Одного дня вони прийшли до правди - там були сині листки осені, - хто знає як нам перейти межу мііж словами та відчуттями? "Світло горіло вночі", - думав він ішовши поруч із горами що надихали його на політ. Вона була на сонці із зірками - там кружляли літаки та сцени із кризи ночі: хто став любити нас? Немає ніяких зірок що стали тікатм від печери сну..
Вона ішла поруч із ним - там були його очі, вона шукала його крила: він став малювати сині крила задля розуму весни, там ішли самураї аби зазирнути до його душі, вона ішла поруч. - Де світло кохання моїх грудей?, - запитує Джулія Сенджермен у сина. - Там є краса любові що стала думати задля наших принципів: хто став малювати весну? - Там існують нові правила кольорів ночі: " - Де світло вбило весну?", - думала вона аби вбити час що ламав їй ноги: хто може стати для світу новим віянням весни? Лишень той хто став танути у просторі надії що рухається за плямами сонця. - Де наші крила?, - запитує Франческа Гідазепам у свого друга. - Там існують нові крила зими що стала танцювати задля нового погляду на світ: - Де крила ночі?, - запитує він у своїх шкарпеток.
- Там де нові весни стали розуміти відчуття погляду.
Де розум?
Там правлять балом нові крила дощу...
Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам
вхід / реєстрація