Понеділок - день роздумів (якісь старі папери висунулися зі стелажа - я їх передрукував)

7.1.2002 (Різдво) Замість вступу.

С.1 За цю писанину відповідаю я і тільки я - ніякі рецензенти, ніякі редактори, коректори.

Просто зі мною упродовж останніх 20 років відбуваються страшні речі. Я назвав це інформативним колапсом - ви називайте як хочете. Це коли знання звалюються в одну голову - корисні знання, відкриття, осяяння, одкровення - але та голова не має духовної опори і не може їх піднести на суспільний рівень. Навпаки: будь-які потуги публікації чи впровадження нових знань викликають зворотній вплив і події діаметрально протилежного знаку. Як снігова лавина від крику в горах.

Якось я це переосмислив і вивів такі закони регресу:

СТАРЕ своїми нескінченно численними повторами - подавляє будь-що НОВЕ в самому зародку;

ТЕАТРАЛЬНЕ душить ФУНКЦІОНАЛЬНЕ;

ІСТОРИЧНЕ подавляє ФУТУРИСТИЧНЕ;

МИНУЛЕ дусить МАЙБУТНЄ {(люди не розуміють елементарних речей: що минуле вже відбулося і там нічого не зміниш, тому не варто приділяти йому стільки уваги, а майбутнє народжується з голови, з уяви, з нереального - і його треба підтримувати, ним треба цікавитися, а не дусити "презумпцією вищості реального (об'єктивного) над нереальним (суб'єктивним)"};

ПРОСТОРОВЕ (образне, опановуюче, ген-ген розлоге десь там далеко і тоскліво) асоціативне мислення подавляє ЧАСОВЕ (ритмічне, чуттєве, резонансне, вже і зараз в цю мить) інтуїтивне;

НИЗЬКОЧАСТОТНІ солідні басовиті голоси "авторитетним накатом с хріпотцой" подавляють дзвінкі ВИСОКОЧАСТОТНІ радісні; низькочастотне "вумкання" сабвуферів (монотонне "забіваніє свай") подаляє високі частоти і будь-який смисл, який вони несуть, і це схоже на шаманське накликання війни, і цим хизуються обкурені дебіли, які крім біохімічних отрут розповсюджують ще й вібраційну інфрачастотну тривогу;

ГОРИЗОНТАЛЬНЕ (загальноприйняте) дусить ВЕРТИКАЛЬНЕ (безкінечно глибокі і високі суб'єктивні світи кожного індивіда) - обов'язково "вписує його в рамки" якихось класифікацій; і майже ніколи не знаходить для нього оплачуваних "вакансій", де можна було б поєднати суспільну користь його знань і вмінь - із можливостями індивідуального розвитку;

МАКРО дусить МІКРО : "політ фанери над Парижем" - панорамні огляди різних культур, наук, релігій, історій, поезій, екосистем, суспільних утворень,. - завжди викликає більший резонанс і зацікавлення публіки, ніж точні мікроструктурні дослідження, формули, конструкції, біосистеми мікроструктурного рівня, механізми з усіма нюансами їх технологій і "мануалами" (можливостями, характеристиками, інструкціями) їх виробів.

РЕЛІГІЙНЕ дусить НАУКОВЕ.. ТЕАТРАЛЬНЕ дусить ФУНКЦІОНАЛЬНЕ..

До дебілізму примітивний замкнутий одомашнений світ вічних повторів Того Самого - дебільної реклами, якихось магічних заклинань, молитов, виховавчих безкінечних радіо-повторів у транспорті, завчених повторів чогось "завєдомо праведного", за що можна отримати оцінку і похвалу, - подавляє будь-які проблиски розуміння світу зовнішнього - кореневого, звідки насправді все береться, рутина тупих щоденних повторів подавляє будь-які нові потуги власного розвитку.. Навіть щоб вивчити щось нове - його треба перетворити в рутину - і повторювати просування на нові території кожен день як "отче наш".. Але одна справа, якщо ти сам це робиш - десь на відшибі, на безлюдді - 10 тисяч ударів по розпечених 6-гранних головках болтів, щоб перетворити їх в півкруглі "заклепки" - знаходиш свій ритм, тонус - і видаєш результат (продукцію певного етапу роботи) легко і невимушено.. Зовсім інша справа, коли хтось поруч "утверджує Себе" тими повторами - нагло нав'язує смородами і голосом свою невідворотню присутність.. Тоді відчувається страшна фальш, насильство над психікою, паразитизм в полі уваги інших (вічне курвидло під твоїм вікном і вічні балачки "за жизнь" в його потенціальній ямі), вампіризм "енергії Уваги", яка мала бути призначена зовсім для іншого..

Ми або приречені бути вічними свідками, учасниками і цінителями тих безкінечних дебільних повторів Того Самого - або ж мусимо йти кудись в печери, куди не долинає дебільне радіо, дебільні повтори дебільних сигарет, куди не проникли ще загальноприйняті регулярні дебільні ритуали дебільного самоутвердження..

Є дуже багато гнітючого в цьому "реальному житті": гнітючі теми розмов, гнітючі тембри голосів, гнітючі старі пісні, нав'язхливі (їбучі психіку), як тюремна сурдінка, гнітючі "директивні напрямки великої політики", гнітючі в'язкі курецькі пики з гіпертрофованим "Я", і може когось воно не гнітить так, як мене, але я відповідаю за розповсюдження і втілення нових ідей: нового світогляду, нових концепцій, нових технологій, і нехай собі дебіли повторюють завчену фразу "нове - це добре забуте старе" (і вишукують "корені тайних знаній" десь в пожовклих могильниках, в старих архівах), - мені байдуже, я плюю на всі повтори, особливо на естрадні куплети, які повторюються більше 3-х разів підряд, щоб добре в'їстися в психіку, щоб якась примітивна словесна чи музична фраза всвердлювалася в мозок і довбала психіку, як дятел.. Ну і ще перехід з Am на F (з ля-мінору на фа-мажор) із самого початку - він теж примітивний з претензіями на тривожний "прізив", "кліч", чи як там.. курва блювотне слово, такоє выспрєнноє.. забув, ну і слава богу..

Мене не цікавить будь-чиє "авторітєтноє мнєніє" з приводу моєї науки "вообще", бо я тільки починаю говорити після багатьох років вашої дебільної "гласності" і "демократизації", яка крім великого Ретро нічого доброго не принесла, тільки зруйнувала те, що було,.. і говорити маю намір довго - допоки не розтлумачу всього, що визріло і переварилося в моїй голові проягом останніх 20-23-х років.

(кінець 1-ї сторінки)

С.2 Почнем з того, що я не маю де писати і змушений вивергати цю писанину в основному під тиском протидії якомусь гнітючому впливу. Зараз за стіною триндить телевізор, тут монотонно цокає будильник, в голову лізуть вітряні голоси ("монотонний раздвігатєль йде" - мабуть, з приводу моєї "землі-інь", землі, що прагне розширення, а її навпаки утрамбовують, забетоновують, засмічують, випалюють, запльовують харкотинням з жовтою слиною, роздушують на тому запилюженому запльованому асфальті світи ідей, як яйця в порохах..) Було б де, а особливо знав би, для кого, - вже давно малював би грубезну величезну книгу про Деревостстеми для дітей.

Мене не цікавлять моди, декор, шоу-бізнес, мене нудить від рос. пісень про свєчі, бокалы, гусары, про цирк, "рєбят со двора", про старых скрипачей, старый вальс; нудить від українських пісень про батьківські пороги, материнські руки, про будь-які сентименти за минулим.

І ще три сторінки закреслені про те, що гнітить, як гнітить і чому гнітить.

9.1.02. "Новоє глубокоє поніманіє". Стаття з "Інтересної газети" про "двомірну" розшифровку Тори (П'ятикнижжя, Старого Завіту) - там вказані імена, дати і назви подій, які відбудуться на ІІІ тисячоліття пізніше. Правда, дати не сходяться, бо в одних датах різниця між єврейським і сучасним літочисленнями - 3760 років, в інших - 3750, а ще в інших - 3619 років. І імена теж не сходяться, бо якщо обведені кружечками букви означають "ейнштейн", то мало би бути по парі однакових букв е, й, н, - а там вони різні, так що стаття - липа.

Але зачепило за живе, що Теорія Деревосистем (модель 2Ж-циклів) по суті своїй, по світогляду і розумінню взаємозв'язків між різними масштабами життя, між "внутрішніми" (невидимими, суб'єктивними) і "зовнішніми" (видимими, об'єктивними) світами - не се в собі не менш важливе "нове глибоке розуміння" множинності і багатства світів, ніж теорія відносності Ейнштейна. Хто не розбирається в формалах - все ж має віддалене поняття про її смисл - про відносність (розтяжність) часових і просторових проміжків в залежності від руху спостерігача, про "абсолют" швидкості світла, про взаємозв'язок енергії і маси Е = мС^2, про невизначеність (розмитість) мікро-характеристик ядерних процесів - координат, імпульсу, часу існування (виявляється, простим спостереженням за частинкою можна продовжити час її життя..)

І хоча теорія Дерева дає принципово іншу - "потокову", "фонтануючу" картину світу (показує, як менші часточки життя, резонуючи ядрами, втягуються і зв'язуються у розгалужені структури вищих масштабів), все ж вона також вчить бачити "розмитість" положення рухомих об'єктів - і оперувати "розмитими траєкторіями руху" однорідних дискретних потоків - точно так само, як і "неперервними каналами зв'язку" - неперервними лініями несучого середовища - Ж-структурами провідності для неперервних потоків. Тобто модель 2Ж-циклів дозволяє прирівнювати дискретну і неперервну провідність, хоча дискретна - більш громіздка, більш матеріало- і енерго-ємна порівняно з більш економічною, екологічною, естетичною неперервною провідністю. Там (у дискретному варіанті) може бути ціла залізниця з насипом, рейками, стовпами, дротами, тяжкими вагонами, цистернами, локомотивами і всією інфраструктурою їх обслуговування, а тут (в неперервному) - труба, запорні клапани і насоси для підтримання тиску і потужності потоку. (Аналоги напруги і сили струму в електричних мережах)

"Труба" може бути польовою (сплетеною з силових ліній поля), ефірною (променевою між джерелом і споживачем вузько спрямованого потоку) чи якоюсь іншою, але суть моделі (психологічна суть, внутрішній образ) дає нам зрозуміти, що і в макросвітах, як і в мікросвіті нашого організму, всі процеси і зв'язки між ними відбуваються в певних трубах і в "кінцевих елементах" - замкнутих капсулах на закінченнях розгалужень. Вірніше навіть - по розгалужених трубах (від коренів до гілля кожної ділянки технологічного каскаду) відбувається МАКРО-переміщення проміжного потоку, а в кінцевих елементах (скорочено "келтах") - в півзамкнутих капсулах, які "герметизуються" на час операцій, - відбувається МІКРО-обробка потоку. І такими пучками Ж-провідності, які об'єднують послідовні зони "клітинного середовища" капсул мікро-обробки, - можна моделювати і організувати будь-який складний багатоступеневий технологічний процес. Це на кілька порядків складніше, ніж "конвейєр", але так можна організувати технології гнучкого типу - компактніші, тихіші, економніші в ресурсах і енергозатратах, - аналогічно тому, як вони організовані в глибинах нашого тіла. Там тисячі, мільйони мікро-реакцій в секунду проходять тихо і злагоджено, плавно, ламінарно, спокійно, без нашого активного втручання - ми взагалі про них не думаємо - вони відбуваються автоматично - і це на кілька порядків складніші системи мікромасштабу, ніж те, чим ми можемо похвалитися-похизуватися в макро. (В макро-технологіях, які "маємо на сьогоднішній день").

Отже найважливіший напрям і метод еволюції макросистем - вчитися в мікро - і переносити ву макро.

В йогів є такий принцип: "Всередині має бути більше, ніж назовні", внутрішні світи мають бути багатші і повніші, досконаліші від зовнішніх. І розвиток полягає в тому, що ми духовною силою "тургору внутрішнього світу" привносимо звідти - сюди, із невидимого в видиме, із суб'єктивного в об'єктивне - те, чого тут бракує. Що має бути, як має бути, як хотілося, щоб було за природними аналогами, - але його нема, воно не те і не так - і через те люди страждають і мучаться - отже, треба зробити, щоб було те і так, щоб не мучилися.

Взагалі-то є один нюанс: зовнішні світи завжди кореневі (внутрішні - гіллєві), а наш мозок є корінням наших вчинків, нашої поведінки, наших взаємодій, отже насправді "зовнішніми" можна вважати суб'єктивні світи - їх багато, як живих істот на землі і в небі. А цей об'єктивний світ варто вважати "внутрішнім" - своєрідна загальна тюрма, гуртожиток, зона конфліктів між істотами різних світів, різних рівнів організації і різних світоглядів. І тільки найтупіші ортодокси, прокурені тупі люди із зруйнованою психікою можуть диктувати соціуму якісь "презумпції вищості об'єктивного світу над суб'єктивними" - і намагатися їх знищувати, принижувати, заганяти в рамки повинностей, тримати в покорі і під контролем найбільш деградованої тупоти, яка нічого не привносить, не винаходить, не створює, тільки придушує, викрадає вже створене і руйнує самих творців - і має з того садистичну насолоду.

Одже, це одна з ознак деградованого світу: вважати об'єктивне вищим і поважнішим за суб'єктивне. Про внутрішнє-зовнішнє поки-що революцію не будемо робити. Хай поки-що залишиться суб'єктивний світ - "внутрішнім", хоч він і кореневий. Якщо підходити з точки зору часового фактора - можна зауважити, що всередині нашого мозку, нашої пам'яті він ніби розгалужується, розпрямляється на окремі потоки - "полички" пам'яті різних асоціативних зв'язків, їх часом навіть забагато, настільки вони згущені і переплетені між собою. У той же час об'єктивний "зовнішній" світ - порівняно мертвий відносто часового фактора, хоча і більш розкинутий просторово. І саме така асиметрія (об'єктивний - більш просторовий, суб'єктивний - більш часовий) дає нам право говорити про відносну "рівноправність" об'єктивного і суб'єктивного світів. Хоча (повторюємо йогівський принцип) - щоб був розвиток, треба щоб "всередині було більше, ніж назовні", щоб внутрішні суб'єктивні світи уяви чинили певний "родопомагальний тиск", який дозволяв би переносити дещо потрібне із суб'єктивного в об'єктивне, із нереального в реальне. Ну і звісно, щоб цей напір був захищений від упирів об'єктивного світу і його руйнівників - людей з сигаретами. Вони чинять дуже великий злочин: затикають отрутою, кляпами задухи власне ті продихи, через які народжується щось нове. Ну і потім поводяться нагло і зверхньо, ніби тут нічого не було, а вони тут господарі і "диктують умови своєї тюрми" - зсовують рамки реальності в бік вбивств і руйнацій із щораз більш кривавими і садистичними "рамками нормальності" (вчать звикати до життя бидлячого, падлючого, опущеного, цинічного і ницого).. Так відроджується "велике Ретро" з кривавими жетрвоприношеннями, релігіями, магіями, містиками у щораз примітивніших варіантах.

Отже, одним з основних завдань теорії Деревосистем (2Ж-циклів) у її прикладному психологічному відношенні є вирівняти (принаймі вирівняти, потім підняти вище) значимість суб'єктивного - і об'єктивного світів, ідеального - і матеріального середовищ, дати зрозуміти ортодоксам, що все, зроблене людьми, було кимось придумане, народжене з уяви, навчити аналізу можливих варіантів розвитку на рівні аналізу і порівняння ідей - і не допускати втілення ідей найпримітивніших, найпростіших, найдешевших (з погляду міщанської моралі), показати, що ідея (суб'єктивна) має більшу силу впливу на матерію (об'єктивне середовище), ніж прийнято вважати в обкуреному тюремному суспільстві, і цей тиск ідеального на реальне має зберігатися весь час, щоб не допустити сповзання в потенціальну яму апатій, депресій, опущених настроїв "нижче плінтуса" - і такої катастрофічної кількості самовбивчих актів (обкурювання себе і публіки довкола), які приводять до зворотнього спонтанного "сплощування картини світу", до "ідеалізації реальності", до "оречевлення людей", перетворення їх в ляльки примітивної шарманки "життя"..

Хто займався будь-якою творчістю - від творення (вирощування і приготування) їжі - до творення (конструювання) кораблів чи творення (композиції) симфонічних поем і віршованих повістей - той знає, що таке "творчий тургор", творча гарячка, експлозія "внутрішнього світу" (у традиційному значенні) у світ "зовнішній" - перенести якщо не готовий виріб, еталон для розповсюдження, то якісь враження, передчуття, переживання, настрої - через букви, ноти, креслення, розрахунки, формули, точні специфікації матеріалів і співвідношення складових частин - виразити їх у щось більш видиме, відчутне, матеріальне, ніж "проект", "рецепт", "порада"..

Ви вже знаєте, що і наука розвивається хвилями, і поезії народжуються хвилями, певними циклами - півцикли занепаду змінюються півциклами зростання (Навіть класичні музичні твори складалися з трьох частин: перша - активна, рішуча, вступна, друга - пасивна, повільна, роздумуюча, і третя - переможна, урочиста, фінішна.)

Так і нове розуміння суті "матеріалізації ідеї" (замість безглуздих спорів про первинність ідеї чи матерії, яйця чи курки), саме кредо - "матеріалізувати ідеї" - змінює наше інфантильне відношення до накопичених знань - тут чекають цілі бібліотеки наук, цілі башти "заморожених ідей", винаходів, нових технологій, цілі висотки ЦНТІ (науково-тех.інфи) втискаються на один проміжний поверх, решту займають контори більш прикладної діяльності.. - туди можна вносити свої ідеї і вибирати чужі для втілення - і дарма, що там ходять позіхаючі цьоці з чайниками і смердять хмарами диму "всезнаючі" директори - звідти теж можна черпати ідеї для виробництва чи для науки і поетапного вдосконалення запропонованих винаходів.. Така "родопомагальна діяльність" потребує глибокої роботи емпатії - вчування в неіснуючі уявні процеси, а відтак і потужної духовної сили, помагаючої вирощувати і "кристалізувати" ідею всередині, глибше її деталізувати, залишаючи гнучкою, варіативною, бо найбільші проблеми приходять в процесі організації технологічного процесу (розмноження виробів) - і тоді готовий "пілотний зразок-еталон" доводиться спрощувати, оптимізувати, пристосовувати до потреб швидкого потокового виробництва.

Десь на початку 90-х (на десятому році існування) під впливом "Макробіотики" Осави теорія 2Ж-циклів переросла у філософську науку "Макротехнічний дзен". Може не дуже вдала назва, бо вона по суті "мікро-технічна", бере зразки із мікросвіту організації багатоклітинних біологічних об'єктів, навіть не на рівні "біоніки" - окремих унікальних властивостей кожної живої істоти, а на рівні спільної для всіх організації взаємодії між "деревами" і "кущами" органів - груп клітин однакової спеціалізації. Далі ми робимо екскурс в глибини мікропроцесів самої клітини, її "органел", і її клітинних мембран, які складаються з двох шарів рідкокристалічних молекул з порами вибіркової провідності. Там теж є внутрішньоклітинні 2Ж-системи ще дрібнішого масштабу, які стають особливо виразними в процесі поділу клітин. Проте ми не маємо достатньо чутливих інструментів для їх мікроструктурного аналізу - там фігурують магнітні потоки молекулярного масштабу, які нема чим зафіксувати виміряти, тому поки-що залишимося на рівні гістології - тут теж багато цікавого і потрібного для переносу в макро.

Отже "макро-технічним" він названий скоріше за кінцевою метою, ніж за джерелами досліджень і пошуку матеріалів (нових прикладних ідей).

Тобто це потужна прикладна філософія, яка до того ж відповідає принципам Фейєрбаха (фойєр-бах - вогняний струмок з німецької) - що філософи зобов'язані не лише описувати, але й змінювати світ.

Дзен - тому що має в основі діалектику взаємодії протилежностей: тепла-холоду, ваги-легкості, м'якості-твердості і ще багатьох характеристик, які описують діаметрально протилежні "хвости діапазону" різних фізичних, хімічних, морально-етичних, емпатичних якостей (все, що можна відчути чуттєвою уявою - вона у нас насправді дуже багата, і вміти нею користуватися, ба навіть збуджувати "флуктуації вакууму" і виловлювати ідеї з нічого, з неявних підпорогових подразнень - це є дуже важлива кухня творчого винахідницького підходу до вирішення актуальних назрілих проблем).

Модель 2Ж-циклів, описана в категоріях макротехнічного дзену, виглядає так: Ж1-потік інь рухається із зовнішнього (кореневого) до внутрішнього (гіллєвого) середовища по Ж1-структурі янь, а Ж2-потік янь виводиться у зворотньому протилежному напрямі Ж2-структурою інь.

Інь-янь характеристики потоків і їх провідних структур "перехрещуються" так, як "коми" і "очка" в "тенісному м'ячику" мандали дзен-буддизму, але мандала - абстрактний значок, а модель 2Ж-циклів - прикладна практична подвійна провідна структура зі своїми потоками, як артерії-вени, як водопровід-каналізація, як нуль-фаза, як прямий потік і зворотній зв'язок у будь-яких біологічних чи технологічних системах.

Ж1-структура завжди всередині (янь - захована в глибину біля несучого каркасу, добре захищена, вузька, пряма, жорстка, швидкісна, одинарна) фонтанує від коріння до гілля Ж1-потоком інь - він свіжий, одухотворений, енергетизований, більш рідкий, їдкий, кислотний, підіймається вгору високим внутрішнім тиском (із зовнішнього кореневого середовища у внутрішнє гіллєве); Ж2-структура інь - більш м'яка, еластична, периферійна, продубльована кількома руслами, менш зашищена, як вени під шкірою, як луб під корою; Ж2-потік в ній янь - більш густий, складний, органічний, більш лужний, важкий, тече самотоком, має властивість янь до згортання і утворення тромбів (як довкола купки сміття виростає більша купа)

Характеристики інь-янь завжди даються в порівнянні - вони як магніти: як би не дрібнити відрізки діапазону якостей - завжди можна сказати, що оцей кінець більш інь чи янь від отого. Крім того (це важливо, щоб не було хаосу протилежних тлумачень) - 2Ж-модель служить додатковим індикатором, пробником (як контрольне слово в кінці кросворду) і дозволяє нам шляхом проб і помилок правильно розкласти самі діапазони різних якостей, як кицька розкладає трофеї мишей на зиму: головами в один бік, хвостами в інший. Логічно ми ніби не маємо права їх порівнювати - діапазон температур з діапазоном ваг чи кольорів - але поскладати інь-ські кінці в один бік (більш високочастотний), а янь-ські в інший (низькочастотний) - маємо право, і в 2Ж-моделі вони таким чином накладаються: цілком різні характеристики мають "узагальнені" янь-скі властивості в Ж1-структурі (і Ж2-потоці) і "узагальнені" інь-ські властивості у Ж2-структурі (і Ж1-потоці)

Засновники і користувачі дзен-буддизму (китайці, японці, індуси,..) не знали 2Ж-моделі, тому у них багато плутанини. Наприклад, у китайців жіноче начало інь - "важкі темні води" - тому автоматично опиняється внизу, в підлеглому становищі, янь - "воспаряєт ввись"; у японців (і Осави в тому числі) навпаки: інь - легке, така собі домашня лялька для краси і комфорту, янь - важкий самурай (чоловіче начало тяжіє донизу)..

Ми також врахуємо національний колорит (ближчий до японського : проміння, горіння, насіння - більш ентропійні легкі начала, і жінка - більше для краси і кохання, ніж для роботи; російський - ближче до китайського, там жінка - важка артилерія: і коня на скаку, і в горящую ізбу, і мужа-пьяніцу додому принести..), тому виходить така-от таблиця:

Інь - більш ентропійний, периферійний, розпорошений кінець діапазону бідь-якої якості; янь - більш цільний, зібраний, централізований, концентрований, згущений кінець

інь - тепле, легке, негативне, кислотне; янь - холодне, важке, позитивне, лужне (інь - електрон, янь - протон; але в ядрі інь - нейтрон)

інь - більш високочастотне, чисте, свіже; янь - більш низькочастотне, забруднене, використане (інь - чиста вода, янь - каналізація)

інь - неорганічне, просте; янь - органічне, складно-молекулярне

(інь - соки по дереві вгору - ксилема; янь - соки під корою вниз - флоема)

(інь - артеріальна кров - збагачена киснем, світла, чиста; янь - венозна кров - більш густа, темна, лужна)

інь - духовне начало, потенціальна енергія накопичення; янь - вольове начало, кінетична енергія дії

інь - сила зібраності, запасу, висоти положення, внутрішньої напруги, вибухового тиску; янь - сила дії, руху, концентрації зусиль, спрямування напруги

інь - периферійна енергія спокою, відпочинку, зібраності думок, планів, розпорядку діяльності на потім, розслаблення, прострація на висоті положення; янь - централізована енергія збурення, дії, прикладання сил

інь - настрій, акорд; янь - удар, ритм

інь - образ, янь - звук

інь - електрична складова: акумулятор, конденсатор, газовий двигун;

янь - магнітна складова: індуктивність, генератор, електродвигун

інь - підтримуюче; янь - діюче

інь - парне, янь - в однині

інь - просторове, об'ємне, образне, формальне; янь - часове, ритмічне, вібраційне, суттєве

інь - ліва половина тіла - підтримуюча; янь - права половина тіла - діюча

інь - права півкуля мозку - образна, просторова; янь - ліва півкуля, ритмічна, мовна

інь - м'який живіт; янь - тверда спина

І от що цікаво виходить: інь-ське духовне начало - з ним більш-менш все ясно: воно наповнює, накопичує, надуває, надихає, підносить, окриляє, дає наснагу, дає силу експансії, розширення, захоплення, освоєння, пізнання через асиміляцію, через імітацію, емпатію, інтуїцію, через вищі духовні стани психіки, вище розуміння, вживання в образ, в ситуацію, думки і настрої іншої істоти.. А от янь-ське вольове начало - з ним не так все просто і очевидно. Воно ритмічне, рубаюче, чеканяче, Z-подібні пилоподібні рухи, вібрації, сіпання різних ритмів у полі ліній інь-ської напруги. Але не зовсім очевидним виглядає те, що воно не діє прямо, як цвях, як пробивний снаряд, як струмінь брандспойта (це все-таки інь-ський фонтануючий вибризк, хоча і вузько-спрямований). Чисто з аналізу траєкторій руху, аналізу кінетики мікрореакцій в кінцевих елементах виходить, що вольові прояви - завжди поперечні (а не поздовжні - завжди поперек "віяла" інь-ського Ж1-потоку: поперек гітарних струн, поперек волокон росту трави, поперек ниток основи, поперек пластів залягання корисних копалин, тобто вольова янь-ська робота - це безкінечне "грання" з різними інструментами, тільки от натуральне "грання" відбувається ніби повздовж ліній напруг певного "духовного середовища", а у всіх інших різних технічних роботах макро-рівня виходить "поперек ліній духовного поля" - там косити, рубати, сапати, копати, пиляти, стругати (а, до речі, тут майже повздовж волокон деревини), тріпати, трясти гілляки з плодами, вимивати, шкробати, прати, подрібнювати їжу перед приготуванням, нарізати будівельні матеріали перед монтажем, щось прибити, пристріляти, прикнопити (поперек волокон чи несучих площин), ..і т.д. і т.п. - все це прості зигзагоподібні янь-ські (вольові) роботи, які робляться майже спонтанно, в певному ритмі - швидко, дешево і сердито - там майже не треба думати. Бо мислильна робота - вона вже духовна - створення певного плану, образу, продумування ходу виконання робіт - і потребує духовних зусиль, а вольові роботи - здебільшого прості, вони навпаки - заряджають тіло, звільняють розум від зайвих напруг і стресових реліктових "бляшок" - осадів, закупорок, відкладень солей і зайвих жирів, тому трохи дивним виглядає зверхнє відношення "реалістів"-''''''''''''''''''''' до тих хто продумує і розробляє ідеї. Навіть рідна сестра вважає мене лінюхом, гнилим, паразитом, трутнем, - і таким відношенням тим більше відштовхує від якихось "реальних робіт", за які вона з висоти свого положення "Старійшини Роду" могла би мене "похвалити" (ніби я страшенно прагну її "одобрєнія" і її похвали).. Нервують "реалісти", які себе високо несуть яко "знавці життя реального" (яке воно є "на самом дєлє") і готові втопити мордою в болото, якщо ти піпікнеш щось проти їхніх "раз і назавжди встановлених порядків". ("Курив, куру і буду курити, а ти мені не указ!"

Я багато разів пробував "подавати" теорію Дерева з різних боків - "так, шоб дурак понял" - із включенням цитат від Леонардо да Вінчі, від братів Стругацьких і Козьми Пруткова, від Ципріана Ломброзо і Уолта Уітмена, - але це все одно що описувати словами картину для сліпих, які навіть не знають, що з нею робити, бо їх і так все влаштовує..

Більше того: я хочу, щоб ви сприйняли мою науку не як "одну із плюралістичних філософських течій збожеволілого суспільства", а як класичну науку, єдино правильну і природну еволюційну директиву нормального суспільного розвитку. Вона як бритва Окама відсікає все декоративне, залишає самий функціональний каркас - лінії руху, вздовж яких треба думати і по дотичних довкола них організовувати все решту. Тобто для початку ви повинні побачити існуючі 2Ж-мережі, які вже давно працюють у неперервному чи дискретному вигляді, а потім уявили, які можуть бути ще системи провідності, побудовані по тому ж принципу. При тому побачити повністю - з кореневищами і гіллєвищами і відповідними приладами - кінцевими елементами на їх закінченнях:

- Електропровідне дерево (Ж1 - нуль, Ж2 - фаза) з електроприладами на закінченнях "гіллєвої" одомашненої частини - і генераторами чи конденсаторами-акумуляторами енергії від певного зовнішнього потоку в кореневій частині відгалужень (потоку води, вітру, сонячних променів, флаттерних коливань, вертикальних чи горизонтальних хвиль на границі різних середовищ, або й від безлічі дармових "вертушок" на будь-яких спадаючих, стікаючих Ж2-потоках - дощівки, ліфтів вниз, рекуперативного гальмування різної рухомої механіки, ..)..

- Водопровідне дерево (Ж1 - чиста вода, Ж2 - каналізація) - з різними сантехнічними приладами, бризкалками, порскалками, пральними машинами, мийками, прасувалками, душами і ваннами, біде і унітазами, кухонною посудою для різних варив, алкогольною посудою для різних бродінь, будівельно-ремонтною посудою для різних розчинів,.. хоча для технічних потреб можна брати не очищену воду - прямо з ріки чи з дощової бочки..

- Газопровідне дерево (Ж1 - газопровід, Ж2 - вентиляційні і димові канали) з газовими приладами на закінченнях - плитками, пічками, духовками, колонками, сушилками, балонними газозаправками..

- Теплопровідне дерево з нагрівними приладами - батареями, конвекторами, змійовиками, "теплими підлогами", при тому варто думати і про кореневища в котельнях - чим вони обігріваються і які там викиди в атмосферу..

В останніх двох випадках (газопровід, теплопровід) варто "дорозгалузити" обрубки димових і вент.каналів, щоб вони не викидали СО2 в небо і не наближали катастрофічними темпами задуху глобального потепління, а спрямовували (повноцінним Ж2-деревом, другим півциклом) СО2 прямо до рослин під плівкою, які тільки подякують за такий концентрат і будуть нарощувати біомасу в кілька разів ефективніше, чим також нейтралізують загрозу "глобального голоду від перенаселення" (хоча голод не настільки страшний і вбивчий, як задуха від пожеж і високих температур)..

Ну і в водопровідному дереві також варто розділити Ж2-каналізацію на мильні і фекальні стоки - не змішувати їх. Мильні можна перенаправити на технічні потреби, фекальні - в грунти на поля (а не в море рибам, бо море і так забруднене) - людські добрива нічим не гірші від тваринних.. (звичайно, після належної підготовки - там ще якісь бродильні процеси, з яких можна отримувати дармовий біогаз.. Але не знаю, наскільки виділення біогазу зменшить ефективність добрив

Також за 2Ж-принципом організуються інформативні мережі - і не тільки традиційні інтернетські, телефонні, радіоверещальні, охоронні, протипожежні, але й суто спеціалізовані по різних видах фізичних, хімічних параметрів у кожній контрольованій точці "об'єкта". Це в основному слабострумні тонкопровідні мережі з мініатюрними спеціалізованими датчиками, і в їх проведенні варто зберігати принцип: "розташування датчиків на тілі об'єкта мусить відповідати розташуванню показників на моделі об'єкта" - задля живого інтерактивного контролю ситуації, щоб все зразу було зрозуміло; а не шукати показники по таблиці і відповідні точки - по цифрах під картинкою, бо це забирає час і нерви.

Існують закони еволюції 2Ж-систем: від дискретних до неперервних, від інформативних мереж до матеріалопровідних (між ними ще є енергопровідні), але ці закони теж шкутильгають - як і закони деградації замість законів розвитку.. Як шкутильгають? - Отак-от: зворотні Ж2-півцикли збору всякого сміття утворюються на цілі століття пізніше від Ж1-півциклів розповсюдження чогось хорошого; інформативні мережі взагалі не розвиваються так, як треба, щоб завжди бути в курсі свіжих подій.. Десь у телефонному варіанті існують вже і мережі автобусів, і мережі таксі, і мережі вантажних перевезень (для внутрішнього користування транспортних фірм).. Навіть є вже така фішка на зупинках, як табло, скільки ще чекати наступного рейсу.. Але туди мало хто заглядає, і все це - крапля в морі величезних можливостей, які можуть дати більш прискіпливі і дрібніше розгалужені мережі вужчого спрямування - наприклад для контролю температурного режиму роботи якогось агрегата, або для визначення рівня шумів з різних точок складного об'єкта.. На німецьких заводах так дистанційно перевіряють (вузько спрямованими чутливими мікрофонами) рівень зносу робочих поверхонь і відповідно рівень вібрацій важелезних прес-форм для вирубування фігурних листів металу.. Можна придумати безліч різних датчиків для різних потреб - я навіть придумав назву - "емп'ютерна" периферія - тобто чутлива, сенсорна, афферентна для збору потрібних даних на працюючих об'єктах і наступної обробки цих даних в "комп'ютерній" голові. "Ем-п'ютерна" - значить чутлива, емоційна; а "ком-п'ютерна" - значить комбінаторна чи комбінаційна - аналіз всіх зібраних з периферії даних для їх прогону через спеціально розроблені програми чи навіть системи штучного інтелекту

Роботи з 2Ж-системами - непочатий край, і досить цікавої роботи, а ті "інформативні труби", у які впихає нас радіо, телебачення, преса, - вони вже вивернуті в ретро, вони на даний час є не те що не актуальними (ви майже нічого не можете зробити з тою інформацією, яку отримуєте від них, - вони без зворотнього зв'язку, тільки нерви псують) - вони є паразитичними для психіки, бо тримають глядача, слухача у стані "недихаючого заціпеніння", нагнітають тривогу і, копаючись у всяких брудах, спотворюють картину світу так, що він дійсно виглядає приреченим.

Якщо ж ви за допомогою 2Ж-системного бачення навчитеся принаймі розуміти "клітинну суть" суспільних макроутворень (просто відчути, що Ви живете і працюєте в клітинах суспільного організму, який щойно починає розростатися примітивними прямокутними кристалами на дні повітряного океану) - у вас відкриється фантастичне відчуття реальності. Ви полюбите той океан і відчуєте потребу його берегти і вдосконалювати, збагачувати, щоб в кожній точці відчувати фантастичне піднесення, як в грандіозному готичному храмі чи в супер-сучасному аеропорту до всіх країн світу, де навіть не гримлять рупори прильотів-вильотів і підготовок до посадки, а стоїть тихий шелест шурхотіння кроків і вузько спрямованих інформативних потоків суто для Вас, для конкретного адресного джерела і приймача тільки Вам потрібних даних

------------- ------------- ------------------

Отаке-от щось подібне я розносив пачками по "виборчих штабах" ще першої "помаранчевої революції", по телестудіях, редакціях, ректоратах, "кулуарах" депутатських засідань (ще перших демократичних скликань) - і воно, сука, нікуди не пішло (бо там були інші - "більш актуальні" папери).. Але коли я його звідтам забирав - не важливо, через місяць чи через півроку, - тоді на протязі трьох днів ставалися якісь страшні стихійні лиха: землетруси, цунамі, урагани, технологічні катастрофи,. - і "зрозумівши систему", я перестав їх забирати, бо вони мусять бути десь на виду (там, де я їх поклав): на тих соплях світ тримається. Якщо не розвиток, то принаймі срана ваша курвива "стабільність".