Герман Аксьом: Як відрізнити науковий журнал від ненаукового і чому останні домінують в Україні

5 років тому
Наука
2 444
45
7
4

Україна - це наукова наддержава. Принаймні, таке враження складається, подивившись на кількість власників наукових ступенів. Науковою наддержавою нам вдається залишатись навіть попри абсолютно зламану систему атестації наукової діяльності та тотальну імітацію науки.

Щоб трохи зануритись в наукову атмосферу України і в те, яким сміттям є наші наукові журнали, почитайте, наприклад, звернення з цього приводу Мирослава Поповича до міністра освіти Л. Гриневич:

«Варто особливо наголосити на сумних наслідках політики формальнобюрократичних вимог для наукової періодики в Україні, що потерпає сьогодні від самоізоляції та засилля псевдонауки, плаґіату, корупції. Від по відаючи «вимогам» і «критеріям» державних структур, переважна більшість «фахових видань», орієнтованих на друк публікацій «під захист» і «для звітності», від початку не мали жодних інтелектуальних цілей. Не дивно, що з-поміж півторатисячного переліку чинних «наукових фахових видань» України значна їх частина відома хіба що упорядникам, авторам та укладачам міністерських реєстрів. З оприлюдненим там «науковим доробком» марно очікувати інтеґрування у світову науку».

«Хоч би яким запозиченим чи квазі-науковим був спечений автором «млинець», тут він завжди уміщений у визначену міністерськими приписами «єдино правильну» структуру «наукової статті» (байдуже, що геть непридатну для багатьох спеціальностей — зокрема й гуманітарних), та ще й із школярським зазначенням, для зручності потенційних контролерів, назв усіх відповідних рубрик, включно з анекдотичною «основною частиною». Редакція подбає і про «правильного» рецензента, і про вчасну перереєстрацію, і про успішне подолання будь-яких інших перепон — головне, аби автор заздалегідь сплатив за кожну друковану сторінку. Ось така «наука»... Тож чи варто дивуватися розквіту псевдонауки та масового плаґіаторства у «наукових фахових виданнях?»

«чинна система атестації наукових кадрів, що випестила силу-силенну плаґіаторів і дипломованих псевдовчених, фактично визнала своє фіаско».

– Мирослав Попович, 2017 (http://journal.philosophy.ua/node/7659).

Відповіді Попович не дочекався, а псевдонаукові журнали продовжують домінувати.

_______________________________

В Україні склався карго-культ журналів, які індексовані в Скопусі. Що таке Скопус – навіть не намагайтесь зрозуміти, це абсолютно не важливо і саме тому, шикування на скопус є еталонним, рафінованим карго-культом.

Скопус звичайно слугував і слугує на заході благородній цілі – сертифікація та сортування наукових журналів, їхнього ранжування в епоху, коли наукова діяльність має конвеєрний характер. І звичайно, в Україні та інших пострадянських країнах його значення повністю спотворене та обезцінене.

Аби науковцям пролонгували їхні контракти – вони мають щось там іноді публікувати в скопусі. І звичайно, в нас науковці завжди знайдуть спосіб як уникнути наукової діяльності і взагалі будь-якого контакту із справжньою наукою. В кінці-кінців, в нас стають деканами, ректорами і заслуженими діячами всіх наук одразу, маючи в списку публікацій лише сміттєві журнали.

Тому з’явилась ціла низка сміттєвих журналів, які правдами і неправдами проникли в базу-даних скопус и формально вважаються, принаймні, квазінауковими, хоча в реальності є все ж тими сміттєвим журналами. І як і будь який ненауковий журнал, скопус в Україні бере гроші за публікації.

В скопусі є і топові світові журнали і українські смітники (економіка, менеджмент, фінанси). Тобто на таку систему, яка бере все, покладатись не можна.

І ось тут ми і проводимо нашу лінію демаркації:

ЯКЩО ЖУРНАЛ ПРОСИТЬ ГРОШІ ЗА ПУБЛІКАЦІЮ ВАШОГО РУКОПИСУ – ЦЕ НЕ НАУКОВИЙ ЖУРНАЛ. ЦЕЙ ЖУРНАЛ ПРОДУКУЄ ПСЕВДОНАУКУ.

Звичайно, і біглого погляду достатньо, аби побачити профнепридатність людей, які в них публікуються. Як правило, це видно навіть по списку літератури, де ви не знайдете західних авторів і публікацій. Те, що людина в очі не бачила наукову періодику із своєї галузі і поняття не має чим займається зараз його наука – видно вже по анотації. Да навіть по назві.

Опублікувати в таких журналах можна буквально все – там не має головного механізму, за ради якого наукові журнали і існують – процесу незалежного рецензування. Без нього, журнал має статус, не вищий за написи на заборі.

Критерій науковості ж лише один:

ЖУРНАЛИ ПОДІЛЯЮТСЯ НА ТІ, ЩО ВИЗНАНІ СВІТОВОЮ НАУКОВОЮ СПІЛЬНОТОЮ І ТІ, ЩО – НІ.

Таким чином,

НЕ КОЖНИЙ ЖУРНАЛ В СКОПУСІ – НАУКОВИЙ, АЛЕ КОЖНИЙ НАУКОВИЙ ЖУРНАЛ – В СКОПУСІ.

Саме цей останній принцип і експлуатується в Україні з особливим цинізмом. Науковці платять гроші, публікуються в смітниках і отримують свою галочку. Натомість, західному вченому ніколи не прийде в голову поцікавитись чи індексується журнал, в якому він опублікувався в скопусі. Він напевне знає одне – цей журнал визнається його наукової спільнотою і є флагманом або просто авторитетним журналом в його галузі. Вам же не прийде в голову поцікавитись, чи належить до скопусу Science, Nature, Physic Letters Review, American Economic Review чи Philosophy of Science?

В Україні наукова недоброчесність возведена в абсолют і цинізм наукової спільноти не має меж. Гра в скопус є таким цинізмом, коли механізм ранжування і атестації науковців зводиться до оплати за статтю.

Ну звичайно, наші науковці найрозумніші. Це там, на Заході вчені навіщось проходять сім кіл пекла рецензування в справжніх журналах, обкатують одну статтю на численних конференціях по всьому світі, а тут ті ж самі наукові звання отримують за публікації у фіктивних журналах. Найрозумніші і найкмітливіші. І всі заслужені діячі. Тільки в дурнях залишається українська наука.