УКРАЇНСЬКИЙ ТРІУМФАТ.

ТРІУМФАТ.

Громадянин, Громада, Республіка разом нація – організований народ.

Чим більша степінь організації та консолідації народу тим він сильніший.

Якщо Ти інтеграліст (інтегральний націоналіст) ти розвиваєш сильний статус громадянина та вільні громадянські інституції власного народу, громади, особистості; інтеграліст це зразковий громадянин з відповідними правами та обов’язками, який всіляко сприяє розвитку власної особистості, громади та республіки.

Якщо Ти інтеграліст (інтегральний націоналіст), Ти твориш громадську корпорацію та громадський капіталізм; користуєшся виключно тим, що виробляє твій побратим, твоя громада, твоя країна з принципом «свій до свого по своє».

Якщо Ти інтеграліст (інтегральний націоналіст), Ти розвиваєш самодостатню громаду; бажано там де зродився.

Якщо Ти інтеграліст (інтегральний націоналіст), Ти береш активну участь в становленні національної громадянської республіки.

Доктрина Українського Тріумфу виражена в парадигмі «Мережевої Держави» у формі республіки та філософському концепті «Гелійський Стандарт» вираженого, від метафізики до конструктивної дійсності з посередництвом універсальної взаємодії громадянина, громади і держави. Важливе завдання Гелійського Стандарту полягає у створенні вдосконалених альтернативних системних образів та перспективної програмної дійсності, які потупово розкриють суть системної взаємодії складових структур української мережевої держави в цілісній альтенативній конструкції «Тріумфат» ( ТРІУМФ, ТРИЗУБ, ТРІЙЦЯ, ТРИЗНА, ТРИСВІТ. Філософія візуалізовує альтернативну перспективу дійсності в конструктивній послідовності. Вона здійснює інтелектуально - концептуальний екскурс можливого варіанту розвитку текучої дійсності в єдиному руслі світоглядної конструкції. Онтологія державності завжди виражалась в сильному суспільному договорі спільної справи та закону.

Республіка (від лат. res — справа і publicus — громадський, всенародний) — форма політичного устрою, де джерелом усіх видів влади, являється організований народ і вищі представницькі органи державної влади обираються громадянами на визначений термін. Республіканська форма правління виникла ще за античної доби. Відомі аристократичні (Спарта, V I — I V ст. до н. е.; Рим, кінець VI—І ст. до н. е.) і демократичні республіки (Афіни, V ст. до н. е.), які різнилися здебільшого мірою участі громадян у виборчому процесі та інших державних справах.

У середньовіччі існували міста-республіки (напр., Венеція та Генуя у Північній Італії, Псков і Новгород у Північній Русі), де республіканська форма правління була результатом соціально-політичного компромісу між феодальною верхівкою та впливовими ремісничо-торговельними верствами населення. З переходом від аграрного феодальнего суспільства з його натуральним господарством, соціальнотворчою ієрархією і монархічною формою правління до індустріального громадянського суспільства з його ринковою економікою, соціальним розкріпаченням республіка утверджується як найдемократичніша форма політичного устрою (в 1609 р. виникла Р. в Голландії, в 1649—1660 pp. існувала в Англії, в 70—80х pp. XVIII ст. республіканський устрій оформився у США, в 1792 р. було проголошено першу Республіку у Франції). Розрізняють два основні типи республік: парламентську і президентську.

Парламентська Республіка (нині існує в Австрії, Італії, Греції, Німеччині та інших країнах) грунтується на принципі верховенства парламенту, який зі свого складу, спираючись на певну партію чи коаліцію партій більшості, формує уряд, що має колективну політичну відповідальність перед парламентом за свою діяльність. Якщо уряд втрачає довіру й підтримку парламентської більшості, то або він іде у відставку, або через главу держави у встановленому законом порядку проводяться достроковий розпуск парламенту і позачергові парламентські вибори. В парламентській республікі главою виконавчої влади — прем'єр-міністром — стає лідер партії чи коаліції партій парламентської більшості. Президент як глава держави виконує лише номінальні представницькі функції і обирається переважно парламентським шляхом, а не всенародно.

Президентська Республіка(США, Аргентина, Бразилія, Мексика та ін.) характеризується чітким організаційним і персональним розмежуванням законодавчої та виконавчої влади. Президента обирають позапарламентським шляхом здебільшого на всенародних виборах. Він за власною ініціативою і фактично незалежно від парламенту формує уряд, поєднує повноваження глави держави і глави виконавчої влади. Посади прем'єрміністра та інституту парламентської відповідальності уряду немає. В президентській Р. неможливі ні висловлення парламентом вотуму недовіри урядові і його відставка, ні достроковий розпуск парламенту.

У деяких країнах (Франція, Португалія, Фінляндія, Росія, Україна та ін.) поєднуються різною мірою риси президентської і парламентської республіки, залежно від цього вони визначаються як республіки змішаного типу: президентсько-парламентські або парламентсько-президентські. В таких республіках разом із всенародно обраним президентом із певними владними повноваженнями діє прем'єрміністр, який безпосередньо очолює уряд. Уряд формується як з ініціативи президента, так і за згодою парламенту і несе політичну відповідальність як перед президентом, так і перед парламентом.

Яскравий приклад становлення республіки на наших теренах продемонструвало явище козацтва – спільноти вільних людей. Козацька військова республіка стало зародком нової української державності. З часом козаки створювали органи управління, які поступово зосереджувалися в руках козацької адміністративної та судової влади. Остання поширювалась як на козаків, так і на тих людей, що мешкали за межами Запоріжжя в укріпленнях — "паланках". Кіш очолював виборний кошовий отаман. Йому допомагали виборний суддя, писар, обозний, осавул, хорунжий. Найважливіші питання військового та політичного характеру розглядалися на засіданнях Військової ради. Згідно із звичаєвим правом на них міг бути при сутнім будь-який козак. Збиралася Військова рада тоді коли для вирішення того чи іншого питання потрібна була воля всього товариства, але два рази на рік — 1 січня і 1 жовтня — вона збиралася обов'язково. Існували також ради на рівні куренів, які звали "сходками", і вони збиралися для вирішення питань місцевого значення. Для таких же цілей скликали і сходки в паланках. Підкреслимо такий факт: на Запорізькій Січі державна система народилася з військової організації, тому державні органи, адміністративно-територіальна система, посади були як військовими одиницями, так і державними.

З часом на Запорожжі сформувалася нова українська військова республіка, яка являлась праобразом держави. Головними ознаками держави являється існування відповідної системи органів та установ, що виконують функції державної влади; право, що закріплює певну систему норм, санкціонованих державою; певна територія, на яку поширюється юрисдикція даного організаційного обєднання. Вищим законодавчим, адміністративним і судовим органом Січі була січова рада. її рішення були обов'язковими до виконання. Рада розглядала найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики, проводила розподіл земель, суджувала злочинців. Важливою функцією ради було обрання уряду Січі — військової старшини, а також органів місцевої влади — паланкової або полкової старшини. У різні часи чисельність козацької старшини була не однаковою й інколи становила понад 150 осіб. До цієї групи козацтва входили: військова старшина — кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курінні отамани; військові служителі: хорунжий, бунчужний, довбиш, канцеляристи та ін.; похідні та паланкові начальники — полковник, писар, осавул та ін. Старшина зосереджувала у своїх руках адміністративну владу та судочинство, керувала військом, розпоряджалася фінансами, представляла Січ на міжнародній арені.

Крім власних органів державного управління, в Січі функціонувало також власне козацьке звичаєве право. Основне козацьке право фіксувало ті відносини, що склались у Січі: утверджувало військово-адміністративну організацію (38 військових куренів і 5— 8 територіальних паланок), зумовлювало правила військових дій, діяльність адміністративних та судових органів, порядок землекористування, укладання договорів, визначало види злочинів та покарань. Запорожжя мало і свою територію, яка називалася «землями Війська Запорозького». Розташовуючись на території Дніпропетровської, Запорізької, частково Херсонської, Кіровоградської, Донецької, Луганської та Харківської областей}. Територія Запорожжя постійно змінювалася, кордони переносилися. Війську Запорозькому Низовому були притаманні певні риси демократичної республіки. Тут не існувало ні феодальної власності на землю, ні кріпацтва; панувала формальна рівність між усіма козаками; права користування землею та іншими угіддями, брати участь у радах та ін. У Січі панівною являлась виборна система органів управління, контроль за діяльністю яких здійснювала козацька рада. Невідповідність лідера козацьким нормам могла стати причиною усунення з посади , або смертної кари.

На Запорізькій Січі державна система народилася з військової організації, тому державні органи, адміністративно-територіальна система, посади були як військовими одиницями, так і державними. Кошовий отаман (гетьман), військовий суддя і військовий писар складали так звану військову старшину. Вони обиралися Військовою радою щорічно 1 січня. В мирний час військова старшина виконувала адміністративні та судові функції, а під час військових походів очолювала Запорізьке Військо, передаючи свої повноваження наказній старшині. Кошовий отаман (гетьман) зосереджував у своїх руках вищу військову, адміністративну і судову владу. Його влада не була абсолютною: він звітував перед Військовою радою, його повноваження обмежувалися річним терміном перебування на посаді. Військовий суддя був другою службовою особою на Запоріжжі. Він здійснював суд над козаками і призначав начальника артилерії. Військовий писар завідував канцелярією і вів всі письмові справи Запоріжжя. Військовий осавул слідкував за дотриманням козаками порядку в Січі, відав охороною кордонів, заготівлею продовольства для війська тощо.

Посади кошового отамана (гетьмана), полковника, сотника, отамана, який командував десятком (пізніше — курінного отамана), були виборними. У своїх грамотах і листах вони титулували себе "Військом Запорізьким". Основну його частину складала піхота. Військо мало гармати. Рядовий козак був озброєний мушкетом, пістолетом, шаблею, ножем, списом, іноді використовувався лук і стріли. Чисельність Запорізького війська не була сталою. На кінець XVI ст. воно нараховувало близько 15 тис. козаків. Січ мала також свій флот, який складався з великих човнів — чайок або байдаків. Військо Запорізьке мало свою печать — герб із зображенням козака з рушницею на плечі, з шаблею та списом, застромленим у землю поруч з постаттю козака. Січова корогва (прапор) була червоного (малинового) кольору: на лицьовому боці був зображений в білий колір св. Архангел Михайло, а на зворотному — білий хрест, оточений небесними світилами.

На початку Визвольної війни вищим органом влади була Військова рада Війська Запорізького. До компетенції Військової ради входило вирішення найважливіших державних питань як воєнних, так і політичних: вона вибирала гетьмана і генеральний уряд і мала право їхнього усунення, вирішувала всі питання зовнішньої політики, відсилала посольства, приймала послів, здійснювала правосуддя. Право на участь в ній мали всі козаки.

Найближчою до гетьмана державною особою був генеральний писар. Він керував зовнішніми відносинами та канцелярією, через яку проходили всі документи як до гетьмана, так і від нього. Генеральний обозний, генеральний осавул та генеральний хорунжий займались військовими справами, відповідали за боєздатність війська та його матеріальне забезпечення. Генеральний бунчужний охороняв знаки гідності гетьмана та Війська Запорізького, а також виконував окремі доручення гетьмана. Генеральний суддя був вищою апеляційною інстанцією за відношенням до полкових та сотенних судів. Генеральний підскарбій очолював фінансову систему держави. Перераховані державні особи складали раду генеральної старшини, яка з часом витісняє Військову раду.

Відштовхуючись від роботи Ярослава Стецька «Дві революції», де все побудовано за двома аналогами: рух Богдана Хмельницького та руху Івани Мазепи, чому перший мав успіх, а другий - ні. Рух Хмельницького органічно сполучав у собі соціальне та національне. Тож, Богдан виступав за Україну, за незалежність, не розділяючи еліту та народ. Хмельницький підняв "Чернь". Народ пішов за ним, відчувши що він дасть волю та полегшить їх простонародне життя. А Мазепа був більш елітарним, орієнтованим на казацького старшину. І для нього приорітетним було національне питання. Тому в нашому випадку ми орієнтовані на український націонал – солідарний , що включає в себе єдність цілей еліти та простого народу.

Український Інтегральний Рух «Спас», привітання якого звучить: Хай СІЯЄ, Хай Радіє, Слава Україні, Грай Роде, Радуйся Земле. Рух виражає відродження Українського Гелійського Імпералізму, сакрального мідгарду, країни ядра орійського роду та гелійської культури. Закладаючи чисту республіку з базовою Гелійською філософією основаною на національній самобутності.

Україна, як інтегральний концепт являється центром та матірю словянської цивілізації, самобутнього кореня білої раси. Вона являється матір’ю цивілізаційного процесу з мережевим державним утворенням та прямою демократією з своєрідним громадським капіталізмом. ЇЇ інтегралізм являється теорією і практикою збалансованої взаємодії особистості, суспільства, держави та господарництва в єдине ціле. ЇЇ Держава носить зміст спільної справи об’єднаних громадян.