Перша лінія захисту презумпції невинуватості

Явні порушення презумпції невинуватості, допущені державними органами, є досить поширеним явищем у світі, зокрема в Європі. Ця проблема стоїть особливо гостро у випадках, коли існує високий рівень суспільного інтересу у зв’язку з характером злочину або особою підозрюваного чи обвинуваченого. На додаток, у багатьох країнах матеріали ЗМІ часто ґрунтуються на конфіденційній інформації від уповноважених органів [1].

«Громадська жага до сенсації (викриттів), “справжніх” злочинів та історій, що розгортаються в реальному часі, чинить неабиякий тиск на державні органи та ЗМІ, спонукаючи їх до порушення презумпції невинуватості».

Таких висновків дійшли автори дослідження «Чи справді особа вважається невинуватою, доки її винуватість не доведено? Портрет підозрюваних у кримінальному провадженні» (Fair Trials, 2019). Хоч України не було серед країн, у яких проводилося дослідження, аналогії більш ніж очевидні.

Автори звіту також пропонують низку рецептів, які дозволять запобігти хвилі порушень презумпції невинуватості. Більшість з них не такі вже й прості, навіть якщо здаються такими на перший погляд. Взяти, для прикладу, належний правовий режим охорони презумпції невинуватості. Наче все просто: є відповідна стаття в Конституції, Європейській конвенції з прав людини, кримінальному процесуальному законі, відомчих законах. Примітно, що всюди текст норми значною мірою однаковий. Однак цього не достатньо — аби правовий режим охорони був саме належного рівня, він мусить мати багаторівневу структуру, де першою лінією захисту виступають відомчі політики конфіденційності та/або правила взаємодії зі ЗМІ. Й вони не такі лаконічні, як у випадку норм конституцій, конвенцій та законів.

Нижче кілька прикладів відповідних політик/правил:

Політика конфіденційності та контактів зі ЗМІ (1-7.000), Посібник з питань правосуддя (Департамент юстиції США) [2]

1-7.001 — Мета
Політика конфіденційності та контактів зі ЗМІ (Політика) Департаменту юстиції (Департаменту) поширюється на весь персонал, включно із прокурорами, працівниками за контрактом, тимчасово відрядженими до Департаменту та працівниками організацій, які беруть участь в окремих справах.

Політика визначає порядок захисту та поширення інформації, яку персонал Департаменту отримує під час своєї роботи, і покликана приборкати напругу між чотирма базовими інтересами: (1) правом особи на справедливий суд; (2) правом на приватність; (3) здатністю уряду здійснювати правосуддя та сприяти безпеці суспільства; (4) правом громадськості на доступ до інформації про Департамент.

Політика визначає лише внутрішні настанови й не надає жодних прав, які гарантуються законом чи іншим чином. Структурні підрозділи Департаменту можуть визначати більш конкретні правила з питань, що охоплюються Політикою.

1-7.100 — Загальна потреба у конфіденційності
Значна частина роботи Департаменту пов’язана з роботою над інформацією чутливого й закритого характеру, публікація якої може: порушити федеральні закони, угоди про нерозголошення даних, право особи на приватність; занапастити свідка або офіцера правопорядку; поставити під загрозу розслідування або інше провадження; сформувати упереджене ставлення або іншим чином непропорційно зашкодити репутації людини.

Працівник Департаменту має презюмувати, що інформація чутливого й закритого характеру, отримана у зв’язку з роботою, захищена від розголошення, за винятком випадків, коли її розкриття зумовлюється необхідністю виконання службових обов’язків працівника Департаменту, згідно з рішенням суду, законодавчим або іншим нормативним приписом, судовою практикою або правилами кримінального чи цивільного провадження. Забороняється розголошувати таку інформацію будь-кому, включаючи членів родини, друзів або навіть колег, окрім випадків, коли це необхідно для виконання службових обов’язків, і порушення цієї заборони може спричинити накладення дисциплінарного стягнення. Несанкціоноване розголошення конфіденційної особистої чи комерційної інформації може стати підставою для притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності.

1-7.410 — Коментарі щодо запитів про розслідування
Фізичні особи, колективи та організації періодично надсилають звернення з проханням провести розслідування начебто незаконної діяльності фізичної чи юридичної особи. Іноді заявник оприлюднює назагал таке звернення.

Отримання таких звернень може бути публічно підтверджене, однак варто подбати про те, щоб цей факт не зображувався як підстава для початку розслідування: існує різниця між розглядом звернення та початком розслідування.

Підтвердження розгляду будь-якого питання, яке має бути схвалене відповідним федеральним окружним прокурором або ж помічником генерального прокурора, має містити згадку, що такі звернення передаються на розгляд відповідному компетентному органу, де всі доводи буде розглянуто з урахуванням Принципів федерального обвинувачення (див. JM 9-27 000), і що Департамент не підтверджує та не спростовує факту ведення розслідування.

Такі ж міркування доречні й у випадках, якщо розслідування [з аналогічного питання] було розпочато раніше.

1-7.500 — Оприлюднення інформації у кримінальних, цивільних та адміністративних справах — інформація, яку дозволено розкривати
З урахуванням обмежень, передбачених законом або рішенням суду, а також Політикою, у будь-якій кримінальній справі, в якій було висунуто обвинувачення, працівники Департаменту можуть оприлюднити таку інформацію:

• а) ім’я, вік, місце проживання, роботи, сімейний стан та іншу довідкову інформація щодо обвинуваченого;
• б) суть звинувачення, що міститься в обвинувальному акті;
• в) назву органу, офіцери якого здійснили арешт, та тривалість і обсяг розслідування;
• г) обставини, що безпосередньо стосуються арешту, включаючи час і місце арешту, чи був опір, переслідування або ж зберігання чи використання зброї, а також опис фізичних предметів, вилучених під час арешту.

У пресрелізі, випущеному до встановлення вини, має бути зазначено, що йдеться виключно про звинувачення, а обвинувачений вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

<…>

1-7.510 — Розкриття інформації стосовно попередніх судимостей особи
Під час досудового розслідування та до моменту судового розгляду працівники Департаменту, за загальним правилом, не мають надавати ЗМІ будь-яку інформацію стосовно попередніх судимостей обвинуваченого. У разі, якщо попереднє засудження є елементом висунутого обвинувачення (наприклад, володіння особою, раніше засудженою за тяжкий злочин, вогнепальною зброєю), працівники Департаменту можуть підтвердити загальний характер попереднього обвинувачення щодо особи, якщо така інформація з’явиться в публічній частині судового розгляду.

1-7.610 — Застереження щодо упередженості
Оскільки оприлюднення певних видів інформації може зашкодити судовому провадженню, працівники Департаменту повинні утримуватися від розголошення таких відомостей (за винятком випадків, коли це доцільно під час розгляду справи або оголошення вироку після визнання вини):

• а) спостереження щодо рис характеру обвинуваченого або іншої сторони;
• б) наявність зізнання або заяви про алібі, які зроблені обвинуваченим або іншою стороною, чи відмови обвинуваченого від свідчень або ненадання свідчень;
• в) результати слідчих дій, зокрема про отримання відбитків пальців, результати дослідження на поліграфі, балістичних тестів або судових експертиз, включно з тестами ДНК, або отримання відмови обвинуваченого пройти такий тест чи певну експертизу;
• г) персональні дані, суть показань чи рівень довіри до свідків;
• ґ) очікування щодо ймовірних доказів чи аргументів у справі;
• д) будь-які твердження щодо вини обвинуваченого або можливості визнання ним винуватості, чи можливості визнання винуватості у вчиненні злочину меншого ступеня тяжкості.

Працівникам Департаменту забороняється заохочувати та надавати допомогу ЗМІ у фотографуванні або трансляції особи, яка утримується під вартою. Не допускається оприлюднення фотографій обвинувачених, окрім як з метою охорони правопорядку або якщо фотографія вже є частиною публічно доступної частини інформації у справі.

1-7.700 — Настанови щодо контактів зі ЗМІ

• А. Пресконференцію треба проводити лише у значущих випадках, які заслуговують на висвітлення у ЗМІ, або задля охорони правопорядку. Перед проведенням пресконференції або перш ніж коментувати розслідування, яке ведеться щодо іншого структурного підрозділу Департаменту, федеральний окружний прокурор або помічник генерального прокурора узгоджує будь-які публічні коментарі, включаючи письмові заяви, зі структурним підрозділом, якого вони стосуються.

• Б. Переважно комунікація зі ЗМІ є доцільною лише після пред’явлення обвинувачення або інших офіційних звинувачень (до винесення кінцевого рішення). У таких випадках спілкування зі ЗМІ має обмежуватися лише тією інформацією, що міститься в загальнодоступних матеріалах, таких як обвинувальний акт чи інші публічні клопотання сторін.
• В. Працівники департаменту повинні уникати публічних заяв, що суперечать керівним настановам, вимогам законів чи інших нормативних документів, зокрема вимогам, визначеним судовою владою, відповідними правилами правничої спільноти чи правилами місцевих судів.
• Г. У провадженнях щодо неповнолітніх застосовуються спеціальні правила, яких треба дотримуватися з метою недопущення розкриття особи неповнолітнього (див. JM 9-8.000 та ін.).
• Ґ. У випадках, коли Департамент отримує податкову інформацію, варто подбати про дотримання законодавчих положень стосовно порядку розкриття такої інформації, включно з главою 26 Зводу законів США, § 6103. Комунікуючи зі ЗМІ, працівники Департаменту можуть посилатися лише на публічний протокол судового засідання як безпосереднє джерело такої інформації. Не допускається надання податкової інформації, отриманої безпосередньо від Служби внутрішніх доходів, навіть якщо вона міститься в матеріалах, які є в розпорядженні Департаменту.
• Д. У питаннях помилування Департамент виступає одночасно і стороною обвинувачення, і радником Президента. Тому будь-які повідомлення щодо помилування мають бути схвалені Управлінням зі зв’язків з громадськістю та заступником Генерального прокурора, аби не втрутитися в прерогативу Президента в реалізації ним повноважень щодо помилування.

Загальні принципи щодо справедливого судового розгляду й публічного обговорення (Стандарти кримінальної юстиції Американської асоціації правників) [3]

Стандарт 8-2.2. Конкретні настанови щодо заяв прокурорів

(а) Заяви щодо питань, згаданих нижче, становлять особливий ризик порушення Стандарту 8-2.1 (а). Тому, за загальним правилом, правник, який бере участь у кримінальному провадженні як прокурор, під час перебігу провадження повинен утриматися від заяв про:

• (i) попередні судимості обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, публічно ідентифікованої у контексті розслідування;
• (ii) риси характеру, рівень довіри до або репутацію обвинуваченого, фізичної чи юридичної особи, публічно іденштифікованої в контексті розслідування, а також расу, етнічну належність, віросповідання, релігійні переконання або сексуальну орієнтацію такої особи, крім випадків, коли така інформація необхідна для затримання підозрюваного або особи, яка переховується від правосуддя;
• (ііі) особисту думку прокурора щодо вини обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, публічно ідентифікованої у контексті розслідування;
• (iv) наявність або зміст будь-якого зізнання обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, публічно ідентифікованої в контексті розслідування, або факт відмови чи відсутність зізнання особи;
• (v) проведення будь-яких обстежень чи тестів або їхні результати, а також відмову чи ухилення обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, публічно ідентифікованої в контексті розслідування, від проходження обстежень чи тестів;
• (vi) природу походження і характер речових доказів, які планують використовувати;
• (vii) особу, расу, національність, віросповідання, релігійні переконання чи сексуальну орієнтацію, очікувані свідчення, наявність судимостей, риси характеру, рівень довіри до потенційних свідків (окрім жертв), а також расу, національність, віросповідання, релігійні переконання, сексуальну орієнтацію, очікувані свідчення, судимості, риси характеру, рівень довіри до жертви;
• (viii) існування ймовірності визнання вини у пред’явленому обвинуваченні або інших варіантів вирішення справи; а також
• (ix) докази, які, як відомо, є недопустимими.

(б) Як правило, Стандарт 8-2.1 (a) не порушується публічними заявами правника, який бере участь у кримінальному провадженні як прокурор, щодо таких питань:

• (i) заяви, необхідні для інформування суспільства про характер та межі дій обвинувачення, зокрема щодо:
  • (A) існування розслідування, про загальну тривалість та обсяг розслідування, а також особу слідчого чи відповідного органу розслідування включно;
  • (Б) факту та обставин арешту, про час та місце, а також особу офіцера чи органу, офіцер якого здійснив арешт включно;
  • (В) особи жертви, коли оприлюднення цієї інформації не заборонено законом або не може завдати шкоди жертві;
  • (Г) загального характеру висунутих звинувачень за умови, що в заяві пояснюється, що йдеться виключно про звинувачення, а обвинувачений вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду;
  • (Ґ) імені, віку, місця проживання та роду занять обвинуваченого; а також
  • (Д) розкладу або результату будь-якої стадії судового провадження, а також інформації, необхідної громадськості для пошуку документів, що містяться у загальнодоступних матеріалах справи.
• (ii) заяви, спрямовані на охорону правопорядку:
  • (A) для попередження громадськості про будь-яку потенційну небезпеку або з метою припинення суспільної паніки; чи
  • (Б) для отримання допомоги населення у розкритті злочину, пошуку доказів, затриманні підозрюваного чи особи, яка переховується від правосуддя.

Медіаполітика Поліцейських сил Нового Південного Уельсу (Австралія) [4]

6.1.1. Розслідування
Не допускається оприлюднення інформації, яка:

• перешкоджає розслідуванню або ставить його під загрозу;
• стверджує або робить припущення про вчинення конкретного злочину (наприклад, «жертву було вбито тупим предметом…»);
• розмірковує про причини смерті;
• виходить за рамки основних фактів, тобто розкриває деталі, які згодом можуть бути поставлені під сумнів обвинуваченням;
• може негативно вплинути на справедливий судовий розгляд;
• детально описує методологію, яку використовують злочинці чи люди, які здійснили самогубство (для запобігання «імітації» злочинів або самогубств), а також поліція, яка розслідує справу;
• деталізує або спекулює щодо мотивів чи їхньої відсутності;
• містить детальний опис суми вкрадених грошей;
• виходить за межі основних фактів, тобто розкриває деталі висновку судово-медичної або іншої експертизи чи впізнань;
• ігнорує розпорядження суду чи коронера (державного судово-медичного експерта) про заборону оприлюднення.

6.1.2. Правопорушники
Не допускається оприлюднення інформації, яка:

• стверджує або робить припущення про те, що особа, яку ще не було засуджено, винна у вчиненні злочину (наприклад, «Поліція розшукує чоловіка, який учора ввечері вбив охоронця…» або «Поліція задоволена тим, що спіймала винуватця цього страшного злочину»);
• стосується психічного стану ймовірного правопорушника (включаючи можливий мотив або відсутність мотиву);
• висвітлює його попередні судимості або кримінальне минуле;
• містить фотографію ймовірного правопорушника, за винятком випадків, коли потреба у цьому зумовлена чітким і високим суспільним інтересом, або поліція впевнена й отримала юридичну консультацію щодо того, що візуальна ідентифікація жодним чином не вплине на будь-яке провадження або що фотографія є деперсоніфікованою, а тому відсутній ризик підриву інтересів правосуддя;
• дає підстави припускати, що йде розслідування щодо інших злочинів, до яких може бути причетний імовірний правопорушник;
• стверджує, що ймовірний правопорушник зізнався чи ні, робив заяви або дав свідчення, якими визнав вину (якщо це не є частиною судового звіту);
• розкриває відмову пройти обстеження або тест (крім дихального тесту на алкоголь);
• стверджує вину конкретної особи, наприклад: «Голден виїхав на зустрічну смугу та зіткнувся із зустрічним фургоном»;
• стверджує вину, принижує або критикує будь-кого (за винятком наявності юридичного висновку про те, що твердження не підриває інтересів правосуддя та не є наклепом).

6.1.3. Потерпілі
Не допускається оприлюднення інформації, яка:

• цитує конкретні розмови з потерпілими або детальний виклад версії потерпілого про події;
• цитує або посилається на твердження про вину, висловлені потерпілим або його родиною;
• може порушити будь-яке законодавче обмеження на оприлюднення (див. статтю 7) або може розцінюватися як неповага до суду (стаття 8). Наприклад, шляхом ідентифікації жертви сексуального злочину або ідентифікації дитини, яка може бути винна у вчиненні злочину чи є свідком;
• викликає хвилювання у потерпілого від злочину або його родини, крім випадків, коли у цьому є легітимна потреба чи існує ризик заподіяння шкоди будь-якій іншій особі.

6.3.1. Особи, які перебувають під вартою
Не допускається доступ ЗМІ до будь-якої особи, яка перебуває під вартою. Не допускається демонстрація перед ЗМІ людей, які перебувають під вартою, і вони, за бажанням, мають бути забезпечені засобами для прикриття обличчя.

Не допускається повідомлення ЗМІ про доставлення обвинувачених на місце вчинення злочинів. Якщо представники ЗМІ присутні, треба переконати їх не проводити фото- чи відеозйомку під таким кутом, який дозволить встановити особу обвинуваченого. Публікація фотографій, які ідентифікують обвинуваченого, може розцінюватися як неповага до суду.

6.3.2. Лікарські засоби та наркотичні речовини
Не допускається розголошення детальної інформації про кількість, вагу або комерційну вартість викрадених легальних лікарських засобів — особливо, коли вказується місце крадіжки (наприклад, лікарня чи аптека). Варто використовувати такі словосполучення, як «було вкрадено певну кількість лікарських засобів».

За оцінками слідчих, «приблизна вулична вартість» заборонених наркотичних речовин може бути оприлюднена. Посіви конопель можна описувати кількістю рослин. Після арешту формулювання звинувачень може бути використано для опису наркотиків.

6.3.3. Гроші
Не допускається розголошення суми вкрадених грошей. Варто описувати не конкретну суму, а, наприклад, «було викрадено певну суму грошей». Якщо слідчі вважають, що це може допомогти конкретному розслідуванню, то, за згодою жертви, розмір викраденої суми можна оприлюднити.

6.3.4. Методологія і тактика
Не допускається оприлюднення детальної методології й тактики, що застосовуються поліцією, злочинцями чи самогубцями. Так само не допускається розголошення технічних можливостей поліцейських сил Нового Південного Уельсу щодо моніторингу злочинців, особливо стосовно практик таємного спостереження.

Володимир Петраковський,
експрокурор, експерт ЦППР,
викладач Києво-Могилянської академії,
спеціально для JustTalk

---

Читайте та обговорюйте актуальні питання кримінальної юстиції у спільноті тих, хто від неї шаленіє: доєднуйтесь до спільноти JustTalk у Facebook.

---

***

[1] Innocent until proven guilty? The presentation of suspects in criminal proceedings | Fair

Trials (2019), p. 4.

[2] Confidentiality and Media Contacts Policy (1-7.000), Title 1: Organization and Functions,

Justice Manual (U.S. Department of Justice).

[3] Fair Trial and Public Discourse Black Letter, ABA Standards for Criminal Justice.

[4] Media Policy, New South Wales Police Force (Australia).