Вступ

Кримінальна юстиція є сферою публічних суспільно-приватних відносин між державою і людиною, метою яких є правомірний захист прав і свобод особи від кримінальних правопорушень та справедливе покарання винної особи за вчинені нею протиправні діяння.

Кримінальний процес — це правила і процедури, в основі яких лежить спілкування між людьми: з одного боку — людини (слідчого, детектива, прокурора, судді), наділеної державою владними повноваженнями дослідити всі обставини вчинення кримінального правопорушення та ухвалити правомірні/ законні рішення стосовно притягнення до відповідальності винної у їх вчиненні особи, з іншого — людини (потерпілої, свідка, експерта, підозрюваної, обвинуваченої) та її адвоката (захисника, представника).

Спілкування між людьми відбувається у вербальній (усній або письмовій словесній) та невербальній (міміка і жести) формах та зумовлене певними моральними/етичними правилами, напрацьованими людством протягом століть, що відповідають культурним особливостям окремих людських спільнот (етнічних, національних, регіональних, релігійних, вікових, статевих тощо).

Крім зазначених особливостей етичних правил спілкування і поведінки людей у повсякденному житті, також має вагоме значення належність людини до певної професійної групи, кожна з яких розробляє, встановлює і дотримується власних корпоративних правил спілкування і поведінки, в основі яких, зазвичай, лежать загальні моральні правила людських взаємин. Такі правила позначаються як правила професійної етики.

У контексті зазначеної теми дискусії увагу буде приділено саме корпоративним правилам професійної етики правників, які виконують свої повноваження у сфері кримінальної юстиції, що відіграють важливу роль у належному і правомірному досягненні мети і завдань кримінального процесу, в якому беруть участь ТРИ основні професійні групи правників:

прокурори;
адвокати;
судді.

Незважаючи на певні відмінності у повноваженнях цих груп та їх законодавчому регулюванні, їхня основна професійна діяльність об’єднана, з одного боку, єдиним законом — Кримінальним процесуальним кодексом, а з іншого — розведена за функціональними особливостями як в організаційно-структурному аспекті, так і процедурному регулюванні повноважень відповідно до профільних законів.

Особливістю цих професійних груп правників є їхній конституційно-функціональний статус — здійснення ПРАВОСУДДЯ у складі правової системи держави. До того ж вони об’єднані самоврядністю професії — самостійно визначають етичні правила поведінки через органи самоврядування, а також притягують до дисциплінарної відповідальності у випадку їх порушення.

Така об’єднавча функціональна належність адвокатів, прокурорів і суддів створює підґрунтя для єдності правил професійної етики і відповідальності цих правників. Водночас реалізація цих правил у практиці кримінального процесу має як спільні риси і проблеми, так і певні відмінності.

1. Проблема

1.1. Професійна етика часто сприймається не як морально-ціннісна категорія, а як абстрактний рух до «всього доброго і хорошого», що не має обов’язкового характеру/нормативної сили.

Справді, ні профільні закони, ні кодекси професійної етики прокурорів/суддів/адвокатів не містять і не можуть містити визначення «професійної етики» як правової категорії, а перелік порушень етичних положень законів та етичних кодексів, що є підставою для «притягнення правника до дисциплінарної відповідальності», містить широке коло етичних порушень різного рівня, тлумачення яких є складним завданням. Значна кількість оціночних категорій і понять у кодексах професійної етики не має свого однозначного тлумачення як з боку їхніх авторів, так і з боку відповідних правничих спільнот. Жоден із цих кодексів не має ґрунтовних коментарів, побудованих на практиці їхнього застосування тому, що така практика є достатньо обмеженою і нерозвиненою.

Професійна етика не повинна сприйматися лише як метод покарання або як те, чого варто уникати і від чого необхідно «тікати», а радше як рівень «престижности правничої професії», спільні правила гри, які самоврядна прокурорська/суддівська/адвокатська спільнота вважає гідними своєї професії і до виконання яких прагне кожен її член.

Дисциплінарні стягнення і процедури їхнього застосування на практиці більшою мірою виконують роль «залякування», ніж виховання моральних цінностей правничої спільноти. Самі стягнення за порушення правил професійної етики частіше стосуються додаткового фінансового забезпечення їхніх порушників (позбавлення премій і надбавок до посадових окладів), практично не зустрічається складання додаткового ґрунтовного іспиту з професійної етики або позбавлення її порушників «права на зайняття певним видом правничої діяльності».

Тож вчиняючи етично під час складних повсякденних ситуацій, які ставлять прокурора/суддю/адвоката перед етичним вибором/викликом, треба орієнтуватися на відчуття суспільної значущості професії, а не на «побоювання бути притягнутим до дисциплінарної відповідальності».

1.2. На прикладі діяльності прокурорів можна побачити, що невизначеність кола порушень етичних правил також є наслідком відсутності дисциплінарної практики, яку наразі мають формувати кадрові (дисциплінарні) комісії. До цього таку практику намагалася сформувати КДКП, діяльність якої зупинено до 1 вересня 2021 року. Саме діяльність цієї Комісії мала відповідати ідеї самоврядності професії та напрацювати дисциплінарну практику з питань професійної етики за два роки своєї роботи, проте її діяльність була призупинена у зв’язку з реформуванням прокуратури.

Згідно з даними дослідження [1] діяльності КДКП, найпоширенішими зі встановлених на момент його проведення (1,5 роки роботи) [2] видами порушень є проступки прокурорів, пов’язані з невиконанням чи неналежним виконанням своїх службових повноважень. Водночас поряд із цими порушеннями лише другими за поширеністю є дисциплінарні проступки, які полягають у грубому порушенні правил прокурорської етики.

Фактично порушення правил прокурорської етики розглядалися Комісією через аморальність окремих порушень поведінки прокурорів, як правило, за межами професійної діяльності, зокрема: порушення ПДР, вживання спиртного на робочому місці, бійка в барі, нецензурна лексика стосовно поліцейських [3] тощо — або як корупційні правопорушення (наприклад, пропозиція/отримання неправомірної вигоди чи правил декларування статків тощо).

Винятками з цих типових прикладів є такі етичні порушення, як позапроцесуальне спілкування між прокурором та іншими учасниками провадження [4].

Проблема полягає в тому, що у зазначених ситуаціях найчастіше йдеться про зовнішній прояв поведінки прокурора, а не про ті «етичні дилеми» (ситуації), з якими він зустрічається (в яких він перебуває) щодня, а саме: проблемні питання процесуальної незалежності прокурора, його службових відносин з керівництвом, колегами, іншими учасниками кримінального провадження; питання презумпції невинуватості, поваги до суду, підтримання авторитету органів прокуратури, дії в умовах існування неправового закону тощо.

1.3. У кримінальному процесі категорії професійної етики, як мінімум, присутні в таких ситуаціях, як:

питання процесуальної незалежності прокурора, однією з ключових загроз якій є вплив/тиск адміністративного керівника прокуратури — відповідно до тих практик, які склалися в нашій прокуратурі;
безумовного дотримання конституційних принципів «верховенства права», «законності», «презумпції невинуватості» тощо.
об’єктивного, неупередженого та логічного тлумачення правових норм;
системного застосування положень закону, наприклад, уникнення учасниками кримінального процесу зловживання процесуальними правами;
комунікація між зовнішніми учасниками кримінального провадження та всередині окремих правничих інституцій.

У повсякденній роботі прокурор зустрічається з такими етичними дилемами, від вирішення яких залежить як якість процесуальних рішень (з огляду на наявну загрозу прокурорської незалежності), так і авторитет правосуддя в цілому через можливий «підрив авторитету» органів прокуратури.

Прикладами етичних дилем можуть бути ситуації, в яких:

1) внутрішня незалежність прокурора від впливу/тиску зовнішніх чинників — як передумова якісних процесуальних рішень:

Наприклад, на оперативній нараді, яка відбувається без участі прокурора-процесуального керівника/публічного обвинувача, керівництво прокуратури та органу досудового розслідування за результатами обговорення матеріалів кримінального провадження ухвалюють рішення, яке зафіксовано у відповідному робочому протоколі наради про те, що в матеріалах провадження наявні підстави для повідомлення особі про підозру або складання обвинувального акту. Надалі таке рішення передається прокурору-виконавцю його керівником, і він його виконує, незалежно від того, чи брав він участь такій нараді чи не брав, і незважаючи на те, що такий прокурор-виконавець краще обізнаний з матеріалами провадження тощо.

В іншій ситуації, у конкретному органі/підрозділі прокуратури всі клопотання стосовно застосування заходів забезпечення кримінального провадження щодо можливо вчинених економічних злочинів обов’язково погоджують із керівником прокуратури області, якщо в таких провадженнях фігурують ТОП-10 бізнес-фірм, оцінюючи їхній щорічний прибуток на території конкретної області. Звісно, таке погодження відбувається не офіційно/неформально, а прокурори просто «радяться» зі своїми керівниками. Врешті-решт, виникає ситуація, в якій прокурор-процесуальний керівник не погоджується з думкою прокурора області, але такому прокурору «м’яко» нагадують, що «він раніше завжди підписував процесуальні документи, не маючи власної думки». Як вчинити підлеглому прокурору та його керівнику в такій ситуації відповідно до Кодексу професійної етики — етична дилема?!

2) «конфлікт» між законністю та справедливістю:

Наприклад, у ситуації відсутності у КПК регулювання обміну військовополоненими під час досудового розслідування кримінального правопорушення, коли існує певний конфлікт між суспільним запитом (інтересами) щодо правосуддя (для потерпілих від злочинів та їхніх родичів) та питаннями обміну полоненими у воєнних діях. Конфлікт між цілями та завданнями правосуддя, проведенням процесуальних слідчих дій у кримінальному провадженні та подальшим можливим рішенням «відпустити» підозрювану особу для обміну з полоненими — це професійна етична дилема!

Реальною є ситуація, коли прокурор протягом декількох років здійснює процесуальне керівництво у конкретному кримінальному провадженні, присвятивши багато часу, інтелектуальних сил та енергії, в якому суд скасовує арешт на майно, збереження якого є вкрай важливим для подальшого доказування в кримінальному процесі. Затримка із поверненням такого майна на підставі рішення суду — також є, певною мірою, професійною етичною дилемою?

3) конфлікт між суворістю заходів забезпечення кримінального провадження та життям людини (людською долею):

Наприклад, в умовах усталеної практики, що склалась у нашій системі кримінальної юстиції, відносно особи, затриманої на місці вчинення злочину, зазвичай подається клопотання щодо «тримання особи під вартою» із подальшим продовженням такого заходу щодва місяці. У випадку незадоволення судом такого клопотання, навіть за умови, коли існує інформація про тяжкий стан здоров’я такої особи і медична система пенітенціарних установ не може забезпечити її належне лікування, прокурори все одно подають апеляцію на судове рішення «про незадоволення клопотання про продовження тримання особи під вартою». Врешті-решт, таке рішення, ухвалене на підставі клопотання прокурора, може завдати непоправну шкоду здоров’ю або взагалі призвести до летального результату. Це також приклад професійної етичної дилеми, яку треба навчитися розв’язувати!

2. Формування професійної етики правника

2.1. У 70-х роках минулого століття було започатковано як обов’язкову для студентів-першокурників навчальну дисципліну «Юридична деонтологія», що поєднала в собі профорієнтаційну дисципліну «Вступ до юридичної професії» і загальноетичні засади поведінки людини з елементами професійної етики. На жаль, уже тоді ставлення до неї з боку студентів та й самих закладів вищої освіти мало формальний і поверховий характер.

Такою ця навчальна дисципліна залишається здебільшого і дотепер, а студенти-першокурсники об’єктивно не здатні повною мірою осягнути зміст цієї дисципліни та роль набутих ними знань у майбутній професійній діяльності. Про набуття умінь і навичок професійної етичної поведінки під час навчання в університетській Школі права взагалі не йдеться.

2.2. Багато десятиліть знання, уміння і навички у сфері професійної етики не були предметом прискіпливого аналізу у процедурах відбору кадрів майбутніх адвокатів, прокурорів і суддів для обіймання відповідних посад. Незважаючи на те, що останніми роками (переважно після подій Революції Гідності) увага до правил професійної етики та дисциплінарних покарань за їхнє порушення з боку законодавців, інститутів управління адвокатурою, прокуратурою і судами, а також з боку громадянського суспільства значно зросла, проте проблеми недотримання цих правил та самоочищення зазначених професійних груп від порушників таких правил залишаються вкрай актуальними.

2.3. У правничій спільноті практично немає усвідомлення професійної етики як ціннісної категорії, а поняття «професійна відповідальність правника», яке існує у всіх правничих спільнотах англосаксонської правової сім’ї та у більшості країн Старої Європи, практично не вживається. Поняття «відповідальність» традиційно тлумачиться і застосовується в Україні як синонім терміна «покарання», що за всіма дослідженнями в галузях філософії, психології та семантики є некоректним. Відповідальність (будь-яка) — це здатність людини/особи звітувати перед СОБОЮ і ОТОЧЕННЯМ (добровільно або примусово) за свої думки, слова і вчинки, а покарання чи заохочення є наслідком «відповідальності», а не її змістом і сенсом. Іншими словами: відповідальність передує покаранню або заохоченню і залежить від усвідомлення своїх дій людиною, а не зовнішніми чинниками.

2.4. Врешті, коли такі правники претендують на посаду прокурора/судді/адвоката та складають професійні іспити, то вони більше зосереджені на питаннях законодавчого регулювання в окремих галузях права, які стосуються належного виконання службових повноважень і процесуальної діяльності. Питання ж етики професійної діяльності відходять на другий план. Натомість коли вони постають у повсякденній роботі, то через набуття часто-густо негативного досвіду від старших колег, високого робочого навантаження ці питання не усвідомлюються як проблеми етики, хоча часто мають прямі наслідки як для процесуальної незалежності прокурора, так і для авторитету органів прокуратури.

2.5. Таким чином професійна етика має розглядатися здебільшого як ethical soft skills lawyer, які встановлені самими прокурорами/суддями/адвокатами та є особистим бажанням/прагненням кожного професійного учасника кримінального провадження їх виконувати/дотримуватися. Відповідь же на питання, а в чому саме полягають етичні стандарти, має надаватися самою правничою спільнотою у формі політик комунікації, взаємодії, співпраці тощо.

2.6. Не менш важливим джерелом професійних етичних стандартів правників є дисциплінарна практика, яка містить дороговкази стосовно змісту етичних порушень та одночасно має бути легітимним джерелом етичних правил професійної спільноти як практика, що твориться уповноваженим органом професійного самоврядування.

3. Шляхи подолання проблеми

3.1. Запровадити обов’язкову навчальну дисципліну «Професійна відповідальність правника» для студентів магістерських програм з правознавства у всіх Школах права в закладах вищої освіти України, побудовану на засадах морально-ціннісної орієнтації їхніх випускників.

3.2. Розробити та запровадити загальнообов’язкові вимоги та критерії оцінювання рівня професійної етичної культури правників-кандидатів на посади адвокатів, прокурорів, суддів.

3.3. Розробити і запровадити обов’язкові тренінгові програми з професійної етики правника на курсах підвищення кваліфікації адвокатів, прокурорів і суддів. Зазначені програми доцільно запроваджувати на постійній періодичній основі та робити їх максимально прикладними. Тренінги мають формувати у правників ті глибинні орієнтири, які допоможуть їм знаходити правильні шляхи для вирішення будь-якої з етичних дилем.

3.4. Узагальнити «дисциплінарну практику» у сфері виконання Правил професійної етики і відповідальності з боку правників-учасників кримінального процесу.

3.5. Підготувати коментарі щодо застосування Правил професійної етики і відповідальності правників-учасників кримінального процесу. У перспективі найближчих 5 років розробити проєкт загального Деонтологічного кодексу професійної відповідальності правників України (або правників-учасників кримінального процесу).

Додаток № 1: Міжнародні стандарти професійної етики

1. Міжнародні правничі організації та уряди держав ЄС, переймаючись проблемами дотримання професійної етики правниками різних країн, в останню чверть ХХ і на початку ХХІ століть ухвалили низку міжнародних корпоративних правил правничої професійної етики, серед яких:

Монреальська універсальна декларація про незалежність правосуддя. Монреаль. 1983 рік.
Основні принципи щодо незалежності судових органів: схвал. резолюціями Генеральної Асамблеї ООН від 29.11.1985 та 13.12.1985 року.
Рекомендації щодо ефективного впровадження Основних принципів незалежності судових органів: схвал. резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 15.12.1989 року.
Керівні принципи, що стосуються ролі юристів, від 7 вересня 1990 року, прийняті на VIII Конгресі ООН в Гавані, Куба.
Основні положення про роль адвокатів, прийняті VIII Конгресом ООН по запобіганню злочинам у серпні 1990 року.
Європейський статут судді: прийнятий Європейською асоціацією суддів від 1993 року.
Європейська хартія про закон «Про статус суддів». від 10.07.1998 року.
Стандарти професійної відповідальності та виклад основних обов’язків і прав прокурорів, ухвалені Міжнародною асоціацією прокурорів 23 квітня 1999 року.
Рекомендація Rec (2000) Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Про роль служби публічного обвинувачення в системі кримінальної юстиції», ухвалена Комітетом міністрів Ради Європи на 724 засіданні заступників міністрів 6 жовтня 2000 року.
Рекомендація № R (2000) 21 Комітету міністрів Ради Європи державам членам про свободу професійної діяльності адвокатів, ухвалена Комітетом міністрів Ради Європи на 727 засіданні заступників міністрів 25 жовтня 2000 року.
Бангалорські принципи поведінки суддів: схвал. Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27.07.2006 року.
Рекомендація CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам відносно суддів: незалежність, ефективність та обов’язки: ухвалена Комітетом міністрів Ради Європи від 17.11.2010 року.

2. Зазначені міжнародні акти містять такі базові принципи/цінності професійної етики адвокатів, прокурорів, суддів:

служіння своєму народу,
верховенство права,
незалежність і підкорення лише закону,
пріоритет прав і основоположних свобод людини,
професіоналізм, компетентність та відданість своїй справі,
чесність, гідність, порядність,
дотримання Присяги.

3. Визнаними міжнародною правничою спільнотою є такі корпоративні стандарти професійної етики/від-повідальності:

незалежність правника при наданні правової допомоги/вирішенні справи від власних інтересів та зовнішнього впливу/тиску;
рівність правників перед законом і судом;
правомірність та законність діяльності правника;
неупередженість та обґрунтованість правових позицій і рішень;
компетентність (професіоналізм) і конфіденційність;
гуманізм (повага до прав і свобод людини) і справедливість;
несумісність правничої діяльності з будь-якою комерційною діяльністю;
довіра та особиста порядність;
безумовне дотримання деонтологічних правил і прозорість професійної діяльності та особистої поведінки.

4. Міжнародні загальні засади реалізації/застосування правил професійної етики правників:

В основу правил різних професійних груп/об’єднань правників покладено одні й ті самі цінності та загальні для всіх положення.
Правила професійної етики передбачають добровільне виконання їх тими, на кого поширюється їхня дія, з метою забезпечення виконання правником своїх обовʼязків так, як це прийнято в будь-якому цивілізованому суспільстві. Недодержання правником цих правил карається, аж до застосування до нього дисциплінарних санкцій.
Правила, якими керується будь-яке об’єднання правників, походять від чинних у ньому традицій. Вони також співвідносяться з умовами і характером завдань, що виконуються членами професійної організації в межах судових і адміністративних процедур, а також з державним законодавством.

Вважається неможливим і небажаним як застосування цих правил поза їхнім загальним контекстом, так і їхнє застосування щодо будь-якого іншого комплексу правил, що явно з ними не узгоджується.

5. Міжнародні загальні правила дисциплінарних проваджень у сфері професійної відповідальності правника:

у випадках, коли правники не діють у відповідності з професійними стандартами, викладеними в кодексах професійної поведінки, які розроблені асоціаціями чи іншими професійними об’єднаннями правників або встановлені законодавством, треба вживати належних заходів, включаючи дисциплінарне провадження;
асоціації та інші професійні об’єднання правників повинні належним чином реагувати на порушення або брати участь у дисциплінарному провадженні щодо правників;
дисциплінарнепровадженнямаєздійснюватисязповним додержанням принципів і норм, викладених у Європейській конвенції про права людини, включаючи право правника брати участь у провадженні щодо нього і клопотати про перегляд прийнятого рішення у судовій інстанції;
при визначенні дисциплінарних санкцій за дисциплінарні порушення правників варто дотримуватися принципу пропорційності.

6. Типовими дисциплінарними санкціями щодо виявлених порушень правил професійної етики з бокуправника є такі:

моральний осуд з боку правничої спільноти;
попередження (усне або письмове);
догана (усна або письмова);
випробувальний строк для надання окремих видів правничих послуг;
штраф та оплата праці ревізора з перевірки факту порушення етичних норм;
тимчасове позбавлення права на здійснення правничої діяльності від 6 місяців до 5 років;
виключення з реєстру адвокатів або рекомендація органу управління щодо звільнення правника з відповідної посади — назавжди.

Додаток № 2: Професійна відповідальність прокурора (концепція)

БЕРУЧИ ДО УВАГИ, що суспільству необхідно бути впевненим у чесності системи кримінального судочинства;

БЕРУЧИ ДО УВАГИ, що всі прокурори відіграють вирішальну роль в управлінні кримінальним судочинством;

БЕРУЧИ ДО УВАГИ, що така діяльність повинна бути, наскільки це можливо, відкритою, сумісною з правами особистості, відображати необхідність не піддавати жертв повторному переслідуванню та проводитись обʼєктивним і безпристрасним способом;

Застосування влади обвинувачення повинно відбуватися незалежно і не піддаватися політичному впливу. Прокурори повинні виконувати свої обов’язки, не керуючись страхом, уподобаннями чи упередженнями.

Прокурори зобовʼязані:

повсякчасно підтримувати честь і гідність своєї професії;
завжди захищати право обвинуваченої особи на справедливий судовий розгляд і, зокрема, переконуватися, що свідчення на користь обвинуваченого відбувається згідно із законом та вимогами до справедливого судового розгляду;
зберігати професійну таємницю;
перевіряти отримані докази, щоб переконатися, що вони були отримані правовим чи конституційним шляхом;
відмовлятися приймати докази, якщо є підстави вважати, що вони були отримані з використанням протизаконних методів, які являють собою грубе порушення прав підозрюваного, і в особливості методів, які являють собою тортури або жорстоке поводження; переконуватися, що відповідних заходів вжито щодо тих, хто несе відповідальність за застосування таких методів;
не повинні порушувати або продовжувати кримінальне переслідування, якщо неупереджене розслідування показує необґрунтованість обвинувачення.

Прокурори повинні мати право (належні умови виконання повноважень):

виконувати свої професійні обов’язки без примусу, перешкоджання, переслідування, неправомірного втручання або безпідставного притягнення до цивільної, кримінальної чи іншої відповідальності;
разом зі своїми родинами перебувати під фізичним захистом влади на випадок загрози особистій безпеці, пов’язаної з добросовісним виконанням ними своїх обов’язків;
на нормальні умови праці і достатню винагороду, співмірну з тією важливою роллю, яку вони виконують, і захист від свавільного урізання зарплат та пільг;
на справедливий і регламентований термін повноважень, пенсію і вік виходу на пенсію, відповідно до умов прийому на роботу чи, в окремих випадках, обрання;
на працевлаштування і просування по службі, що засноване на об’єктивних показниках, зокрема професійній кваліфікації, здібностях, добросовісності, досягненнях та досвіді, яке відбувається через справедливу і неупереджену процедуру;
на невідкладні і справедливі слухання, що засновані на законодавчих чи правових нормах, якщо застосування дисциплінарних заходів викликано скаргами;
на звільнення від виконання протиправних наказів чи наказів, що суперечать професійним стандартам або етичним нормам;
дисциплінарне судочинство проти прокурорів має регyлюватися законом і гарантувати справедливу й об’єктивну оцінку та рішення;
з метою забезпечення виконання прокурорами їхніх професійних обов’язків незалежно і у відповідності з наведеними стандартами, прокурори повинні бути захищені урядом від свавільних дій.

У будь-якому випадку прокурор повинен бути в змозі здійснювати кримінальне переслідування без тиску з боку державних чиновників за вчинені ними злочини, як-от корупцію, зловживання владою, серйозні порушення прав людини й інші злочини, визнані міжнародним правом.

Взаємовідносини між прокурорами і суддями

Прокурори повинні поважати незалежність і неупередженість суддів, вони ніколи не повинні ні ставити під сумнів судові рішення, ні перешкоджати їхньому виконанню, зберігаючи використання їхнього права на процедуру апеляції або на будь-яку іншу пояснювальну процедуру.

Під час судових розглядів прокурори повинні бути об’єктивними і справедливими. Зокрема, вони мають гарантувати, що суду надано відповідні факти і правові докази, необхідні для справедливого відправлення правосуддя.

Держави повинні гарантувати, що при виконанні своїх обов’язків прокурори пов’язані з «кодексами поведінки». Порушення таких кодексів має призвести до відповідних санкцій.

Застосовно до українського законодавства, міжнародні стандарти імплементовано в таких нормах (положеннях):

Професійна діяльність українських прокурорів ґрунтується на принципах:

верховенства права та законності;
поваги до прав і свобод людини і громадянина, недопущення дискримінації;
незалежності та самостійності;
політичної нейтральності;
презумпції невинуватості;
справедливості, неупередженості та обʼєктивності;
професійної честі і гідності, формування довіри до прокуратури;
прозорості службової діяльності, конфіденційності;
утримання від виконання незаконних наказів та вказівок;
недопущення конфлікту інтересів;
компетентності та професіоналізму;
доброчесності, зразковості поведінки та дисциплінованості;
поваги до незалежності суддів.

Витяги із законодавства:

Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VII: Стаття 13. Утримання від виконання незаконних наказів та вказівок

Прокурор, незважаючи на приватні інтереси, повинен утримуватися від виконання рішень чи доручень керівництва, якщо вони суперечать закону.

Він не зобовʼязаний виконувати накази та вказівки прокурора вищого рівня, що викликають у нього сумнів у законності, якщо вони не надані у письмовій формі, а також явно злочинні накази або вказівки.

У разі виникнення сумніву щодо законності наказу або вказівки прокурора вищого рівня він має право звернутися до Ради прокурорів України з повідомленням про загрозу його незалежності.

Стаття 16. Доброчесність, зразковість поведінки та дисциплінованість

При виконанні службових обовʼязків прокурор має дотримуватися загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності, вихованості і культури. Порушення службової дисципліни, непристойна поведінка є неприпустимими для прокурора і тягнуть за собою передбачену законом відповідальність.

Прокурор повинен використовувати ввірене йому службове майно бережливо та лише за призначенням.

Стаття 17. Повага до незалежності суддів

Прокурор повинен поважати незалежність суддів, що передбачає заборону публічного висловлювання сумнівів щодо правосудності судових рішень поза межами процедури їх оскарження у порядку, передбаченому процесуальним законом.

Стаття 29. Взаємовідносини у колективах прокуратур

Відносини між прокурорами у їхніх колективах повинні ґрунтуватися на засадах взаємоповаги і взаємодопомоги.

У стосунках між собою прокурори повинні уникати проявів недоброзичливого ставлення один до одного, спрямовуючи свої зусилля на виконання покладених на прокуратуру завдань.

Обʼєктивна публічна критика у колективах прокуратур недоліків у роботі колег має поєднуватися з повагою, толерантністю, стриманістю і ввічливістю.

Стаття 30. Взаємовідносини керівного складу органів прокуратури з підпорядкованими працівниками

У відносинах з підпорядкованими працівниками керівники всіх рівнів мають поєднувати принциповість та вимогливість з повагою та доброзичливістю, не допускати грубощів та приниження людської гідності.

Керівники прокуратури повинні:

сприяти творчому підходу прокурорів до виконання своїх функцій, заохочувати їхню ініціативу, виявляти повагу до висловлюваних ними правових позицій;
бути справедливим і об’єктивним в оцінці роботи підпорядкованих працівників;
не спонукати працівників до виконання доручень, які виходять за межі їхніх службових обовʼязків, вчинення протиправних дій, не допускати фактів необʼєктивного підходу до оцінки їхніх професійних, ділових та особистих якостей;
сприяти утвердженню в колективах службової дисципліни на засадах товариської взаємодопомоги, позитивного морально-психологічного клімату;
сприяти додержанню працівниками вимог професійної етики.

Розділ V ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ КОДЕКСУ

ПРОФЕСІЙНОЇ ЕТИКИ ТА ПОВЕДІНКИ ПРОКУРОРІВ

Стаття 32. Оцінка дотримання норм професійної етики та поведінки

Оцінка дотримання норм професійної етики та поведінки прокурора може проводитися під час дисциплінарного провадження та надаватися при вирішенні питань щодо підвищення по службі, присвоєння класного чину, підготовці характеристик та рекомендацій.

Стаття 33. Наслідки порушення вимог цього Кодексу

Відповідно до Закону України «Про прокуратуру» прокурори зобовʼязані неухильно дотримуватися вимог цього Кодексу. Їх порушення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

У разі систематичного (два і більше разів протягом одного року) або одноразового грубого порушення правил прокурорської етики прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
[1] Дисциплінарна відповідальність прокурорів в Україні / О. Банчук,
[2] Актуальних статистичних даних фактично немає. КДКП не звітувалась за роботу у частині 2019 року, а кадрові (дисциплінарні) комісії наразі взагалі не публікують таку інформацію. М. Каменєв, Є. Крапивін, Б. Малишев, В. Петраковський, М. Цапок. — К.: Москаленко О. М., 2019. — 140 с
[3] Рішення № 16дп-17 від 16 серпня 2017 року — стосовно прокурора складено протокол про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП (дрібне хуліганство), що виявилось у зухвалій поведінці, висловлюваннях на адресу працівників поліції нецензурною лайкою та виказуванні наміру притягнути їх до дисциплінарної відповідальності і подальшого звільнення. Див.: Збірник рішень Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у дисциплінарному провадженні (за 2017 рік) / упоряд. С. В. Подкопаєв, С. В, Гриненко. — Харків : Право, 2018. — 499-501.
[4] Наприклад, справи: Постанова ВП Верховного Суду від 26.03.2019 у справі №9901/544/18, провадження № 11-1160заі18; Постанова ВП Верховного Суду від 14.03.2019 у справі № 9901/789/18, провадження № 11-1464заі18. При цьому позапроцесуальне спілкування не залежить від наявності процесуального статусу в іншої особи, адже треба враховувати її інтерес у провадженні: Рішення КАС у складі ВС від 11.02.2019 у справі № 9901/918/18.
Авторський колектив:

Володимир Сущенко
Євген Крапивін
Василина Яворська
Андрій Орлеан

Хочете стати автором JustTalk? Пишіть нам!

Читайте та обговорюйте актуальні питання кримінальної юстиції у спільноті тих, хто від неї шаленіє: доєднуйтеся до спільноти