Легалізація злочину, або кошерність по-Коломойськи.

«Я визнаю лише кошерну приватизацію. У не кошерній приватизації я участі не приймаю» (Ігор Валерійович Коломойський, із інтерв’ю «5-му каналу», 2014 рік)

«Кошерна» - це значить чиста, прозора, нічим не забруднена, не ушкоджена тощо. У випадку з приватизацією це означає не порушення норм закону із дотриманням його кожного пункту.

Не зважаючи на те, що в нашій країні дотримання законів у будь-якій серйозній справі, зокрема у масштабній приватизації, практично неможливе, не треба поспішати звинувачувати його у лукавстві. Він абсолютно щиро висловлював свої думки. Це лише слухачам треба бути уважнішими і мати хоча б невеличкий аналітичний досвід, аби зрозуміти «кошерну» хижість пана Коломойського.

Для того, щоб не виникало жодних сторонніх асоціацій, слово «кошерна» замінимо на слово «легальна», яке по своїй суті повністю відповідає характеристиці чистоти, прозорості та неушкодженості (в сенсі не порушення Закону).

Остап Бендер знав 400 порівняно чесних способів відбирання грошей у населення. Наш «Остап» знає їх набагато більше не тільки за кількістю, але і за їхнім масштабом. Такий собі «О. Бендер» 21 сторіччя, про якого колись напишуть багато цікавих книжок, зокрема з криміналістики та праву.

Отже, чесний «віджим», або легалізація від Коломойського.

Одразу після Майдану 2014 року, при перерозподілі великого бізнесу, фінансових потоків та прав на державну(!) власність між олігархами, пан Коломойський забажав більшого, аніж йому мало б належати за неписаними «бізнес»-правилами українського олігархату. Бажаного , звісно, не отримав.

А тому, обурившись такою нечуваною «несправедливістю», Ігор Валерійович, витягнувши із свого банку («Приват») декілька мільярдів доларів вкладників, чкурнув з ними на берег Женевського озеру, вичікуючи слушного моменту для отримання ним не якого-небудь недоотриманого «великого шматка», а всього «пирога», який зараз намагається проковтнути одноосібно.

Як ми всі розуміємо, йдеться про Державу Україна, яку він зараз цілком легально приватизує, не лишаючи без «батьківської» уваги кожен сегмент її життєдіяльності.

Оскільки формат допису не дозволяє розширено висвітлити діяльність олігарха окремо по кожному сегменту, візьмемо лише декілька гучних прикладів, які викликали багато заслужених обурень із боку українського народу.

Як це не дивно звучить, корупція в нашій Державі займає окремий сегмент життєдіяльності, без якого не існуватиме ані вертикаль, ані горизонталь провладної верхівки – власне тієї верхівки, яку ми називаємо «владою». А тому з неї і почнемо.

Отже, підрахувавши, скільки окремий чиновник або депутат, кожен на своєму місті, відпилює від бюджетного (тепер вже Коломойського) «пирога» в розрахунок на місяць, Ігор Валерійович легалізував їм цей «заробіток» за допомогою переведення його в офіційну зарплатню. А тому не слід дивуватися мільйонним зарплатам наших нових зелених чиновників.

На запитання – навіщо він це робить, відповідь дуже проста: якщо керівник нецивілізованої держави не буде дозволяти своїм підлеглим красти, у нього не буде підтримки із їхнього боку, а відтак він раптом стане «слабким» Президентом (політиком, керівником), якого дуже швидко можна буде усунути.

Це те, що всі ми називаємо сумнозвісною «системою», з якою намагаються «боротися» геть усі наші Президенти разом з депутатами. Але це стосується лише нецивілізованого державного керівництва. Бо керівники цивілізованих держав у якості підтримки розглядають народ своєї країни, а у якості стримування корупції – виконання закону, згідно якому відбувається покарання злочинників.

До речі, про Закон (зокрема конституційний). Його налаштування під власні забаганки, яке в турборежимі виконує «95 квартал» у ВР, турбує не лише українців, а і політиків всього світу. А про інвестиції у цьому випадку й говорити годі, бо не знайдеться такого невдахи, який би вкладав свої кошти у чергові забаганки нового українського господаря, чиї примхи міняються та збільшуються в розмірах сім разів в день.

Американські політичні партнери України взагалі поставили умову Зеленському – доки поруч з ним Коломойський, ніякої співпраці з МВФ, ніяких серйозних бізнес-контрактів з Державою, ніякої суттєвої підтримки.

Але ж продовжимо наші цікаві приклади, які доводять, що пан Коломлйський цілком легально намагається «приватизувати» (тобто, віджати), а потім вигідно продати нашу Україну.

Всі вже побачили, що Ігор Валерійович виставив Україну на торги. Власне, покупець лише один – відомий нам потворний карлик, який керує «Слугами народу» із кремля, руками пана Коломойського на пару із його прислужником Зеленським.

Але для того, щоб щось продати, треба для початку це «щось» придбати. І тут на допомогу Ігорю Валерійовичу знову приходить його кошерна кмітливість, яку він теж спрямовує на вже відому нам легалізацію. В цьому йому допоможуть, звісно ж, його зелені «Слуги», які швиденько організували Закон про ринок землі. Але щоб залучити до цього Закону «впертих» селян, треба їх підхопити на якийсь привабливий гачок.

Але цей гачок виявився не лише привабливим, а ще й підступно-чарівним, бо окрім того, що наживкою для погодження на цей Закон виявилася обіцянка майже халявних кредитів (насправді це не так), в ньому існує величезна пастка для тих довірливих, хто скористається зеленськими кредитами. А саме, пан Коломойський буде дуже кошерно (тобто, легально) віджимати землю у селян, які не в змозі заплатити по кредиту. Адже земля у тих кредитах буде заставою!

Тепер законно отриману землю пан Коломойский буде вигідно обмінювати на яку-небуть газову трубу з Росії, або нафту, або електрику, вугілля, чи просто цілком легально продавати, нарощуючи вплив, свій статок та зміцнюючи дружбу із кремлем.

Навіщо йому потрібен кремль із його злобним карликом? - З тієї причини, з якої він потрібен Меркель та Макрону – бо там ресурси та необмежена можливість ще більше збагатіти.

До «легальної» діяльності Коломойского можна додати ще й гральний бізнес, який зараз теж законно легалізується, і звільнення української території за рахунок зменшення населення, якому доводиться емігрувати (через жахливий новий трудовий кодекс), і розправа з «незгодними» (зокрема патріотами) – через цілком легально «зшитої» на них кримінальної справи, і багато інших сфер діяльності країни, які пан Коломойський кошерно приватизував. А відтак повноцінно керує українським народом, довіру якого купив хоча і дешево, проте цілком легально – безкоштовним прокатом на «плюсах» серіалу про велосипед, на якому катався вчитель Голобородько.

Якщо в якійсь цивілізованій країні про це розкажеш, не повірять, або піднімуть на сміх, бо такого в принципі не може бути.

Навіть при Януковичу нам не було так соромно. І огидно. Через самих себе…

Короткий підсумок – лише для тих, хто обирав Голобородька:

З приходом до влади Коломойського корупція, провладний злочин та елементи зради не тільки збільшилися, а й набувають правового захисту, бо захищені Законом.

А те, що ці закони зараз в турборежимі штампують його власні слуги, підточуючи кожен під його особистий інтерес, це вже вторинне – електоральних холопів це не має стосуватися, бо це не їхнє псяче право…

Головне, що все відбувається цілком легально, кошерно, благородно. По-Коломойськи…