за проповідь "сектанства" і де схилив до протестантизму ще кількох людей.

Але лише охрещення Юхима Цимбала від меннонітів, що саме переживали внутрішній реформаторський рух, спрямований на очищення віри від будь-яких домішок чи ухилів, стало початком масового навернення українців до "штунди". "Shtunde" (німецькою "година") називали свої годинні молитовні зібрання братерські менноніти й це слово, як образливу лайку, вживали щодо навернених Цимбалом селян їхні сусіди. Самі ж вони звали себе "євангельськими християнами" ("євангелістами"), а згодом поширилося й інше слово — "баптисти" ("хрестителі").

Юхим взявся за проповідь "штунди" серед своїх односельців і до липня 1870 року в селах Карлівка та Любомирка Єлизаветградського повіту Херсонської губернії було вже 70 охрещених євангелістів. Того ж року в цих селах обрали перших пресвітерів: Трифона Хлистуна й Івана Рябошапку.

Учень останнього, Михайло Ратушний, в 1871 році передав від імені "баптистського братерства" звернення до архиєпископа Херсонського й Одеського Димитрія Муретова. В цьому тексті він повідомляв про вихід євангельських християн з Православної Російської Церкви з причини утисків духовної та світської влади.

Спершу йшлося про низовий рух українських селян, але скоро баптистські громади постали і в містах Херсонської губернії. В 1875 році така громада вже діє в Одесі. За офіційними підрахунками в 1881 році в усій Херсонській губернії нараховувалося вже 3 363 "штундисти", а в Херсонському повіті їх було 513. Зустрічаються твердження, що в самому місті Херсон існувала невелика нелегальна громада євангельських християн, чисельність її не перевищувала 15 осіб.

Але ці "штундисти" були вже непохитні у своїй вірі. В доповіді херсонського поліцмейстера губернатору у 1883 році розповідалося про організований православним духівництвом диспут з євангельськими християнами Музиківських хуторів побіля Херсона:

...В этом прении более всех сопротивлялся истине Федор Шевченко, который по окончании прения сказал: "Я не буду считать худым ни икон, ни креста, ни церкви и никаких обрядов православных, но буду уже веровать так, как уверовал"...

Відтак, як тільки політичні обставини в Російській імперії змінилися і переслідування новонавернених протестантів поступилося місцем обмеженій віротерпимості, херсонські євангельські християни отримали всі можливості для подальшого розвитку. Влітку 1908 року вони звернулися до губернатора з проханням відкрити в місті молитовний будинок і, зрештою, отримали згоду.

З цього часу відкрита громада євангельських християн діяла в Херсоні безперервно, приваблюючи також і православних, що розчарувалися у духовному вчительстві Православної Російської Церкви.

Але тривалий час громада лишалася нечисельною і мала чималі фінансові труднощі, про що й сповіщав своїх читачів журнал "Христианин", провідний орган євангельських християн у Російській імперії:

В г. Херсоне бедное братство Евангельских христиан. Они должны содержать на свои средства помещение для молитвенных собраний, но средства их очень скудны и они нуждаются в помощи. Все желающие помочь, могут посылать свои пожертвования по адресу: Живицкому, г. Херсон , 3-я Форштадская, дом № 10.

В іншому номері той же журнал розповідав цікаву історію:

Городская Управа попросила списки членов общины г. Херсона и на основании которых жандарм впускал верующих на служение. Кого не было в списках, ни кого в дом не впускал. Так что посторонний не имел возможности слушать живое Слово Божие. Во время служения жандарм внимательно слушал, и когда после чтения слова были комментарии, он говорил ’’стой, надо читать, а не разъяснять’’. Позже этот жандарм уверовал, и тогда впускал всех людей, не придерживаясь списка. Это привело к тому, что такого жандарма убрали и поставили послушного.

Хоча й надалі умови існування громади годі назвати сприятливими – наприклад, протягом 1916-1917 років зібрання в молитовному будинку були заборонені владою на хвилі мілітаристської істерії часів Першої світової війни – все ж херсонці вперше отримали можливість вибору свого віровизнання.