Іноді в житті наступають моменти, коли хочеться вийти зі своєї зони комфорту. Зрозумівши, що час, щоб щось змінювати, настав − я вирішила знайти альтернативу понад чотирирічному навчанню в університеті та подала заявку в медіашколу. Давно мріючи про подібну професію, я навіть не усвідомлювала, що це мені настільки сподобається. Так склалося, що профільної освіти за плечима не мала, однак раніше дуже хотіла вступити до ВНЗ на режисуру телебачення. Вступний іспит тоді так і не склала, тож моє бажання залишилось при мені. Досвіду професійного монтажу у мене також не було. Просто для школи завжди монтувала відео на свята − нарізки зі смішними дитячими фото однокласників, не більше. Тому уявіть, на скільки щасливою я була, коли мрія розпочала втілюватися у життя.

Під час навчання у Вищій Школі Media & Production легко мені точно не було: все нове, нові люди, високі вимоги (перш за все, до себе самої − ніколи не була фанаткою пасти задніх). Завжди боялася зробити щось не так, або зізнатися, що щось пішло не за планом. Чесно кажучи, інколи мені було соромно, адже відчувала, що учні навколо не тільки з більшим досвідом роботи в програмах монтажу, а й з суто життєвим. Тож працювати доводилося, докладаючи над-зусиль. Жила від вихідних до вихідних, муштруючи рекомендовану куратором Ольгою Михальченко, літературу в будні дні.

Одразу після завершення навчання розпочалося стажування. Першим завданням було змонтувати візитівку учасника проекту «Голос діти – 3». Під час роботи я настільки прониклася історією, що за долю саме цього учасника вболівала найбільше, а коли він не пройшов до прямих ефірів, була дуже засмучена. Це важко пояснити, але він став мов рідною людиною. Продивившись усі кадри, які були відзняті командою «Голосу», мені здавалось, що знаю усе про його життя, тому навіть інколи жартівливо відчувала себе маніяком. Після цього завдання ми монтували сюжет програми «На ножах». І саме ця задача була доленосною: саме після неї мене й запросили до команди 1+1 Продашкн на проект «Голос діти – 3». Це були неймовірно круті емоції, і я довго не могла повірити, що все це відбувається саме зі мною. Поступово я почала вливатися в команду. Далі був проект «Голос країни – 7». Ну круто ж, правда?:)

Без сумніву скажу, що робочий день режисеру монтажу є дуже насиченим. Під час роботи відчуваю себе унікальним пазлом, який, куди не прикладеш − всюди отримаєш гарну та цілісну картинку. Саме режисер монтажу з усіх фарб, які йому надали (сценарій, відзнятий матеріал), створює картину. Від його роботи залежить, як саме буде сприйматися матеріал, чи відправлять його до ефіру, або ж роботу потрібно буде робити знову. І чим швидше ти стаєш універсалом, тим більше і більше задоволення від роботи ти отримуєш. Це важко але від цього ти стаєш у деякому сенсі непереможним. Наприклад, я можу сидіти на роботі до ночі, і не тому що так ТРЕБА. НІ! Роблю це тільки тому, що САМА ТАК ХОЧУ!

У нашому світі немає нічого ідеального, але я ще з дитинства прагнула робити все досконало, тож поки в мене є бажання віддавати ті емоції, що жевріють всередині − я ділюся ними, і дуже вдячна, що маю змогу робити це будь-коли. Знаю, що тут мене чекають, а результат своєї роботи я неодмінно побачу згодом! :)

І взагалі, ви задумувалися над тим, якою була б загальна картинка для глядача, якщо спеціалістів з монтажу не існувало б? А от вам і відповідь − весь матеріал був би ніяким. Це як їсти улюблену страву без солі та перцю. Наче і їжа, але краще посидіти голодним. Без монтажу, це був би чорний екран з деякими врізками синхронів або закадрового голосу. Повірте, без чорного екрану, наведений мною приклад був би ще гіршим, бо так матеріал сприймати взагалі не можна.

Режисер монтажу вносить дуже багато фарб під час виконання своєї роботи: паузи, музика, вдало підібрані кадри. Драматургія, одним словом. Ми навіть не помічаємо того, що саме від таких людей залежить, яким буде результат. Після дотику режисера монтажу картинка оживає та викликає у нас емоції. Цьому неможливо навчитися, це треба відчувати! І якщо відчуваєш ти, то це відчують і глядачі! Це й приносить найбільше задоволення в роботі, відчуття значимості, відчуття, що ти знаходишся на своєму місці. Коли ти прослуховуєшся до думки інших, а вони натомість прислуховуються й до тебе.

З кожним новим днем я розумію, що розвиваюсь та більш впевнено крокую сходинками вгору. Я б показала відеоролики, які монтувала під час навчання в медіашколі, але після їх повторного перегляду зрозуміла, що вже на голову вище. Була б у мене змога, то перемонтувала б їх зовсім по-іншому. Тому залишаю посилання на сліпе прослуховування маленького хлопчика, візитку якого (та й не тільки його), я монтувала з Ларіоном (режисером, без якого ніч створення та внесення правок у візитки 5-ої програми «Голос діти − 3», була б зовсім похмурою). Ця ніч монтажу назавжди залишиться в моїй пам’яті!

Тепер я впевнено можу сказати, що якщо чогось хочеш, просто бери та роби. І тільки таким чином у тебе все вдасться, якої сфери чи професії це не стосувалося б.

lyudmila.kotenko
Lyudmila Kotenko

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації