Сон з пічкою.

- 2CELLOS + AMPHITHEATER

Щось гарне приснилося: якась дитяча школа - великий клас, і там була кафельна пічка з двома "блатами" з чавуну, і верх був трохи розібраний, і в ту діру (під нависаючий консольно блат) підкидали дрова, щоб було видно вогонь, і тяга була добра, так що тепло йшло, а диму не було.. І ще був один обкований камін у формі "креденсу": низ широкий, як скриня, а верх вузький при стіні, як шафка.. Тобто там була залізна поржавіла піч (давно не використовувана), а я пропонував перевернути вверх ногами і зробити камін - бо верхні плити металу ще були цілі, а нижні проржавіли наскрізь.. І була атмосфера "теплого затишку" навіть не стільки через пічку (діти самі підтримували в ній вогонь), скільки через спокій в тому залі чи класі - ніхто не бігав не верещав, якось було спокійно без напрягів, діти були ізначально мудрі.

І з таких снів треба зразу прокидатися, бо за якісь зайві хвилини "приємної дрімоти" в сюжет вклинюється щось тривожне недобре - там був лисий, який пішов під воду - і його було шкода. Перед тим - той "клуб досааф" - я так би назвав його атмосферу - був навпроти політехнічного, а на трикутнику, де розходяться трамваї, довго не було транспорту, і я розглядав дивну архітектуру "вокзальних будок" - похилими дахами до травмайної площі довкола зупинок вони візуально утворювали амфітеатр, кратер, а плоскими вищими стінами були повернуті до вулиць і трамвайних ліній, по яких нічого не їхало.. Якийсь переповнений трамвай прогудів мимо, а далі йшли самі автобуси не туди. І коли я ті будки обійшов - то побачив, що деякі з них орендують продавщині всякого барахла типу канцтоварів. Але будки (старі господарські будівлі, як воклазьні склади на задвірках) були дерев'яні, зі щілинами, і продавщині не дуже напрягалися, щоб їх полатати і довести до "вилизаної архітектури", як тепер робили в старих кварталах, в 1-х магазинних поверхах.. При тому одна загородила свою будку і сиділа за прилавком ніби в дверях, а друга так і залишила буквою П, як відкриту зупинку, куди кожен міг зайти. У закритої було світло в магазині і більше товару, її дощаний "бутік" виглядав трохи престижніше, а відкрита сиділа у півтемряві.. (це буквально миттєві спостереження за час проходу мимо - якесь відлуння думок https://site.ua/ipirano.net/27105-ghtvelhscnm-prem... про розвертання торгівлі всередину кварталів - там всередині площі ще були вільні пустирища і набагато більше місця, ніж при тротуарах.. Не знаю, може якийсь жаб'ячий інстинкт змушує продавців розвертати входи і вітрини ближче до руху - їм же там сидіти цілими днями - так хоч машини видно і прохожих на тротуарі, а якщо розвернути всередину - може трапитися нудьга зелена. Хоча, якщо "освоїти" вільну територію, поставити перед входом столики - зробити "читальню" перед книжковим бутіком чи "їдальню" (кафешку) перед будкою з їстивними продуктами - то навпаки було би приємніше і затишніше всередину, ніж назовні. А ті ряди столиків, які дехто відгороджує літом на половину тротуару, - вони ж всі в пилюці, в димі в шумі, і будь-який прохожий може плюнути тобі в каву, якщо йому перемкне.. (бомжі безгрішні теж злобні бувають.. і прилипучі, особливо москалі.. приїжджі "с вєлікай рассєі" : "дай 5 капєєк брат поміраєт ухі просіт")

P.S. - В стані дрімоти якісь кадри пролітають мимо, але якщо за них зачепитися - проявити інтерес - можна витягнути (з байдужої беземоційної флуктуації образів і сюжетів на тлі вакуму без чуттів) дещо цікаве: посилка прийшла (бандероль) з Алі-експрес, а в ній водяний пістолет з круглим набалдашником у формі кольорового глобуса з меридіанами на місці глушника. І там 2 фази (2 режими) регулюються його поворотом: струмінь і спрей (водяний пил) - то для дітей забавка - щоб поливали газони перед кафешкою чи читальнею, поки батьки відпочивають. Ну і, звісно, підключити їх до довгих гнучких шлангів, щоб не бігати за кожною порцією води до крана при стіні і не розливати калюжі..

P.S.2 - На основі давно підмічених "помагальних властивостей" потоку підпорогових образів-флуктуацій на тлі (на фоні) спокійного оточення - можу стверджувати, що релігії помиляються в самій основі. На початку був Образ, а не Слово. Слово і великий бабах (великий Вибух - найавторитетніше вагоме слово) буває в кінці і провокує великі руйнації.

Це моя суб'єктивна концепція: не Всесвіт розширюється, а ми колапсуємо, і кожна людина починає колапсувати - в'янути, зминатися, скручуватися в точку - як тільки перестає розвиватися. Тут навіть миті зупинки не буває: або ти генеруєш силу розвитку - тургор соків, планів, думок на перспективу, - або ти вмираєш. (Курці однозначно "провисають на духові оточення" і вмирають в свою діру, обтяжуючи його і стягуючи весь дух оточення у свою потенціальну яму.)

З "голосами Вітрів", які я вивчав колись, і тиском оточення на психіку - така сама справа. Воно схоже на "гуркотіння води вниз по розгалуженнях водопроводів" - коли припиняють подачу води з котельні (колись її включали на пару годин тільки о 6 ранку і о 18 вечора) - і в ті труби тут же заходить повітря - інша стихія. І щось схоже відбувалося в психіці: як тільки ви припиняєте власну експресію - [активне думання над проектом, обдумавання якихось своїх планів, пакування в пам'ять якоїсь інформації по програмах (активне вивчення чогось нового - хоча це імпресія, але вона потребує активного включення уяви і формування якихось нових стійких асоціацій, засвоєння нової ритміки, викручування артикулярного апарату)], - так зразу ніби хтось інший починає думати за вас - у звільнені (ослаблені) від внутрішнього тиску "труби асоціативних зв'язків" занурюється "інша стихія" і починає струшувати психіку певними цікавими каламбурами, які ніби "узагальнують тему" вашої недавньої експресії - і сигналізують щось типу "ми все про Вас знаємо" (У декого з таких ефектів розвивається "комплекс переслідування").. В мене десь на шафах лежать запилюжені цілі загальні зошити, списані "голосами Вітрів".. Але останнім часом вони не дуже докучають. Вже років 15-20 я їх не чую. Максимум був в 90-х - на дачі, куди тікав віддихуватися від смердючого обкуреного курвидлами Львова - але туди прибували дачники зі своїми радейками, а вночі спати не давали миші - теж "вітряні творіння" - чітко вловлюють момент засинання і починають біситися, щоб не дати заснути..

Що я тут хотів сказати: що "внутрішнім духовним напором" і будь-якою творчою діяльністю можна контролювати свій неминучий "провал у чорну діру" - в потенціальну яму власного "домашнього звичного світу" і власної суб'єктивної пам'яті, - в такий стан, де вже нічого не може зацікавити - і ви ніби "провисаєте на поруках соціуму". Тоді як світ залишається фантастичним і незвіданим.. Просто у вас немає бажання його вивчати і досліджувати.. Хтось назвав той стан - "Скорбноє бєсчувствіє" - чи не Бернард Шоу. Часом варто просто підняти себе за шкірку і взятися за якісь раніше відкладені справи - переключитися на іншу тему - поміняти настрІй і ритми діяльності, дати навантаження іншим м'язами, іншим потокам думок - і ви знову відчуєте припливи свіжої сили, а з нею всю фантастичну велич світу.