"Реунсовані в насильницьку структуру"

Файл від 4.12.2012 15:28

Мислення 2Ж-циклами, 2Ж-траєкторіями руху вже закладене в основу творчого підходу до вирішення найрізноманітніших проблем макро-техніки, макро-економіки, макро-соціології. Тобто ми, люди, як істоти суспільного виховання і виживання, будемо мислити категоріями суспільної провідності і будемо дбати про те, щоб провідність суспільно корисних чи суспільно шкідливих потоків була прозорою, видимою, контрольованою, і будемо підходити до організації цієї провідності і її прозорості виключно з динамічної точки зору, як до організації ПОТОКІВ, і не будемо підміняти цю видиму динаміку туманними статичними поняттями влади, власності, відповідальності корумпованих осіб, не будемо грати на патріотичних почуттях статичною термінологією стосовно державності, національних багатств, згадувати щось про “закрома родіни” і т.ін. «валові продукти» і узагальнюючі графіки «досягнень народного господарства», - все це з іншого часу, з іншого масштабу та іншого застарілого способу мислення. Тепер світ став суб’єктивнішим, прискіпливішим до співвідношення тих масштабів: я – і публіка, я – і держава, я – та інші. Якщо раніше безумовна перевага надавалася великому масштабу, а малими можна було жертвувати і тримати їх в «їжакових рукавицях» страху і різних пересторог, то тепер відношення великого масштабу до малих стало більш запопадливим. Може й подекуди фальшиво-доброзичливим, надто іскристо-рекламно-радісним, але все ж вага особистості стала більшою.

Якби ж то більшою стала і увага до чиєїсь суб’єктивної творчості і підтримка будь-яких позитивних проблисків!…Насправді ж воно губиться і гниє в тотальному сигаретному Ретро.

Бо навіть найвизначніші шедеври мають бути в русі, щоб люди їх побачили і відчули і мали з них якусь свою користь, не кажучи вже про найпростіші повсякденні проблиски ідей, чи про банальні потоки різноманітних продуктів, якими ми щоденно користуємося, а рештки викидаємо на смітник. Все в житті нетривке, як і саме життя, тому треба старатися його вживати, поки свіже. Навіть якщо ці потоки (життєві запаси) десь зберігаються тимчасово нерухомо на стелажах, на складах чи в холодильниках, чи на серверах від маловідомих «юзерів», - все одно потрібно думати про них, як про ПОТОКИ життєво необхідних речовин (енергій, згустків інформації), які омиваються іншими потоками: повітря, вологості, тепла чи холоду, людей, мишей, комах, мікробів, світла, звуків, інших вібрацій, гравітаційних сил, магнітних полів, тиску довколишнього середовища і навколишніх предметів, - тобто мислення ПОТОКАМИ, ТРАЄКТОРІЯМИ РУХУ – це складне віртуальне тривимірне мислення в часі і просторі, яке вимагає неабиякої уяви і досвіду, знання законів фізики, психології, ергономіки, чуття сил інерції, вимагає «вчування» у внутрішні напруги того, про що ми мислимо. Це робота не тільки уяви образної, зорової, але уяви всіх можливих чуттєвих зон – те, що називають емпатією, або те, що йоги іменують спілкуванням з суттю предмета чи об’єкта вивчення. Але і тут у нас об’єкт – рухомий. Це не ваза для квітів, не чашка для чаювання, не рибина, яка засмерділася за тиждень, поки учень йога вивчав її з усіх боків і рахував усі її лусочки і кісточки, - а скоріше жива риба з її характером у воді і в косяку риби в океані, жива квітка як частина циклу розвитку рослини від зернини до плодів і ще далі, як частина екосистеми лісу чи лугу, і живий чай від легенд про його виникнення – аж до його струмування в потоках Вашої крові і в частотах нейронних тонізуючих ритмів Вашого життя.

Мислення потоками – це більше внутрішня робота, ніж зовнішнє дослідження. Ззовні ми бачимо переважно окремі кадри і епізоди будь-якого потоку, окремі часові і просторові проміжки його поводження. А внутрішня робота полягає у відновленні цілісної картини – Дерево-подібної, Дерево-системної картини його руху. Ми бачимо частину струмка – але знаємо, що вище по течії він стікається з інших джерел, а нижче – зливається з іншими струмками, які залужуються на карті у велику ріку і несуть свої води в моря-океани, які потім випаровуються клубами хмар і випадають дощами в горах… Ми бачимо зранку свій потічок людей до електрички чи до маршрутки на роботу, але знаємо, що з інших боків до Вашої станції і до інших станцій стікалися подібні «кореневі» потічки, які потім розтікаються по робочих місцях у «гіллі» Дерева людино-проводу… Ми можемо втупитися поглядом в батарею опалення – але знаємо, що вона є теплообмінником, який своїми ребрами віддає тепло у приміщення, а десь за стіною, за підлогою, за стелею – ще багато таких батарей в інших приміщеннях, - а з другого «кореневого» боку подвійного Дерева теплопроводу є іншого виду ребра, які забирають тепло від полум’я, котре їх облизує, чи від якоїсь високочастотної пічки, яка іншими хвилями розігріває-розколисує-розрухує молекули води до вищих температур, і ті інші ребра є капілярами розгалуженого Дерева (чи системи, чи сітки) трубопроводів, які в один бік ганяють гарячу воду (чи інший теплоносій), а в другий бік – антипаралельно – женуть охолоджений потік від теплообмінників в інших житлових чи робочих приміщеннях назад до пічки: котельні, бойлерної, геотермічної шахти чи сонячної водо-нагрівної батареї…

Для неперервних потоків у трубопроводах, електропроводах, телефонних кабелях це досить банально – відслідкувати потік по розгалуженнях стаціонарних каналів, але для дискретних потоків (окремими порціями - розмитих в часі, відомих лиш на контрольних відрізках рухів через різні капепе, митниці, детектори, телекамери, датчики-контролери) - це досить-таки детективне мислення, як в засідці з відомого фільму про армію: - Ти бачиш суслика?... – Ні.. – І я не бачу… А він – є… (Те ж можна сказати і про злодія, і про Бога, і про митника, і про будь-який інший фактор, якого ми не враховуємо, але він має відношення до нашого потоку і певним чином впливає на нього, корегує його на свій смак і розсуд…) В дискретних системах провідності менша прозорість, хоча й більша гнучкість потоку: якщо одна дорога закрита – тоді ваш автомобіль-постачальник спокійно об’їде перешкоду, і вантаж прибуде іншою дорогою (чого не скажеш про потік з розірваної чи закупореної труби…).

Тут ми наближаємося до різниці між способами мислення науковця, який завжди сумнівається, хоч робить мудру всезнаючу позу на публіку, - і мисленням, скажімо, релігійного фаната, який знає набагато менше, і поводиться скромніше, але чинить за канонами своєї віри – і твердо впевнений у праведності своїх думок і свого шляху: він ззовні – дитя м’яке, слабке і поступливе, а всередині – кремінь віри і впевненості. Він знає, що йому належить – і отримує те, що хоче. Можливо, тому люди віри, люди з меншою освітою - досягають більших успіхів в житті. Вони просто диктують йому свої умови. А науковці чешуть потилиці і дивуються: де межа терпіння і поступливості, наскільки гнучкою і мінливою може бути екосистема, біосфера, видимі і невидимі поверхи інформативних і духовних полів, щоб все це витримувати і встигати відживляти, компенсувати і наповнювати знову?...

Так само і я не знаю до сих пір, чи моя писанина на тему дерево-системного мислення є чимось добрим чи поганим? Поки-що мені особисто вона нічого доброго не принесла, але відкладаючи її на роки, а потім знову втикаючись у неї, я можу її відновлювати, вирощувати і розгалужувати «мислію по древу» із будь-якого кінця. На вулиці тоді чомусь холоднішає…

Комп’ютерні програми (текстові редактори) дозволяють робити такі вставки – і їх не помітно ззовні, але, можливо, відчутно інтуїцією, ритмом, диханням тексту. Раніше – мілкіше, пізніше – глибше.

Далі – пункти Статуту “Дитячої імперії”: курсивом виділено те, що було написане в оригіналі Статуту. А нормальним шрифтом йдуть пояснення, що малося на увазі.

28. Надання медичних послуг, зокрема із застосуванням методів нетрадиційної і народної медицини, створення лікувально-оздоровчих та реабілітаційних центрів, розробка і впровадження приладів біоенергетичної терапії, електронних систем самоконтролю, торгівля медикаментами; (малося на увазі застосування методів Кірліан і чутливих приладів для точного визначення біоактивних точок, які складають так звані “меридіани” (зовнішні виходи енергетичних полів внутрішніх органів), – вони характеризуються підвищеними електростатичними потенціалами. Вимірюючи біопотенціали точок на поверхні шкіри, позначаємо їх точне розташування, а потім можемо на них впливати різними методами, підсилюючи або послаблюючи активність відповідних внутрішніх органів. Це набагато простіше і безболісніше, ніж навпомацки втикати електроди в мозок. Можемо заміряти покази відповідних мікро-струмів чи мікро-напруг у біоактивних точках - і на їх основі проводити тренінги по саморегуляції, опираючись не тільки на внутрішні чуття, але й на зображення монітора або інших відображаючих ці покази шкал чи детекторів. Така зовнішня мотивація і сенсорна техніка «підсилення внутрішніх імпульсів» мала би у якійсь мірі підмінити йогівську практику «вчування» у ці внутрішні ритми чи імпульси шляхом загострення внутрішньої чутливості, яку не кожен може собі дозволити в шумливому сучасному оточенні.

Величезної уваги заслуговують і дослідження резонансних клітинних випромінювань, якими клітини обмінюються між собою: здорові «гармонійно співаючі» клітини можуть передавати здорову експресію розбалансованим захворілим клітинам, показуючи їм швидкий напрям оздоровлення. Це вже глибший рівень підсилення – на сей раз не «голосу органів», а «клітинного писку», до якого можна наблизитись тільки в дуже тонких і вивірених експериментах). Отже, ми маємо вже ніби три рівні свідомості: людська свідомість, свідомість окремих органів, і свідомість клітин. Кожен з них має свої резонансні ритми і свої пороги чутливості. Тут пропонується два шляхи: можна понизити пороги чутливості за допомогою складних і довготривалих йогівських практик на безлюдді, або ж підсилити інтенсивність резонансних випромінювань – і озвучити «голос органів» чи «писк клітин» до нормального рівня людської чутливості – і постаратися якось налагодити з ними зворотній зв’язок, щоб зрозуміти, що їм (цим нашим нижчим рівням організації життя) потрібно для повного щастя, для досягнення гармонії, чи навпаки, у яких межах можливо їм дозволяти «буяння»… Бо від алкоголю і деяких наркотиків кожна клітина вже співає двома голосами – має роздвоєний пік резонансного випромінювання.

Тут напрошуються думки про «омертвлення плоті», яке практикують і йоги, і християнські подвижники, але навряд чи воно доречне в сучасних умовах…

«Я думаю, що кожному – своє.

Я також думаю, що кожному воздасться,

І той, хто мало звідав щастя,

Той краще звідав, що по чому є.» (з поезій Володимира Шилана)… Можливо, не кожному дано відчути «поклик форелі», щоб усіма силами дертися до тих вершин, на яких колись визрівала твоя ікра, але кожен може (і має право) відчути, де вода солодша і в якому напрямку рухатися, щоб життя не здавалося таким засидженим і прогірклим…

29. Комп’ютеризація бібліотечних фондів і архівів – це трохи застарілий пункт, проміжний між бібліотеками та Інтернетом, але в результаті швидкого пошуку і швидкої доставки (чи копіювання) ви все ж отримуєте на руки живу книжку, або її електрону копію. Замість залів картотек з шафами і шухлядками картонних бірочок на кожну книжку вже можна встановити новіші комп’ютерні системи пошуку (для вхідного сигналу – замовлень), а також автоматизувати пошук і видачу книг з архіву. Десь у варіантах конкурсу національної бібліотеки Японії “просмаковувалися” варіанти, як би це могло виглядати – аж до “сплавляння” прочитаних книжок спеціальними згалуженими річковими руслами у спеціальних водонепроникних “човниках” (надувних капсулах); або ще раніші варіанти “лежачих бібліотек” із “бджолиними сотами” на кожну людину, “соти” поляризовані: з одного боку заповзає людина (висота соти така, щоб можна було вільно стояти на колінах, ще й мати простір для розминки), а з другого боку на адресу вашої соти подаються замовлені книги. Все це – об’ємна тривимірна конструкція з вертикальним розподілом потоків людей, системою адресування замовлень по типу висотних стелажних складів книг, із повною системою “антропоцентричного” обслуговування кожної соти потоками повітря, замовлених нопоїв, їжі, із різними підтримувачами книжок – для читання у будь-яких позах - та “книгоцентричного” транспортного обслуговування стелажних складів з “сотами для книг” – їх 2Ж-зв’язків (туди і назад) з “сотами для людей”. Стінки сот для читачів - надуті повітрям плівки у кілька шарів. Можливі варіанти з волокнистим, пінистим, пористим заповненням перегородок, підсилених тросовою та сітчатою арматурою із синтетичних волокон.

Сама сота повинна більше нагадувати скромну келію для усамітнення з живими книгами . Своєрідна ретро-клітина для зосередження на читанні чи писанні, достатньо технізована в макро-масштабі (забезпечена мінімумом необхідних 2Ж-систем комунікацій), але не настільки напхана електронікою в мікро-масштабі, щоб нагадувати комп’ютерний клуб, інтернет-кафе чи супер-фантастичний сотовий готель з усіма можливими електронними наворотами. …Можливо, електроніка досягне такого рівня, що не буде дратувати шумами кулерів, габаритами комп’ютерних скринь і хащами проводів для їх з’єднання з “периферією”, але поки-що саме в цьому перевага “живої паперової книги” : вона безшумна, і мова її лагідна. Вона не тратить енергії на “перебування в ефірі” - у полі вашого зору і не бере «неустойки» за довготривале чекання на полиці – чекання Вашого дотику…

Зрештою, на даний час вже існують і «антропоцентричні» міні-готелі в конструкціях лежачих сот, і «книгоцентричні» планшети, «електронні книги», мінімально наворочені - тільки під читання, куди можна «скинути» будь-яку інформацію з будь-якого сайту і будь-якої світової бібліотеки - і можна настроїти під себе шрифти, рівень освітлення сторінки, колір тла - і такий «сервіс», така подача набагато перевершує по якості і по дешевизні будь-яку натуральну паперову книгу і не чинить щкоди для оточення - не вбиває живі дерева для її виготовлення.. Тому 1:0 на користь електронних книг - планшетів, ноутбуків, моніторів, на які можна спроектувати зображення будь-якої сторінки, з будь-якої книги світу - збільшити його у будь-яке число разів - і вони можуть жерти мінімальну кількість енергії на «висвітлення» своїх сторінок.. Ну хіба що мусять бути електричні дроти для зарядки «гаджета» - і доступ до Інтернету, звідки «гаджет» чепає інформацію.

Тут хочеться звернути увагу на інший «антропоцентричний» аспект сот для читання (і в даному «бібліотечному» варіанті, і в інших можливих спеціалізованих варіантах): вони мусять бути поляризованими: вхід (влаз) - в один бік, вихід (виковз, вилаз, випад,..) - з іншого боку. Це для потоку людей. Інші «обслуговуючі» потоки - теж мусять мати по 2 канали: Ж1 - вхідні, і Ж2 - вихідні. Тобто навіть стосовно книг: навіть якщо там стоїть фішка, блок, захист «тільки для читання» - ми можемо за долю секунди зробити собі копію - і терзати її, як хочемо, вводити які завгодно виправлення, доповнення.. Навіть якщо маємо справу зі «святинями» - творами класиків, чи тим паче релігійними творами.. У кожного - свій досвід, своя доля і свій шлях широкий.. І, як не дивно, на шедеври класичної поезії дуже легко писати пародії і пасквілі, а шедеври релігійної літератури можна легко перетворити у їх протилежність, і в Індії релігійні секти тому виникають парами: все, що в одній заборонено, - в іншій вводиться у священний обов’язок і ритуал.. і кожна заповідь може бути перетворена на свою протилежність - що успішно впроваджують сатаністи..

Борони боже, я вас не закликаю до такого кощунства, просто показую, що воно виникає дуже легко - і цілі великі системи, які на ньому тримаються, - руйнуються дуже просто. От мене дуже просто руйнує куриво. І хоч я знаю, до чого воно приводить, - інші того не знають. А воно приводить до ретро, до «провалу» в безкінечну імпресію - курець може безболісно цілими днями слухати радіо і, посвистуючи-приспівуючи, робити свою примітивну справу - штукатурити стіни, клепати якісь деталі,.. - я сам колись клепав тисячами всякі рагулики, квітуйочки-листуйочки на ковані огорожі, ворота, решітки,.. але воно замучує і зануджує: людина все ж створена для творчості, а не для тупих чужих імітацій. І коли ти вже хочеш рухатися у протилежний бік, більш справжній і результативний - а тут тобі на голову валяться ще тисчі і тисячі тисячі імітаторів зі своїм великим «Я» - з пихою і амбіціями «великого майстра» - від них вкрай необхідно дистанціюватися і відділитися. Бо престиж кожної професії має свої границі, і їх треба відчувати. Бо пиха включається, як тільки пішли перші зароблені гроші - а з нею включається і азарт заробляти більше, тратити і видозмінювати своє життя інтенсивніше.. І коли не бачити всієї картини в цілому (як винищується природа, як худнуть запаси і вихолощуються природні ресурси, як знижуються сама здатність природи опиратися і зарощувати рани, поповнювати вибрані пустоти,..) - як воно з одного боку штукується (там, де азарт), а з другого рветься (там, де плач і скрегіт зубів і вічно перенапружені нерви), - тоді не видно (не відчутно) і необхідності якісних змін.. А вони завжди проходять через мікроструктуру: через ще глибше мікро - і через ще вище макро.. Через збільшену амплітуду коливань власного світовідчуття..

До чого ми йшли: поляризація келтів, як і їх герметизація, - то навіть не закон, а просто закономірність, необхідна тенденція розвитку.. Її треба розуміти, використовувати, впроваджувати - навіть коли нагальної потреби в такому «наскрізному проході» - «зябровому протічному диханні» не видно, але досвід підказує, що воно дає кращі перспективи для розвитку, ніж однопрохідні тупикові системи. Це як кінотеатр: сеанс закінчився, глядачів «змило» коротким щляхом на вулицю - а там, в вестибюлях, кулуарах, барах, «передбанниках» чекає інша порція пасажирів «у світ пригод»..

Тут була задумка - пройтися по кожному пункті статуту «Дитячої імперії» (трохи розшифрованому і розширеному на https://ipian.io.ua/ і розтлумачити, що малося на увазі у даному стислому реченні - як воно мало виглядати в технології впровадження, в русі «творення», у процесі використання, які там назріли новшества і нові варіанти, раніше нами не обдумані, але щоб бути в курсі - треба весь час тим займатися, а не відкладати в довгий ящик..

Хтось з читачів підмітив, що статут моєї фірми вміщає набагато більше конкретних перспективних напрямків розвитку, ніж статут цілої держави Україна.. Воно, в принципі, так і є, бо великі системи - дуже інертні і шарпаються туди сюди, і кожен другий президент запроваджує своє ретро, а так не повинно бути.. Це елементарна філософія «чашки чаю»: поки її розмішуєш ложкою - приділяєш зовнішнє зусилля - там існує один єдиний вихор - суцільний бублик руху - воронкою всередину-вниз, по периферії назовні-вверх (рис. зліва). А як тільки перестаємо розмішувати - він тут же розділюється на 2 протилежні вихори (рис. справа) - і на дні збирається конус чаїнок посередині..

Ще на початку перебудови снилися якісь повстання студентів проти тупого і занудного ретро-викладацтва, і я там ходив по бомбосховищу між рядами лавок, на яких сиділи похнюплені викладачі, і якийсь речетатив розповіді в голові закінчив тривожний сон фразою «І зглянулися на мене» - нарешті звернули увагу, бо до того мої папери місяцями лежали на кафедрах - і залишалися не читаними, але потім, коли я їх забирав, - у світі ставалися протягом трьох днів якісь величезні катастрофи - і в мене було муторне відчуття, що природа таким чином мстить за неприйняття моїх законів.

Інші сни були, коли я штурмував своїми статтями новостворені скажімо «бунтівні об’єднання» - теж був якийсь натяк фразою «реунсовані в насильницьку структуру».. А найбільші талмуди я розносив по штабах «помаранчевої революції».. Але все кінчилося пшиком - бо там всюди були курці - і будь-яке духовне піднесення вони пробивали, пропікали своїми бездухими дірами і спускали з нього підйомний дух, буквально сковзували по ньому, як пацани з гірки, у свою звичну пофігістичну потенціальну яму, у свою тюрму і могилу*.. (усьо прах, нєт нічєго нового под луной, каво ты хатєл удівіть, закусі уділа, вся жизнь впєрєді, надєйся і жді, тиць Панька в око - Панько і так сліпий, і ще тисячі і тисячі таких опущених «народних премудростей» з великого Ретро, якими кожне хоч трохи начитане обкурене чмо може наїхати на «ідейного ботана» і цинічно доказати свою вищість..)

І врешті-решт, після всіх потугів, повстань і революцій - знов курвиве падло приходить до влади і повертає все «на круги своя»: жінки в домашніх райочках, чоловіки мордою в бульбу чи в глину чи в пилюку металорізних кругів; білі зверху, чорні знизу; горизонтали керують вертикалами, все гниє, випадає в осад - і жодної тобі динамізації, жодного перемішування, жодних нормальних високих стимулів і нормального здорового тонусу, який змушує бігати - потім дає зосередитися, весь час бути в ритмі, в настрої і не тратити сил на дурниці.. А тепер тих дурниць - кольорових рухомих картинок віртуального світу - як гною, а сил нема. Навіть одну книжку прочитати і засвоїти - і то треба розширювати свій потенціал іншими роботами, щоб мати куди складати нову інформацію, мати духовну основу для її оживотворення, динамізації, а не так от: «смотрю в кнігу - віжу фігу..»

*там йдеться навть не про "спускання духу вниз" - бо пакувати дух (легкий, інь-ський) вниз - тяжка серйозна справа проти сил ентропії - справа динамізації простору, зарядки батарей, накручування годинника, надування колеса - все одно, що спушувати землю чи одухотворювати (анімувати) образи і сюжети на самому дні беземоційних підпорогових станів - підсилювати, збуджувати, струшувати суб'єктивну реальність - напувати її силами для перенесення задумів в об'єктивний світ. А людина, яка курить на публіці, - гірше онаніста прилюдного: вона його спросто спускає в небо - бо "вуха пухнуть" - а сама падає на дно бездухим манекеном, трупом, гівном на поруках оточення. Одночасно тягне за жаль - вся обманута внутрішня підсвідома природа їй помагає, старається оживити, кругом зав'язуються якісь розмови, якийсь театралізований рух, срачка багатоговорення, кожен щось старається доказати, - але все разом фальшиве і не потрібне - бо та людина вже мертва, а мертвому навіть кадило не поможе, хіба добрий мордобій, катування і вибивання з голови мерзенної потреби самоотруєння і отруєння інших своїми шлейфами психопаразитичної задухи.