Повітря. Це всього лиш вібрації повітря, виражені значками букв. Не звертайте уваги, проходьте далі

Поки є час, поки до да сьо, продовжимо розглядати закони деградації. Щоб ви зрозуміли, чому протилежності не можна змішувати і "анігілювати", бо тоді хоч і виділяється фейєрверк енергій - і збоку це може виглядати весело і прикольно, але зсередини воно зовсім не так. Ну і відповідно щоб ви зрозуміли, чому є потреба їх розводити різними руслами у протилежні боки. Наразі я не знаю, як це зробити фізично - просто фіксую, що мене дратує і чого я більше ніколи не хотів би зустрічати в майбутньому.

Отже, повторимо загальні правила деградації (анігіляції, самознищення, викидання енергії впусту, в ніщо - воно десь співмірне із злизуванням атмосфери сонячним вітром - вона вже назад не повертається, тільки поволі, із швидкістю хімічного синтезу і рослинного росту відновлюється зсередини. Це втрати незворотні. Як ентропія.)

Просто випишемо їх у дві колонки - і будете знати, що ліва колонка незворотньо подавляє (анігілює, знищує) праву. Це як в шахматах: "Білі починають і виграють":

Горизонтальне - вертикальне

Минуле - майбутнє

Історичне - футуристичне

Регілійне - наукове

Макро - мікро

Поки-що досить. Потім ще згадаємо. Перше - "горизонтальне - вертикальне" можете уявити собі, як горизонтальна коса зрізає, знищує, анігілює вертикальну траву. Дехто вважає, що це нормальний господарський процес - косити траву кожних 2-3 дні, щоб мати "окультурений садочок" чи подвір'я в стилі "поле для гольфу". Але в мікроструктурі ви таким частим кошенням трави просто висушуєте, виснажуєте, вбиваєте грунт і його мікрофлору. Це як дихання: замість глибокого повного дихання встановлюєте ліміти "звідси - доци". Так роблять курці. Для тих таке тюремне обмеження глибини дихання, амплітуди росту трави і строгих норм поведінки, спрощених до "свій-чужий", вважається нормальним - як "тюрма - мать родна". До того додається постійне "трамбування довколишнього простору" якимись радіо-вібраціями з постійним пресом будь-чого: новин, попси, виховавчих і рекламних повідомлень "на всю івановскую", на весь досяжний радіо-рупорами і радіоколонками "освоєний" курвидлами простір. Це як досяжність собачого гавкоту: він проголошує свої "контролюючі" амбіції на весь купол атмосферного фронту, куди сягають його псячі вібрації.

Важливо зафіксувати, що одне з другим пов'язане: де є куриво - там зазавичай і вібрує цілодобове радейко. На всяких обкурених ремонтах і новобудовах - як закон. Можливо, через те, що одноманітна стандартна робота не сприяє надто бурхливому розвитку фантазії, і замість отримувати якусь нову інформацію зсередини (щось продумувати, видозмінювати, планувати наперед), курці вважають за краще отримувати стару інформацію ззовні - в основному "Старые песни о главном". Обкурені водії теж їх полюбляють (чи полюбляли) у своїх маршрутках.

Трохи задалеко зайшли від битви "горизонтального з вертикальним". (Вже пішли сферичні конструкції - куполи досяжності звукових вібрацій з точкового джерела, і до простого "вольового" горизонтального зрізання додалося вертикальне "трамбування")

Давайте зразу перейдемо на вищі рівні переплетень - це вже стосується "зміни характеристик на протилежні із зміною масштабу". Тут маємо "духовне - і вольове". Зазвичай (у своєму масштабі) духовне - прагне розширення, піднесення, експансії своєї вибухової радості на цілий світ - і в екстремальних випадках виражає її фейєрверками, пітардами, бомбочками нових завоювань ("ковровими бомбардіровками" - "колимовими бомбардуваннями") над малесенькими мурахами скупчень "чужих" і їхньої техніки - вигляд з неба, іменованих "зачистками території".. А "вольове" зазвичай щось пресує, сконцентровує, зосереджує, збирає, тобто в нього зворотня "доцентрова" тенденція. І якщо в нормальному індивідуальному масштабі воно так і працює - в режимі дихання - як заряджання батареї (піднесення духовного потенціалу) - і зосереджене цілеспрямоване сконцентроване її використання (накопиченої розширяючої енергії інь) в напрямку досягнення мети.., то в суспільному масштабі воно змінює полюси і працює вже протилежним чином: духовний лідер працює "надихаючими" проповідями, вібраціями свого могутнього голосу, а вольова цілеспрямована сила має цілим фронтом працювати мовчки, чітко акуратно швидко виконуючи свої обов'язки на кожному робочому місці. Це в ідеальному випадку - коли духовний купол не має пробоїв - всі добровільно чи примусово якось піднімаються на хвилі "народного піднесення" - і мовчки виконують свою справу на благо батьківщини і свого народу.. Мені якось доводилося відчути цей "купол" в ролі лідера на перших курсах політехніки (бо після фіз-мат школи я знав і розумів і вмів трохи більше), потім на будовах, коли маєш в руках готовий проект і пояснюєш будівельникам, що за чим, як, в яких місцях треба робити (попалася якась "бригада віруючих" - не п'ющих, не питущих - і вони на диво уважно мене слухали.. за рідкісними випадками, коли включався "зверхній гонор" - і вони робили так, як вважали краще, а я після роботи залишався і переробляв так, як було задумано по проекту, бо вони не знали загальної картини закінченого "об'єкта"), і третій раз я сильно відчув той купол (і страшні діри в ньому), коли виступав навпроти університету (продершись до подіуму через колючі дроти) з книжкою Івана Огієнка "Українська культура" на одному з мітингів "помаранчевої революції" - і потім, не знаючи, як закінчити (хоча би якимсь позитивним "будьмо-гей"), опустився до "ганьба" (партії регіонів).. Але основна трагедія була після того мітингу - коли я побачив, як купол "спускає" в точках активації курвидел, які його пробивали, як повітряну кульку сигаретою, отримуючи незначний кайф, як пацани на санках, опускаючись з гірки у звичну бездуху яму..- і пішли кричати "Сала - геть" (тут Сало - прізвище якогось ментовського начальника, який засідав в кабінетах біля "Змієборця").. Отой кайф "спускання в яму" - в найнижчий найспокійніший рівень заряду енергії - схоже і є основний кайф курива, коли воно ще має що дірявити - має якусь піднесену суспільну атмосферу, на якій можна паразитувати. А коли ти знаєш, чим вона наповнюється і підтримується - {[(із мікросвітів кожної совісної людини, яка має уяву і внутрішній світ, трохи відмінний від зовнішнього "об'єктивного, реального" світу в кращу сторону, - тобто кожен має якісь надії і сподівання на можливість втілення своїх кращих задумів у нових умовах - і служить генератором енергії змін - духовної енергії розширення, підвищення рівнів свободи, урізноманітнення можливостей досягнення кожної особистої мети після перемоги загального "фронту змін")]} - тоді ясно бачиш і зворотнє: ким вона подавляється і знищується - в основному обкуреними дегенератами, особливо на "відповідальних посадах", а також просто на вулиці, вбиваючими, спускаючими дух "от нєфіг дєлать". Якщо узагальнювати - то хімічними отрутами і утрамбовуючими вібраціями повітря "не функціонального - нав'язливо театрального характеру" - радіорупорами, радіоточками на роботі і в транспорті, в колодязях і ущелинах тісних кварталів, а також вуличними музикантами старого міста, які крутять свою шарманку з ранку до ночі і задовбують мешканців чи працюючих в тих кварталах.. Так приходить фальшиве суцільне Ретро - сама мішура - позлітки, прикраси, блималки в магазинах і злидарські заробітчанські шарманки на вулицях, і це гордо позиціонується як "культурна столиця Західної України" - хтось це ретро любить, як дорогий і затишний (заглушений, задимлений, камерний) "свій маленький Париж".. Не знаю, може зараз попри холодриґу і коронавірус там все затихло, але в умовах минулих років - я б збожеволів і здох, якби там жив (доводилося тижнями працювати в старому центрі на верхатурі, тому звукову і смородову атмосферу "старого міста Щурограду" добре пам'ятаю). Для контрасту (де я себе вільно почував) можу пригадати (навіть снилися багато разів) якісь будови (в основному дахи) в туманних Карпатах - серед лісу і рік - з таким густим свіжим повітрям, в якому можна літати.. Там навіть сигарети не так хижо в'їдалися анкерами в легені і в горло, а якось просто давили тяжким хлібним запахом.. Тому свіжість є моя основна життєва потреба - фонове відчуття оточення, без якого неможливо жити.

Ми ніби намітили "метричний порядок" розгляду різних подавляючих (деградуючих) тенденцій, але ви самі його пожете продовжити. Це здебільшого відчутні очевидні речі - як тенденції з першої колонки "розповзаються горизонтально" і давлять своїми "западаючими в душу" повільними, гіпнотично-покладистими, 100% реальними історично-релігійними мистецько-декоративними впливами більш гострі паростки індивідуальних потреб власного розвитку, виховуючи в них передусім "послушаніє", "покаяніє", "жаль", самозадушення, відчуття гріховності, марноти всього сущого, "суєти суєт", повторюваності явищ в заграній пластинці викошування населення морами, війнами, різними урядовими підлотами.. І той вічний "жаль", який від них йде і якому українці звикли співучувати, як обкуреному бидлу край дороги, яке розсіює свою Смердь, - зовсім вбиває такі розвиваючі тенденції, як розпираюча радість, "лікованіє", ентузіазм, ініціатива, взаємодопомога, відчуття "неходженості" іншого світу, який ще існує поза тим заяложеним, що живе в трубах звичних занять і маршрутів, а найголовніше (найпотужніше по духовному піднесенню) - відчуття реальності і досяжності іншіх світів і відчуттів, інших можливостей і легкостей, які приходять у снах, задумах, фантастичних образах, які варто запам'ятовувати.. Бо важкі справи робляться легким духом. Бо вони (одухотворюючі живі образи і внутрішньо пережиті відчуття-передчуття) - важливіші для нашого індивідуального масштабу і часу існування - набагато, стократ, тисячократ важливіші, ніж будь-які загальноприйняті заяложені релігійні образи, ритуали і ритми, які нам нав'язують рупорами в церквах (а тепер і на шкільних "уроках послушництва"), затрамбовуючи "усміряющим хоровим пєснопєнієм" внутрішні високі ритми (внутрішній тонус) - від точкової церкви (обвішаної рупорами) - до її величезного звукового горизонту. Не знаю, як люди там живуть. Я б збожеволів і здох, якби мене кожної неділі і на кожні релігійні свята так пресували рупорами з усіх вікон і балконів. Однозначно: обо затикай вуха затичками чи навушниками зі своєю музикою, або тікай кудись подалі на природу, поки ще ходять електрички. (Моя домашня "рідновірська церква" кудись сьогодні поїхала у свій вирій, тож можна трохи відпочити від її пресу. Пардон, вже приїхала..)

Найяскравіше "духовно-вольова", роздуваючо-вібраційна взаємодія виражається в роботі кінцевих елементів Деревосистем. Вони працюють на стику, на переході Ж1-насичуючого і Ж2-очищуючого дерев будь-якої провідності.

Там також беруть участь і В2-, В1-потоки "внутрішнього середовища". Ж1(духовний)-потік інь із зовнішнього середовища всередині капсули кінцевого елемента (скорочено келта) випромінюється своєрідним точковим "катодом" - як світло з лампочки, як газ з пальника, як вода з крана чи душової сітки, як електрони з катода вакуумної лампи - він виростає, як трава кущем, а В2(вольовий)-потік янь із внутрішнього середовища "накладає на його підйомну силу" (духовного Ж1-потоку) який свій зміст, свій смисл, свою потребу, свої вольові вібрації - і заставляє їх обробляти, підсилювати, очищати, підігрівати, одухотворювати, при тому повністю ігноруючи, нехтуючи власний янь, власні високі вібрації і власний смисл Ж1-потоку - його багатогранні можливості, просто використовуючи "бєзвозмєздно" для себе тільки його енергію - його інь, але вбиваючи його власний янь, смисл його існування. Це насправді жорстокі речі, але ми так живемо. Так прийнято: ігнорувати потреби розвитку і буяння трави (а з нею всього рослинного і тваринного світу - природної екосистеми) - і накладати потреби цементу, бетону, асфальту, що називається "навести порядок" - відсунути природу "куди-небудь подалі". Добре (ще простимо), якщо ту скошену траву є кому згодувати: коням, коровам, козам, вівцям, крілям, курам, гусям, - але здебільшого теперішні власники "вольових" тріммерів, керхерів її просто викидають в сміття, як непотріб (а це вже карається).

Ну і, щоб закінчити образ, друга половина (вихідні потоки келта) - В1-потік інь - одухотворений, очищений, освіжілий, обігрітий енергією інь Ж1-потоку, повертається "на круги своя" назад у внутрішнє середовище організму, а Ж2-потік, забруднений, засмалений, обтяжений, отруєний, загущений викидами внутрішнього середовища - повертається назад "на круги своя" у зовнішнє середовища - і там якось тяжкими природовідновними фільтрами поволі повертається назад до очищеного освіжілого стану. (Мабуть, природі так само тяжко перемелювати бруди суспільства, як мені тяжно ночами перемелювати отруйний осад в легенях від повсюдних курвидел. Цілком можливо навіть, що ефект забруднення легенів і недихання від коронавіруса дає вам повною мірою відчути мої задушливі муки від курвивої зарази у всьому задушеному внутрішньому суспільному просторі. Це як перемелювати смолу, пісок і шутер в легенях десь на молекулярному рівні маловідомими резервами самоочищення організму.)

Якщо ви забули, що таке "внутрішній простір", а що таке зовнішній, нагадую: зовнішній - кореневий, звідки все береться з природи. Там лежать добувні кореневища всіх комунікацій. Звідти ми черпаємо воду, газ, нафту, всі корисні копалини, всю їжу, одяг, будматеріали, матеріали для судин суспільного організму - доріг, трубопроводів, кабелів, енергетичних та інформативних (сигналізаційних) мереж різних рівнів (градацій відгалужень).. Він більш хаотичний, дикий, з більшими перепадами зовнішніх умов, менш захищений і впорядкований.. А внутрішній простір - гіллєвий, кроновий - він більш одомашнений, стабілізований, упорядкований, геометризований, з меншими перепадами температур, тисків, різних фізичних, хімічних параметрів, краще захищений, з більшими правами і меншою зайнятістю його мешканців задля виживанням (кожне 2Ж-підведення, кожна нова комунікація звільняє від фізичної нетворчої праці по забезпеченню побуту і простого існування - натомість дає можливість творчого розвитку, яку чомусь мало хто використовує із "над міру одомашнених", натомість вони нагліють і хижо утверджуються в якихось "суспільних рухах", релігіях (чим давніших, примітивніших і страшніших), приналежностях до "молодіжних течій" - панків, хіпстерів, гламурних і пофігістично-цинічних персонажів, плюють на науку і на природу, обвішуються прикрасами, розмальовуються татухами, обколюються металевими мертвими вставками в живе тіло,.. - ну і вищим пілотажем, пікантними розвагами вважається "вривання" на не освоєні дикі території і рвання-метання їх делікатного покриву шипованими колесами, розстрілювання залишеної там "дічі" з лазерними прицілами, забруднення місць своє присутності "вічним" сміттям (склотарою), яке ніколи не перетравлюється, тільки забиває природні продихи.. Ну і + ті самі смороди і ті самі радейка, якими свіжа природа вбивається хімічно і вібраційно. Таким чином ідемо від бурхливої буяючої природи до випаленої кам'яної пустелі без води і повітря. Ну і + пожежі і войнушки. Для природи байдуже, хто з ким воює і хто кому робить западло лісовими пожежами. Вона тут осторонь, її діло - відсуватися подалі від здичілої охижілої цивілізації, яка любить все тяжке і громовите.

Щоб не закінчувати на патетичній ноті, пригадаємо, що 2Ж-наука народжена з глибокого аналізу 2Ж-структур біологічного організму (і тому так впевнено переносить їх на вищий масштаб багатоклітинного суспільного організму. Навіть ввела цей метод у закон розвитку: переносити з прекрасного плавного безшумного ламінарного мікро - у наше дике кострубате шумовите-громовите турбулентне макро - усе, що можна перенести - майже по Чернишевському, тільки там "будущєє прєкрасно", а тут "мікро прекрасне" - і його варто вивчати і переносити в макро. Але вивчати якось не руйнівними, більш емпатичними методами). Так от в нашому біологічному організмі теж є десь біля семи таких стабілізуючих внутрішнє середовище бар'єрів, організованих клітинами (келтами) різної спеціалізації, які "фільтрують" те, що їм необхідне, і віддають назад назовні те, що їм зайве, і так оберігають від потрясінь і для можливості здійснювати складну розумову роботу святая святих - наш мозок всередині кісткового панциря. І головний, і спинний, і кістковий кровотворний.. Тобто те, що описано в одному екземплярі келта в абзаці з буквами В1 і В2 (ті ж самі циклічні 2Ж-потоки, але із внутрішнього середовища), - воно працює ніби в каскадному режимі - у всіх технологіях - біологічних і технічних: ми поступово виділяємо потрібний матеріал, очищаємо до потрібної кондиції і кристалізуємо в потрібну форму, яка буде корисною і доцільною у більш обжитому і комфортному "внутрішньому середовищі". Але воно, хоч і мудре, з усіма науками і власним внутрішнім досвідом, не може жити й існувати без зв'язків з корінням, із зовнішнім середовищем. Тому живі системи мусять залишатися відкритими і, зрештою, дбати про своє коріння.

Але це не відноситься до "коріння історично-прадідівського минулого", бо його забагато. За якихось 800 років у кожного з нас - більше 4-х мільярдів предків, і ритися в минулому, вишукуючі "славні" відгалуження від відомих історичних осіб, нема сенсу. Вони є у всіх, як є і подонки. І приказка "хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього" не має сенсу - вона паразитична, бо минуле подавляє майбутнє. Минуле вже жило, а майбутнє ще не народилося - воно в голові, в уяві, і його ще треба народжувати, дерзати, боротися за нього, за своє невидиме, уявне, те, що в голові, але воно краще, ніж те, що нам нав'язують "історичними і релігійними правдами" зверху - з усіх "горизонтальних" джерел. Їх краще обминати, їх краще трохи приглушити, щоб не давили так нагло і безцеремонно, не оплакували так фальшиво театрально ті жертви, які вже тисячі разів були оплаканими. Бо жертви з майбутнього, які вже поховані під пластами вашого історичного ретро, - вони не відновлюються, вони проростають щоразу інші, чим далі - тим з більшими трудами з-під залізобетонної тюремної плити вашої обкуреної "об'єктивної реальності".