Наталка Іванченко: Щодо українізації Донбасу

3 роки тому
Суспільство
657
2

Українську мову на Донеччині я почула вперше в невеличкому степовому селі під Старобешево. Приїхала знайомитися з майбутньою свекрухою - і почула красиву українську мову. Знала, що свекруха сільська активістка, довгий час працювала парторгом. Викладала українську в школі, писала вірші.

Завдяки її зусиллям на початку 90-х сільську школу зробили повністю українською, відкрили народознавчі гуртки. Вона організовувала і проводила традиційні свята, збирала місцевий фольклор, робила виставки, концерти, купляла книги сучасних українських письменників і передавала їх у місцеву бібліотеку.

Листувалась з Ліною Костенко, активно працювала з українськими жіночими громадами. Справжня активна українська патріотка села з російським корінням. Але сталося лихо - десять років тому загинула - збила машина. Ховали всім селом - у три зміни накривали поминальні столі в шкільній їдальні.

Пройшло пару років, школа стала російськомовною, ще через пару років - на сільраді висить ганчірка ДНР. Ось вам і українізація Донбасу.

Я не знаю, скільки треба часу, щоб Донбас став українським і чи варто повертати манкрутів в Україну. Але те, що відбувається з Україною - мені болить.