Мирослав Гай: Війна не може відпустити тебе, поки вона триває

5 років тому
Суспільство
3 697
205
1
5

Цю промову я проказав на Форумі Ветеранів та Волонтерів, що пройшов 22 серпня.

Ці прості та стислі думки виникли та оформились в мене за довгі місяці важких роздумів та аналізу ситуації з безпеки, після смерті друзів та побратимів та розумінням ситуації в армії з середини. То ж вдячний організаторам форуму за те, що вони записали та оформили мій виступ у текст. Він дослівний, жодного слова не змінено.

"Мирослав Гай, заступник голови Ради військового резерву: “Війна не може відпустити тебе, поки вона триває”

На жаль, серед ветеранів багато й інших історій. Кілька місяців тому загинув мій друг, він наклав на себе руки. Леонід Кантер пішов на війну після Майдану в складі 2-го добровольчого батальйону імені Кульчицького, потім їздив на фронт, як журналіст, режисер кіно, був в ДАПі.

Він зняв прекрасні фільми: “Добровольці Божої чоти” про добровольців із “Правого сектору” в Донецькому аеропорту, “Міф” про оперного співака, який пішов воювати і загинув за Україну. Війна його не відпустила. Він пустив собі кулю в голову з автомата АК-74, який привіз з аеропорту.

Про яку соціалізацію ветерана можна говорити, коли ми вмикаємо телевізор і бачимо, що сьогодні було 40-50 обстрілів, знову загинув товариш? А ти знаєш, що це за підрозділ, знаєш місця, де це відбувається – тип був там. Війна в тебе постійно в голові, ти вмикаєш телевізор і бачиш, що вона триває.

В нас відбувається когнітивний дисонанс. Ми маємо зробити вигляд, що ми зараз в мирному житті, а насправді це ілюзія, тому що воно минає дуже швидко, як це було в Дебальцево, Вуглегірську. Мирне життя може перетворитися на війну. Яким чином жити із цим?

Можна знову піти на фронт, але розвалиться твоя родина. Хтось іде в патрульну поліцію або волонтерство. Але я знайшов для себе й інше нове рішення. Небезпека від України нікуди не поділася. Російська Федерація продовжує стягувати війська. До кінця року вони мають розгорнути три армії на нашому кордоні, вони вже перекрили Керченську затоку і фактично анексували Азовське море.

Вони продовжують бої і я розумію, що можу в будь-яку хвилину повернутися на фронт, тому що Батьківщина скаже: друже, ти потрібен. Але як це буде? Мене направлять у військкомат, а потім якийсь кадровий офіцер вирішить, що й маю піти не до себе в 95-ту бригаду, а в якусь іншу.

Я вирішив, що це неправильно і знайшов вихід для себе, яким чином ветеран може не втратити дотичність до армії, зв’язок з нею, бути готовим, проходити перепідготовку кожен рік, зустрічатися з побратимами, проходити бойове злагодження і при цьому залишатися жити мирним життям – повертатися до родини і знати, що в будь-який момент ти готовий.

Це контракт резервіста. Я підпишу його наступного місяця з 95-ою бригадою. Голова Ради військового резерву Тарас Ткаліч теж прийняв таке рішення. Контракт дозволяє залишитися в тому підрозділі, в якому ми хочемо воювати, якщо війна розшириться. За нами також будуть закріплені посади.

Я би хотів прийти на війну наступного разу до свого командира і побратимів, мати свій автомат. Війна в будь-яку секунду може повернутися, проте її не буде в такому масштабі, як хотів би Путін, якщо Україна буде готова в будь-яку секунду виставити 200-300 тисяч штиків, злагоджених і готових до бою.

Можливо це був би вихід і для Леоніда Кантера. Тому що війна не може відпустити тебе, поки вона триває. Можливо це вихід для кожної людини у якої у військкоматі в особовій справі написано “придатний”.

Хочу закликати: хлопці, якщо ви придатні, якщо ви в оперативному резерві і хочете в разі чого потрапити до свого підрозділу – підпишіть контракт резервіста. Давайте покажемо Росії, що нас таких сотні тисяч і нас не треба призивати: як тільки по телевізору скажуть, що війна розпочата, 22 години і я зі своїми побратимами у себе в підрозділі, маючи зброю, форму і шеврони своєї бригади.