Антон Сененко: "Скільки твоя країна витрачає на науку?" або Заберіть у політиків Твіттер

6 років тому
Наука
3 400
304
3

Звісно, всі ж читали звіт ЮНЕСКО "UNESCO Science Report: towards 2030", де подано максимально об'єктивну інформацію про стан науки в різних регіонах та країнах.

Кому ліньки читати - дивіться на оцю чудову візуалізацію, де наочно можна порівнювати між собою країни, клацати на кожну і бачити витрати бізнесу, уряду, університетів, гендерний розподіл дослідників тощо (дяка Юлії Безвершенко, що про неї мені нагадала)

Візуалізація так і називається: "Скільки твоя країна витрачає на науку?"

Підіть, пограйтеся. Цікаво.

Звернемо ж увагу на головну інфографіку:

Уявімо, що ми - якийсь притомний Міністр, що побував з візитом, припустимо, в Ізраїлі і ми вражені ізраїльською наукою. Ми вирішили написати твіт, в якому порівняємо ізраїльську та українську наукову систему і дамо просту відповідь на питання, чому вони успішні, а ми - ні?

Так от. Дивимося. По осі ординат у нас кількість дослідників на 1 млн. населення в країні. По осі абсцис - витрати на науку у % від ВВП. Розмір кола - ВВП країни за паритетом купівельної спроможності.

Який висновок ми робимо з цього графіка, якщо ми розумні?

Ізраїль - з правого боку в горі (фіолетове коло).

Ми ж - поруч з Таїландом, Аргентиною, Марокко. І навіть не дотягуємо до Росії.

Тобто, Україна та Ізраїль - взагалі на протилежних полюсах цивілізованого світу.

І проста відповідь на питання "чому воно так?" в принципі не може міститися в одному реченні Твіттера. Простої відповіді просто не існує.

Клімкін же, якого я дуже поважаю, чомусь такі відповіді дає:

Зара залишимо за кадром питання, що вислів виглядає так, наче наші науковці не мають результатів, а лише існують, хоча відповідь на питання результативності доступна не тільки Міністру, а й будь-кому.

Сам факт спроби виглядати компетентним у питанні, в якому ти НЕ компетентний, і надати просту відповідь на складне питання - засмучує.

Мені взагалі почало здаватися, що наші політики починають звикати задовольняти людей такими фокусами.

Гройсман от каже, що люди повертатимуться з еміграцій заради підвищення мінімалки на 500 гривень. Наче ж очевидна відповідь на просте питання браку кваліфікованої робочої сили, так?

Можна довго реготати над 20-ма баксами до мінімалки, розмірковувати, чи це бенкет популізму за рахунок інфляції, податку ЄСВ з бізнесу чи валютного курсу. Можна намагатися захищати такі вислови і стверджувати, що це зменшить кількість зарплат "у конвертах", про стимулювання попиту і т.п. Хай економісти та величезна кількість експертів ламають списи.

Я розповім про вплив такого наче радісного твіту на наукову сферу.

Факт у тому, що ці 500 гривень жодним чином не припинять еміграцію науковців з країни. Про повернення нема й мови. І справа не в розмірі підвищення, а в механізмі цього процесу.

Дивіться.

Здається, що вже кому-кому, а бюджетній сфері підвищення мінімалки спочатку в 2 рази, а тепер на 500 гривень мало б покращити життя.

Насправді ж, ні. Тому що всі працівники бюджетної сфери прив'язані до тарифних розрядів.

До першого підвищення умовна прибиральниця отримувала мінімалку у 1600 гривень, технік - 2500 гривень, а науковий співробітник - 3200 гривень (цифри і посади умовні).

Після підвищення мінімалки у 2 рази - всі три категорії працівників почали отримувати однакову суму - 3200. Саме так, підвищення мінімалки в 2 рази не підвищило зарплатню наукового співробітника до 6400 гривень.

Тобто всі тарифні розряди, що отримували менше 3200 - "стиснули" в один розряд.

Покращення в 2 рази відчула лише прибиральниця. Доктор наук чи перспективний молодий науковець не відчули нічого. Крім того, кожна така феєрія популізму все більше прирівнює доктора наук в Україні до прибиральниці (при всій повазі до цієї професії).

Чи повернеться працівниця клінінгової служби умовної Польщі в Україну заради 500 гривень? Очевидно, ні. Це смішно.

Годі говорити про вченого чи інженера.

Зауважу, що особисто я в таких підвищеннях намагаюсь не бачити нічого поганого, бо в мене багато емпатії і я всіх люблю. Як-то кажуть, хоч комусь стало краще.

Але коли від Прем'єра країни я чую чергову хвилю популізму, притрушену ніби піклуванням про наших емігрантів, мене починає нудити.

Цирк-шапіто якийсь.

І, той-во... я назвав цей пост "Заберіть у політиків Твіттер". Ні, не треба.

Я змінив свою точку зору.

Хай пишуть. Хоча б у розумних громадян не виникатиме шкідливих ілюзій.

Переможемо.