Роздуми про свободу і еволюцію

Окремо поговоримо про теорію отого бистро-говорящого чувачка з Москви, який десь там викладає соціологію. https://youtu.be/F02TCWGK0gU

Він чітко ділить суспільство на урбаністику - і соціум, інженерну надбудову (дороги, будинки, трубопроводи) - і властиво спілкування людей. Сюди ж можна віднести заяви про поділ на "індустріальні" - і пост-індустріальні «громадянські суспільства", і точки зору - позицію інженера, архітектора, трубоукладчика, прибиральниці, які створюють і обслуговують "саму урбаністику" (хоча й запрограмовують нею переплетення людських потоків і приємні для спілкування зручні затишні очищені зони), - і позицію, скажімо, психолога, розвідника, актора, гіпнотизера, лектора, учителя, які мають справу з людським нутром більше, ніж з антуражем оточення, і вміють утримувати увагу публіки на своїй персоні і темі розмов чи пояснень.

В рукаві у лектора зазвичай приховано безліч цікавих прикладів, картинок, анекдотів, які диригують настроями публіки і заставляють її шевелити мозгами і емоціями, приміряти почуте-побачене на свій особистий досвід і смакувати інфу емпатично. Тоді вона не змучує, а навпаки такими вливанням руху думок і динаміки співпереживань - ніби освіжає зсередини, наповнює мудрістю, духовним багатством (хоча мало хто може повноцінно переказувати почуте-побачене і передавати цей настрій. Тут чисто, як після церкви: щось прийшло, щось пішло - і стало краще, ніж було, - якщо хтось любить проповіді з приповідками "Премудрість - будьмо уважні!") - і ця привілегія належить не одним священникам.

Щодо минулої теми про "свободу" - тут теж просяться схожі контр-приклади із життя тварин, які поверталися в клітки, бо там їх годували, лікували, з ними спілкувалися, бавилися, розчісували, і сама атмосфера з клітками різних тваринок створювала модель активного соціуму, в якому цікавіше, затишніше, безпечніше, "камерніше", ніж у страшних хижих диких джунглях.. (приклад із книги Джеральда Дарелла "Моя сім'я та інші звірі", який ставив в тупик "зелених" борців за свободу тварин і рослин). Те ж саме і з людьми: є багато факторів, які дорогою "на роботу" і "на самій роботі" дратують, нудять, напружують психіку настільки, що люди згідні працювати вдома, переходити на дистанційні умови зайнятості - якщо вона, звісно, лежить у площині інформативного поля і не дуже зачіпає енергетичні і речовинні потоки. Або ж залишатися і розкручувати якусь діяльність у своїх персональних майстернях. (Тут "на роботі" вже звучить, як "на Україні", "на тєбє - как на войнє")

Те ж саме відбувається і з "ринком" - в натуральному прикладному значенні: ринок, особливо гуртовий ринок- як великий базар на відведеній під нього площі десь на відшибі міста посеред поля, гаражного чи промислового району - як під Одесою якийсь "-надцятий кілометр", "Калинівський" під Чернівцями, "Торпедо" на пустирищі в забруднених низинах Львова над Полтвою, між високовольтними лініями і "підстанціями", де нічого "капітального" не можна будувати за містобудівельними нормами.. Найбільші напряги викликає те, як туди добиратися через ціле місто, як звідти вивозити закуплений товар.. Ну і напружують курвидла на місці біля свого краму. Вони теж ніби втискаються у незручні некомфортні умови базарної двіжухи, "одомашнюючи" її хоч частково своїм куривом і кавусями, "осоліднюючи" куривом свою присутність (Знали би вони, наскільки декому остогидли їхні обкурені "потенціальні ями" - збільшили би оборот товарів і грошей у 3-4 рази.)

Я до чого веду: якби туди були проведені хоча би елементарні комунікації - вода, електрика, каналізація, не кажучи вже про регулярний розгалужений транспорт для підвозу товару до точок продажу - і розвозу його по домівках чи дистриб'юторській мережі дрібніших замовників - по-перше, не потрібні були би такі величезні мертві площі (природа під панцирем каміння і бетонних плит) - можна було би все витягнути у висоту, у третій вимір; і по-друге, сам індивідуальний транспорт (і його дороге обслуговування) був би не потрібний, якби працювали більш економні неперервні шляхи - провідні структури суспільного підпорядкування і контролю з чітко працюючими адресними відгалуженнями.

Еволюція пропонує пневматику. Поки Маск париться з електричними возиками на колесах - ми могли би продумувати і розвивати еволюційно вигідніші і енергетично оправданіші системи продування пневпо-капсул замкнутими руслами - таких собі надувних "хот-догів" з корисною начинкою і "булкою" багаторазового використання: прямий швидкісний добре захищений напружений (надутий різними напругами) Ж1-потік високого тиску заряджених капсул - і периферійний більш спокійний розряджений Ж2-потік зворотнього півциклу. Вся інформативна, енергетична і "речовинопровідна" транспортна система переведена в неперервний режим (кожен поверх має свою неперервну провідність миттєвого реагування), тільки самі надувні капсули-"хот-доги" з певним корисним вмістом - мають індивідуальні маркери, закодовані в адресний рядок..

Фоном думається про нещасних в'єтнамців, які все життя горбатяться на рисових полях - і споживають все, що повзає, літає, плаває, ховається по норах, живе собі в берегах рисових плантацій. Якби вони мали таку транспортну мережу - то не возили би свій живодерний крам на "утлых судёнышках" кудись аж на ринки в гирлі Міконгу і там би не спивалися рисовою горілкою.. не були би такими худими і страшними, як старенькі діти.. не молилися би на портрети свого "великого кормчого" (враження від подорожей Комарова "Мир наизнанку" - "Світ навиворіт", і ще з якихось інших джерел).. Або ще думається про бразильців, які живуть собі окремо в джунглях Амазонії і навпаки - не хочуть, щоб до них проводили транспортні шляхи, бо тоді їх природні багатства поглинуть великі корпорації, а всю екзотику витопчать і винищать зайшлі туристи і браконьєри.. Тож обходяться вузької пропускної здатності транспортом з паромних переправ, вертольотами і невеликими літаками.

З іншого боку, такі поселення "дітей природи" рідшають, як і наші віддалені села, бо навіть ярі патріоти, люблячі свій край, рідко туди повертаються, здобувши освіту і сякі-такі багатства. Треба бути святим чоловіком, схимником чи монахом від природи, щоб повертатися на батьківщину і жити там, піднімаючи загальний рівень розвитку своїх співвітчизників..

Ще про в'єтнамців: в них є природний дар організації розгалужених потоків для обводнення "заливних терас", заселення їх рибою, сомами, іншою корисною і не дуже кусючою живністю.. Тут виникає порівняння з пересихаючими порубаними Карпатами - їх жовті ріки-яруги з бурхливими потоками після кожного дощу, які поглиблюють ерозію грунтів.. - і висновок: добре вміти затримувати, сповільнювати, розливати широкими плесами і використовувати на повну потужність стікаючі Ж2-потоки..

Я колись жив (3 роки) в урочищі Петровець (нижче Міжгір'я в сторону Хуста і Тячева) - і пробував робити греблі на потічку Петровець, який впадає в ріку Ріку. Їх замулювало після першого ж дощу. Ну і там форель йде на нерест проти течії - часом годинами мучиться на порогах, вискакуючи на півметрові водоспади - для неї також не хочеться робити зайві перешкоди.. Так що в Карпатах своя специфіка глиняно-кам'янистих грунтів на твердій основі - не до порівняння з м'якими вапняковими грунтами В'єтнаму, Камбоджі, тропічних широт - там природа сама вчить робити тераси і невеликі пороги для затримання стікаючих вод і їх руйнівного потоку.

2Ж-наука також вчить, що можна і треба утилізувати і довикористовувати всі стікаючі Ж2-потоки - навіть дощівку по ринвах можна заставити виконувати роботу - крутити якісь вертушки в лотках і збирати з них електрику, як з розгалуженої системи міні-генераторів.. Можна наробити вітрячків чи якихось флаттерних утилізаторів енергії вітру - і розвішати їх на гілках дерев - особливо в тих місцях, де вітри дують з долини вздовж ярів чи пологих схилів рельєфу - є такі вітряні місця на кожній місцевості - їх можна вираховувати і використовувати..

Можна використовувати "падаючі" ліфти, гальмуючий транспорт (енергію рекуперації), видихнуте і випалене повітря з печей і приміщень, різні мильні і фекальні стоки - спрямовувати їх не в небо птахам і не в море рибам, а саме туди і тим живим істотам (в основному рослинам), які їх переробляють як добрива і матеріал для активізації росту і розвитку своїх організмів..

Можна просторові конструкції, які не піддаються утилізації, скидати за краї підводного рельєфу прибережних шельфів - і створювати там екологічні ніші для розмноження і захисту морської флори і фауни, яка рада будь-яким домівкам і сховках.. Але там, мабуть, теж потрібен якийсь підводний архітектор, щоб все це краще впорядкувати, не допускаючи руйнування і сплющення раніше освоєних ніш..

Земля потребує спушення, аерації, поливу,. Так само і морська стихія, щоб урізноманітнювати і розмножувати підводний світ.. Як ми аеруємо воду в акваріумах, так можна перемішувати її з атмосферними газами і в морях-океанах-озерах, щоб збільшувати її плодючість. На західних узбережжях південної і північної Америк існують такі природні зони аерації океанічних вод - там буйно розповсюджується планктон і туди припливають всі інші морські істоти багатоярусного каскаду "ланцюгів харчування". Більше того: поверхневий планктон і найпростіші водорості виробляють до 80% атмосферного кисню - решта 20% лягає на тропічні ліси і "сухопутну" зелень, особливо низинні заболочені місцевості, тамтешню флору..

Закони перемішування, динамізації потоків, підсилення і розгалуження провідних структур обох типів провідності (Ж1-висхідних і Ж2-низхідних), трьох поверхів градації (інформативні, енергетичні і речовинні потоки) - є потужними, обов'язковими для глибокого вивчення і виконання законами еволюції - одночасно протидії деградації, збереження і примноження різноманітнонітності проявів життя у різних масштабах, в різних кліматичних поясах, на різних рівнях організації суспільних структур (урбаністики, індустрії, технологій) і суспільних відносин.

Це дуже потужна і потрібна наука - і вся Природа буде вам вдячна за її розповсюдження і "прищеплення", засвоєння. 2Ж-модель провідності - потрібний методологічний інструмент у багатьох галузях людської діяльності - особливо у винахідницьких і проектних науках. Вона вчить правильної організації потоків - не тільки потрібних, але і не потрібних людям - вчить "перетворювати шкоду в користь" (для інших істот в іншому місці), вчить огранізовувати каскадні технології методом 2Ж-систем (макро-провідності) і "кінцевих елементів" (мікро-перетворень), вчить думати в глибину і в висоту, особливо вивчати мікроструктуру досконалої організації 2Ж-процесів метаболізму в нашому власному тілі - і переносити безліч цікавих відкриттів із мікро - в макро, із глибини клітин живого тіла - на рівень клітин (захищених місць для різного роду мікроструктурних точних скрупульозних занять) суспільного організму, в якому ми живемо.

Є багато понять, якими ми користуємося, але значення яких самі не усвідомлюємо. Це здебільшого макро- поняття. Тільки різних -ізмів в інтернет-словниках синонімів існує понад 5 тисяч штук. А ще є різні -анства, -ейства,.. І є люди, які люблять зловживати поверхневими знаннями про них, люблять "ганяти понти" з таємничим присмаком "всезнаючої недосказаності". Особливо це дратує, коли вони "знають про тебе" більше, ніж ти сам, - коли ті "шапки" різних приналежностей і категорій починають насаджувати тобі на голову, немовби із двох фраз, із "нєбрєжного повєрхностного взгляда" - вже тебе "впізнають" і відносять твої теорії і світогляди до "певних збочень" (підвиду божевільних чи хворих алергеніків, чи "інакомислячих") - "ліцо кавказской национальності", косоокі, чорномазі, хахли, укропи, фашисти, бандери, ботани, хіпстери, хайпери, "доморощені генії", "повітряні замки", "вилами по воді писано", онаністи, екзорцисти, екстасенси, зелені, бєжеві, ультраси,.. як же ті темно-сині.. - індіґо, мультиполярні, "множествєнниє лічності".. - і все це мішура, яка по суті нічого не дає, крім відгородження себе (суб'єкта) від інших (об'єктів) із презирливого погляду на плоску картину прогірклого і "опостилого" світового смітника. Але досить самому попробувати щось таке робити, що вони вміють і знають і роблять - через елементарну імітацію, повторення рухів, рис, міміки, жестів - і у вас відразу появиться азарт і повага до вміючого, знаючого, відчуваючого щось інакше.. (хоча би малювати ієрогліфи чи записувати ноти..)

Людей треба любити і поважати за внутрішній світ, а не так-от - оцінювати когось за його власним "самоусвідомленням": ким він себе виставив, як себе оцінив - так йому і плати, з такими почестями до нього і відносися. Проте, суспільство артистичне, театральне, плоске побудоване саме так. І зараз маємо його фальш в апогеї. Але справжні відносини будуються на внутрішніх резонансах, на їх частотному спектрі, і якщо спокійні "домашні" відносини ще якось відлунюються - і в побуті, і в соц мережах, то більш гострі, високочастотні часто опиняються на вигнанні і на відшибі - хоча саме вони найенергійніші і найпродуктивніші у творчому плані.

Не знаю, як завершити цю тему. Досить, щоб ви зрозуміли переплетення одного і другого - урбаністики і соціоніки, біології і технологій, мікро-потреб і макро-можливостей - і якось узгодили тему свободи - щоб ваша "свобода курива" (де хочу - там куру) чи свобода звукового самовираження принаймі не була поперек горла ближнім і не витісняла їх на гірший полюс, ніж ваше зверхнє самоусвідомлення.

P.S. Мало не забув - про "привид комунізму", який декому ввижається моделі 2Ж-циклів як "подвійного дерева комунікацій" - динамічного каркасу суспільного організму. (Повторюю: "-ізмів" дуже багато, і з 5,5 тисяч, знайдених у словнику рим чи синонімів, цей "-ізм" - один з найвідоміших, і його тепер критикують не згірше, ніж фашизм, нацизм, хоча в основі нічого аж такого страшного там не лежить: комунікації - зв'язки, фешн - партія, нац - нація..)

Проте, виходячи з досвіду квази-комуністичних утворень, все ж відмітимо, що там більше маються на увазі "громадські об'єднання" - комуни, саме зі сфери людського спілкування, взаємодопомоги, взаємообміну, - тобто соціологічна сторона (В Італії, виявляється, навіть територіальні одиниці на рівні району називаються комунами)

А теорія 2Ж-циклів оперує більше поняттями, схожими до "комунікація" - як інженерне утворення деревоподібного (Ж-подібного) типу - воно зі сфери "антуражу", урбаністики,.. і цікавить міщан не стільки з точки знання географії, геодезії і інженерії їх прокладання, скільки з точки відчуття катастрофічного зростання цін на інженерні комунікативні послуги на фоні катастрофічно низьких зарплат і пенсій. Обиватель має поняття про них на рівні бджоли - і її "зручного вулика з усіма вигодами", а бджіл конструкція вулика мало цікавить - вони можуть жити і в валізі, і в старому телевізорі, і в дачній стіні, і в покинутому піаніно, не кажучи вже про природні дупла і затишні піддашшя (навіть десь на високих обривах під пластами нависаючих скель).

Не зважаючи на те, що "бджіл не цікавить вулик, а цікавить мед" - людей все ж цікавить "житло з усіма вигодами", а під "вигодами" звичайно маються на увазі насамперед той-таки "джентльменський мінімум" підведених 2Ж-комунікацій: вода, газ, тепло, електрика, стан доріг і близькість обслуговуючої інфраструктури: магазинів, садочків, шкіл, поліклінік, якихось розваг, якоїсь природи.. Тобто як не крути - все ж рівень інженерної інфраструктури і культура її обслуговування задає тон і настрій "добре прокомунікованого" соціуму, прошитого мереживом провідних каналів і ефірних полів.

Ну і останній цвях в домовину "соціологічних комун" тепер забиває неперервне дистанційне інтернет-спілкування і епідемія чи пандемія, яка заставляє народ сидіти вдома і тримати дистанцію. Виявляється, що й до такого "осідлого" одомашненого життя можна звикнути, поки там віруси не вимруть і курці не виздихають..

2Ж-системи2Ж-циклизакони динамізаціїзакони еволюціїінфра- і ультра-