Медузи на орбіті і берсерки

Помітив дивну річ: якщо займатися рослинами (спушувати грунт, підливати, звільняти від бур'янів) - то вони в свою чергу помагають розвивати думки. Бо думки (ріст нейронів, замикання нових зв'язків) теж мають рослинну природу. Коли вперто-послідовно думати над чимось, генерувати напрям думок у вибраному "медитативному руслі" - ви ніби "вирощуєте образи у своїй голові" - вчуваєтеся в них, деталізуєте, "просмаковуєте емпатично" з усіх боків..

І от щойно прийшов зі своїх грядок - тут же погляд впав на виступаючий з купи книг ріжок брошури - а я навіть не знав, де її шукати - "Архітектура невагомості" Голованова - при тому у двох екземплярах - за 78 і 85 роки.. Той старший (78) з моїми помітками (рисунками) на полях - думав, що взагалі її загубив. А там були цікаві ідеї про гігантських "плівчатих медуз" ниркоподібного перерізу на орбіті , які мають задню дзеркальну поверхню (передню прозору) і фокусують відбите світло у генератор, який передає енергію на землю або на супутники. при тому там нема жорстких частин - тільки сам генератор енергії від сфокусованого світла і автоматика настройки напрямку на Сонце. Все решту роздувається з найменшої концентрації газу (будь-якого) всередині оболонки. Такі медузи мають плавати, як кільця Сатурна, в екваторіальній площині, чи зависати десь у точках Лагранжа і якось підтягуватися (чи навпаки - відтягувати за собою Землю на вищі орбіти) в силу здування "сонячним вітром" - і так помаленьку, сантиметр за сантиметром віддалятися від Сонця, щоб уникати перегріву від його розширення і розпікання внаслідок природньої еволюції до червоного карлика (кажуть, в апогеї розширення Сонце своїм діаметром має сягнути орбіти Марса - а Земля неминуче згорить в його короні. Так от, чим раніше ми почнемо про те думати - тим ефективніше можемо зберегти Землю для наших нащадків).. Там був ще якийсь варіант, схожий на "уламки сфери Дайсона" : якщо "надувний водневий матрац" з таких "надувних помідорів" (чи черешень) з півдзеркальною задньою стінкою помістити в точці Лагранжа на осі між Сонцем і Землею - то його теж можна використовувати для повільного відштовхування орбіти Землі подалі від розпеченого Сонця. При тому зразу у двох, навіть у трьох варіантах: і як генератор енергії, і як "затемнені окуляри", і як "газовий пружинний бампер". Сонячний вітер буде його відганяти, як парус, вітрило, як величезний параплан (при тому майже ефемерний: тонка плівчата конструкція без каркасу, тиск водню всередині зовсім невеликий, концентрація атомів водню теж, проте достатній, щоб роздути плівку і тримати параболічну форму заднього дзеркала), а ми отриманою від нього енергією якось мали би відштовхуватися від самого паруса - і так сантиметр за сантиметром віддалятися від нього і від Сонця.

Я перепрошую, там багато дрібненьких олівцевих ілюстрацій їх ще треба розшифрувати (пригадати, що малося на увазі) і збільшити.. - якісь тренажери для космонавтів, упорядкування "грон" житлових клітин на орбіті - для них вже потрібні багатошарові "міхурчаті" конструкції захисту від радіації, надувний одяг для продування в пневморуслах (чи якусь відтопирені кишенькові клапани від надувних скафандрів, котрі працюють в серці чи в венах (по 2, 3, 4, 5 пазух заповнення периметру труби, тільки тут (в мікро) вони нарощені на стінках труби, а там (в макро) можуть виростати із самої капсули).. Ще багатомодульні (із надувних модулів типу 5- і 6-гранних подушок) методи формоутворення, при яких стінки сусідніх мембран примагнічуються чи склеюються між собою, а вся конструкція стягується зсередини, як за петлі гудзиків, тросами у трьох напрямках під 60 градусів, а потім такий збірний купол (як око бджоли чи мухи) торкретується (напінюється захисною піною з анти-радіаційними інґредієнтамми..

Вчора щось схоже було у фільмі про джунглі Амазонки - там якась велика жаба закриває такою піною своїх пуголовків 20:45 - і піна прекрасно тримає вологу і комфортні умови захисту, поки пуголовки не виростуть і не стануть самостійними і незалежними жабенятами.. Правда, там теж є якийсь подлий комар, який викрадає і крайніх пуголовків, і їхню піну.. Ідей на полях багато - мушу сам розібратися, а потім вам тут вставлю. Просто дуже дорого коштує кожен кілограм вантажу - його виводу на орбіту - і тому плівчаті легкі конструкції напрошуються самі собою. І зайва геометризація в космосі ні до чого. Оскільки всередині модулів мусить бути атмосферний тиск - то він же і буде роздувати оболонки - тому не треба їх робити надміру жорсткими до того. Вони розгортаються з компактної форми після виходу в невагомість. І не розкладаються з гармошки, як сонячні панелі, а роздуваються, як пневмо-каркасна конструкція з надувними пазухами (високого тиску) і оболонками (низького тиску = 1 Атм. = 1 Бар).. як, скажімо, парасоля, у якої замість шпиць - надувні "сосиски" (чи сардельки, кому що смакує) з тиском всередині сосисок - біля 4-5 атм., як в камері велосипедного колеса.. При тому ті пазухи можуть технологічно виконуватися простим накладанням (нахльостом) країв великих полотнищ із прошиванням і проклеюванням обох кромок (щоб всередині між ними вийшла "камера високого тиску".

Ще був фільм "Після Землі" (про повернення на одичілу материнську планету з відновленими і хижими біоресурсами) - так от там звук тіла корабля і всіх внутрішніх конструкцій нагадував звук твердого пінопласту чи пап'є-маше. Пінисті армовані термостійкі шкаралупи на нитчатому чи тканинному каркасі, чи напінені на якихось формуючих сітках - і жодного металу. Десь був фільм про загублені чи похоронені винаходи - там демонструвалася піна, яка витримує пряме полум'я газового різака в тисячі градусів, а яйце всередині піни залишається сирим. Ненавиджу винахідників, котрі скривають свої винаходи, забирають їх з собою в могилу, щоб борони боже їм недоплатили чи ними не скористалися "нечисті на руку і помисли люди". Все одно рано чи пізно хтось їх повторить. І той цілий Сьорл, у якого літаючі диски проявляли ефекти самоохолодження і антигравітації - він теж міщанська скотина і наволоч.. - бо скільки енергії спалених газів викидають ракетні реактивні двигуни - нею можна було би суцільні тропічні ліси в пустелях вирощувати.. Але ні - бо їм головне - втаємничення, засекречення, печерна свідомість і почування себе "великим магом" у відлуннях склепінь своєї затхлої запліснявілої печери.. Тьху, дич.

Кожна сволоч любить свій голос - і воліє ним озвучувати весь простір до горизонту. Сам триндьож, гудіння, співання, гепання дверима і лункими кроками по блискучих твердих підлогах - приносить їм неябияке задоволення: "Я звучу - значить Я живу!" Але природа розвивається по трохи скромніших, тихіших, мовчазніших законах.. Тож можемо у першому приближенні зафіксувати: хто забагато звучить - той тупий самоусвідомлений самоствердний інь - пуста бочка, порожня шкаралупа. А хто проявляє якісь образи, вирощує якісь форми (мовчки) - той трохи мудріший і самозаглибленіший у власну природу. (Філософія бульби: тверда "гонорова" бульба зотліває в землі і служить пристановищем для дрібних білих мушок; а зморщена, м'яка, "вмєняєма" бульба - дає здорові товсті пагони і вирощує сильне багате потомство).

Але тут теж крайнощі небезпечні: крайній янь - аналітик, руйнівник, потенційний вбивця (бо "пізнання через аналіз приводить до руйнації світу", - пізнання ж через синтез приносить і радість, і користь, дає додаткову насолоду і натхнення..) Якось ніби само собою проситься, що іні повинні займатися формотворчістю (художньою творчістю) а яні - звуковою творчістю (музична, поетична, ритмічна, фізична робота, яка дає заряд, підвищує тонус і поповнює дефіцит енергії інь - навіть спорт не потрібен).. Іні ж - ті, що люблять багато звучати (їх, мабуть, тримає якась плавуча платформа - вони не бояться "самоутрамбування і самоущільнення" від деренчання власного голосу,.. якщо його забагато - потім аж груди болять) - їм навпаки варто зосереджуватися на спокійних роботах, концентрувати увагу на чомусь дрібному (а не на величі своїх славних предків), вивчати точні науки, займатися точними справами, загострювати свій янь.. Але знов-таки не на шкоду оточенню, як ті блондинисті берсерки - мусили ламати дерева, вергати каміння, щоб тільки виладувати дурну інь-ську силу.. https://twitter.com/nuitgal/status/101697306462046... Можливо, для них і був придуманий тютюн, щоб трохи її вгамувати.. Але я курців запам'ятовую навічно - як того голландця, який організував підводно-підвісний міст для Кореї - а потім закурив свою сигару.. Зрештою, після роботи має право, щоб не дуже зазнаватися і не злітати пузирем в небо..

32:28 - внутри гнезда муравьи-листорезы возделывают сад плесени.. В своём питании они почти целиком зависят от плесени.. не знаю, де ті пуголовки в піні.. може то було інше відео..

Тут ще одна думка закралася: коли ми когось звинувачуємо і зневажливо порівнюємо: ти - свиня, ти - блєдная моль, ти лох (лось чи що?), і я теж от щойно згадував запліснявілі печерні відлуння* (плісінь - як щось погане - а для мурахів там - живильне середовище) - ми такими порівняннями можемо навпаки принижувати тварину чи комаху, яка володіє такими знаннями і вміннями, які нам і не снилися..

* зали різних підпільних релігій, сект, і суїцидально-мазохістичні збочення тамтешньої восторженно-молебенної публіки, фанатично боготворящої свого лідера - може вони теж "підключалися до іншої свідомості" - як берсерки підключалися до свідомості хижих тварин - а потім просто засинали будь-де, щоб вийти із трансу..?

https://twitter.com/nuitgal/status/101770165274323...