Євген Магда: Магда. Наголос. 28 червня

2 роки тому
Політика
1 557
66
6

Володимир Зеленський зробив низку резонансних заяв у VIP-інтерв’ю телеканалу «1+1» та поставив низку запитань кандидатам на посаду бундесканцлера. Президентські тези про боротьбу за суб’єктність України не витримали випробування реальністю. Дмитро Разумков наголошує на лояльності президенту. Британський есмінець Defender вправно нагадав світові, що Крим є українським. Ангела Меркель та Еммануель Макрон спробували відновити саміти ЄС – РФ, проте зазнали невдачі.

Успіхи у боротьбі з падінням рейтингу (Володимир Зеленський залишається найпопулярнішим політиком України) спричинили у президента запаморочення від успіхів. Інакше важко пояснити, чому у цілком комфортному для себе спілкуванні з Наталією Мосейчук глава держави оспівав шефа свого офісу Андрія Єрмака та визнав, що повідомив Лукашенка про «вагнерівців» на території Білорусі. Банкова демонструє помітну непослідовність: протягом кількох місяців її представники запевняли, що жодної спецоперації, пов’язаної з «вагнерівцями», українські спецслужби не готували, проте Зеленський заявив протилежне. У багатьох європейських країнах подібна заява президента викликала б обурення парламентаріїв, проте у Верховній Раді, де панує монобільшість «Слуги народу», свої закони.

Володимир Зеленський також не виключив проведення референдуму про «стіну» з ОРДЛО. Щоправда, він упустив не лише той факт, що ані президент, ані парламент не можуть ініціювати всеукраїнський референдум. Прагнення перекласти на громадян проблему побудови відносин з тимчасово втраченими територіями не нівелює можливості Росії вплинути на результати референдуму, якщо його буде оголошено. Навряд чи варто у нинішній ситуації перетворювати державну політику на офіс примітивних рішень.

Хоча спікер парламенту Дмитро Разумков запевняє, що не збирається у відставку та залишається у команді Зеленського, експерти припускають можливість його самостійної політичної гри. Звісно, не просто зараз, хоча ОПУ насправді не має можливості викинути Разумкова зі спікерського крісла. Той шукатиме союзників – перш за все, у владних коридорах.

Ангела Меркель запросила Володимира Зеленського до Берліну для переговорів про комплекс проблем двосторонніх відносин. Президент України тим часом публічно поцікавився у претендентів на посаду канцлера Німеччини (Меркель серед них не буде) перспективами вступу України до ЄС, гарантіями безпеки з боку НАТО та роллю NordStream2. Не впевнений, що Зеленського задовольнили відповіді його німецьких візаві, проте своїм виборцям він показав, хто в домі господар.

Проте подібні прояви суб’єктності у розумінні шостого президента суттєво нівелюються реальними діями українських дипломатів та представників спецслужб. Перші були змушені відкликати підпис під заявою про необхідність допуску спостерігачів до Синцзянського округу, де піддають утискам права уйгурської національної меншини. Причина – Китай пообіцяв скасувати рішення про постачання Україні 500 тисяч доз вакцини від коронавірусу. Доцільно пригадати і скандал навколо підприємства «Мотор – Січ», де інтереси китайських інвесторів (читай – КНР) могли бути не врахованими в контексті останніх подій. Наївно у цьому контексті сподіватися на підвищену зацікавленість Заходу «Кримською платформою», яку ініціює Володимир Зеленський. Якщо пригадати ситуацію навколо 4-денної загрози національній безпеці України з боку Філіпа Кіркорова (російської поп-зірки, що знімалася разом з Зеленським у фільмах «Студії 95 квартал»), то питання суб’єктності України постає руба.

Велика Британія, не порушуючи норм міжнародного права, дала майстер-клас з питання використання військового корабля для демонстрації власних геополітичних амбіцій та зневаги до окупантів. Маршрут есмінця Defender (Захисник) з Одеси до грузинського порту Батумі пролягав повз береги окупованого Криму, і його поява викликала істерику російських окупантів. Проте корабель британських ВМС виявився незворушним і не піддався на провокації російської сторони.

Ангела Меркель, наче надихнувшись статтею Путіна у Die Zeit, запропонувала ЄС повернутися до практики проведення самітів з Росією (читай – з Путіним). Її підтримали Еммануель Макрон та Себастьян Курц, але опір цій ініціативі був набагато потужнішим, і відповідне рішення лідери Європейського Союзу не ухвалили. Можна припустити, що мотивація геополітичного бліцкригу від Меркель пов’язана з прийдешніми виборами до бундестагу, а не ілюзіями стосовно можливості відновити діалог Європейського Союзу з Кремлем.