Maxim Melnik: З ким тут домовлятися

3 роки тому
Політика
3 063
18
125
8

Стіни величного міста Мінас-Тіріта - могутні скелі, що дістають неба. Башти величного міста Мінас-Тіріта - непохитні кам'яні гори, що затуляють сонце. Міська брама величного міста Мінас-Тіріта - сталеві плити в дві руки завтовшки. Коли вони зачиняються на ніч і усе нічне чергування ще попереду, в караулці королівської варти величного міста Мінас-Тіріта стає так нестерпно нудно, що хочеться померти або когось убити, аби хоч якось розвіяти нудьгу.

- А знаєш, молодий, скільки землі контролює наш найвеличніший молодий король? - каже старий стражник, що напівлежить на довгій лавці, спираючись на стіну. Його обличчя стомлене і похмуре, численні зморшки роблять його схожим на старе, видублене дерево. Дрова у пічці потріскують, полум'я перескакує і кидає на це обличчя відблиски з різних боків, то роблячи його зовсім мирним, то ховаючи половину в темряві, від чого воно починає виглядати зловісно.

- Скільки? - питає молодий веснянкуватий хлопець, що займає пошарпаний стілець навпроти. Він ліниво грається службовим кинджалом, намагаючись виглядати серйозним служакою, але невпевненість рухів з головою видає в ньому новобранця.

- Стільки, скільки накривають його ступні, от скільки! - сміється старий солдат.

- Та ну, дядьку! Чому б це? Я бачив молодого короля, йому усі вклоняються!

- Ну якщо ти добре дивився, то бачив, що вклоняються тільки слуги, тільки ті, кого він привів із собою, кому вигідно вклонятися. От скажи, народ йому вклоняється?

- Ну начебто ні, але ж народ його й не бачить, бо король як кудись їздить, то завжди на п'яти каретах, у одній сам, у інших - слуги та охорона.

- Ну ото ж. А за рік перед коронацією похвалявся, мовляв, я зараз візьму коня, поїду сам у палац через все місто, і ніхто мені нічого не вдіє, і всі будуть мені радіти, бо народ мене любить! І буду завжди так їздити! Є різниця?

- Ну так, є.

- Ото ж бо. Тепер ще слухай: скільки в нашому королівстві графств?

- Ну воно теє ...

- Хей, молодий! Я кажу - скільки? Чи влаштувати тобі переатестацію? А то я можу.

- Згадав, згадав - двадцять чотири!

- Ну то вже краще. Найзахідніше, найвіддаленіше графство яке?

- Закарадраське!

- Добре вже. То слухай: Закарадраське графство - це здавна вотчина графів Балрогів. Скільки б там королів не помінялося, споконвіку брати Балроги сиділи в Ізенгарді і сидіти будуть. Наш король радше п'ять разів з'їздить на море у королівство Асман, радше два рази поїде покрасуватися у військо на кордон з Мордором, ніж один раз у Закарадраське. Неспокійно йому там.

Там брати Балроги як прикривають всіляку контрабанду, так і самі возять. Відомо, що там добувають багато лісу та соняшного каменя, але хто добуває, як добуває, чи платить податки, чи не платить - нічого не відомо. Щось, звісно, платять, щоб все було як годиться. Ну і король теж вдає, що все нормально. Бо почати розбиратися, як там що, чи послати туди когось, або навіть самому поїхати - лячно.

Із Закарадрасу не те що новини не надходять - звідти Таємна стража, буває, не повертається. А Таємна стража, поза військом, має бути нашим наймогутнішим кулаком усередині держави. Ну так воно має бути, звісно. Чув недавно, що король боровся з розбійниками, з контрабандистами?

- Так, щось чув. Начебто було багато галасу.

- Було. Чи пам'ятаєш, когось ув'язнив?

- Начебто ні. Багато народу оштрафував, але за Балрогів взагалі мови не було!

- Еге ж. Добре боротися з лихими контрабандистами на кордоні з центру, з Гондору, сидячи на троні Мінас-Тіріту. Тепер розумієш, чому не хоче він їхати в Закарадрас?

- Наче так. А що в нас на іншому боці, на самому сході?

- Якщо маєш на увазі Донгорлад і Лонгвелл, то там, синку, орки, і вже давно. Так закріпилися, що не виб'єш. Поряд з ними - графство Дорвініонське, власність славного герцога Ламойна. Власне, старий шахрай Ламойн молодого короля на престол і посадив. Так-то кажуть, що ніякий він насправді не король, а просто дрібний актор, блазень, що його найняв Ламойн. Блазень той родом з баронства Трандуіл, ну по ньому й видно, що трандуіл, яких пошукати.

За такі плітки, звісно - смертна кара, молодий король дуже вразливий. Отак усі й розповідають, і кожний - під страхом смертної кари. З кожної магічної кулі - палантіра тоді шипіло, половина всіх герольдів волало: "Король Зеба! Король Зеба!". Ну ось тобі й король. Думаєш, наповнювати магічні кулі - дешева штука? Тепер отримує Ламойн свій зиск, набиває скрині.

- Цікаво, дядьку! А от якщо я сам з графства Полісор, то хто там головний?

- Та кому цікаві твої сільські графства. Полісор, Рівендел, Сумфорд, Волд, Шир, Херендор, Мумакан, Чорноводдя, Чорнолісся - це власність аграрних баронів та графів. І коли я кажу "власність", це навіть не така власність, як у Балрогів. В цих провінціях граф Живодан, графи Вадатури, граф Кос, граф Бахат, барон Вірріо, барон Путіл - повні володарі своїх людей, із їх тілом, душею, землею та всім, що на ній є. У них своя поліція, свої війська, свої банки, свої крамниці, власний флот.

А графиня Шенна ще волає в Сенаті: "Захистимо споконвічне кріпацтво! Так народу спокійніше! Не дамо продати землю ельфам!". Ну ото ж бо - не дамо. Звідти, бува, прориваються такі моторошні історії про те, що коять озвірілі від вседозволеності аристократи або стража - куди там навіть оркам. Але за звичай - тиша і гладь.

- А де тоді цікавіше, дядьку?

- Ну багато де. От кажуть, графи Горроги - власники Хельма, дають такі хабарі, що тримали свої крамниці відкритими навіть під час чуми. Помирають там люди, не помирають, король, не король - не цікавить. У Хараді некроманти нового графа Терака підняли з мертвих старого графа Карнуса, він підписав документ про передачу влади - і знов помер. Граф Боднар, володар Черебранту, полаявся з молодим королем. Думаєш йому щось за це було? Граф Гросс з Вінтерхіллу зрадив старого короля, кажуть, набирає вагу зараз, інтригує. Граф Сандон з Ліндону, барони Іст-Форліндону та Терносту ведуть таємні перемовини з Полонським королівством. Герцог Аль-Ахмад з Західно-Пороського графства, граф Ківал з Ос-Гіліату, барони з Келебранту ведуть перемовини з Сауроном.

- Як так дядьку, перемовини з орками? Вони ж нас за людей не мають, жеруть і все!

- А отак, синку. Малий ти ще, не розумієш. А й вони, попри усю свою хитрість, теж не розуміють, що у Саурона немає друзів - тільки раби. То скільки король контролює землі?

- Під своїми ступнями! - засміявся молодик.

- А нам-то що робити, дядьку?

- Нам своє робити. Я подрімаю, а ти дивись в оба, чергуй.

Поборемо!