Хто(сь) наступний?

Після Майдану 2014 року і подальшої війни певний прошарок суспільства часто закидає "чого ж ви різко стали такими патріотами?"

Не знаю, хто як, але я Майдан сприйняв як непересічну подію. Від Помаранчевої революції 2004 року її принципово відрізняє пролита кров. На Майдані влада (чи провокатори чи досі всюдисущі для деяких "масони") поклала сотню життів у спробі придушити бунт, придушити бажання взагалі щось міняти і чогось прагнути. Влада 2013 року винесла уроки з безкровності 2004 року. Стабільність виступила дійсно "фашистським" чоботом проти людей, яким остогидло і які показали, що "вегетаріанських" бунтів більше не буде. Баста. Терпець увірвався. Суспільство 2013 року побачило, що відкат до 2010 відбувається дуже легко, а наслідки є надто важкими. Тож, чи Віктарфьодарич сам, чи його ростовсько-кремлівські хазяї за ниточки, прив'язані до нього набагато раніше, ніж він сам збагнув, але він / вони перейшли по-справжньому червону риску.

Вони пішли на вбивство. Масове вбивство. І не "він", а саме "вони" - бо не Янукович особисто по-звірячому забивав людей кийками на колонаді стадіону ім. Лобановського. Не він особисто викрадав Юрія Вербицького. Не він стріляв у Нігояна, у Жизнєвського, Плєханова, Голоднюка. Але за його очільництва до органів правопорядку (яка зла іронія!..) спокійно брали садистів і неврівноважених, закомплексованих покидьків. Цих численних "когось".

Я не знаю, чому після Майдану не настала ера справедливості та процвітання. Точніше - я здогадуюся, але точно сказати не можу. Скажу по собі: я особисто не полишив "зону комфорту", лише в набагато більших обсягах ніж до того став споживати новини, перейшов на українську (і то не скрізь, і не з усіма), і переказав - і переказую - N тисяч гривень на різні потреби - армію, реабілітацію тощо. Мені забракло духу піти, як пішло багато "когось", боронити країну. З мого "активізму зараз" - інтернет-воювання з ватою й напів-ватою, участь у тих акціях, у яких я можу брати участь поза робочим часом, фінансова допомога.

Але "як раніше" вже не буде ніколи. Зокрема, через усвідомлення того, що відбулося та відбувається.

І очманіння.

Реальне очманіння, яке прийшло вчора, після усвідомлення, чому ненавмисне, але від того не менш жахливе, вбивство 5-річного Кирила взагалі було (чи стало) можливим на 5 році після перемоги Майдану.

Чи люди вітали люстрацію? Звісно вітали.

Чи всі? Навряд. Явно були хтось, кому довелося боятися та тремтіти за свої тепло-насиджені, але нечисті місця. І такі тремтюни - явно не безплідні холоднокровні 100-відсоткові мерзотники без родин, родичів, коханок, коханців, друзів, "друзів" і численних протеже, хазяїв і знайомих. Численні хтось.

Але вони явно позасовували язики в сраки у 2014 році, і боялися бодай щось не те бовкнути.

Чи всі вони змінилися? Як на мене - далеко не всі.

А чи всі змінилися, хто не був люстрований? До кого люстрація не дотяглася своїми щупальцями і кого вона взагалі не стосується - чи хтось із них відчув ту жахливу ціну, яку заплачено за зміни? Чи хтось припинив бути свинею, давати чи брати хабарі, поважати іншу думку, почав критично мислити і таке інше?

Чи кожен з нас (цих самих хтось) усвідомив, що оплатили хлопчик Кирило, Катя Гандзюк, тисячі захисників (добровольці, СБУ, прикордонники, ЗСУ, волонтери, медики та інші), Небесна Сотня, а до них - тисячі й мільйони замордованих савєцкім режимом і до того - імперією?

Всі ці хтось своїми життями оплатили астрономічну суму свідомих і несвідомих помилок у розбудові нормальної (правової, цивілізованої) країни.

Хтось ухвалює Харківські угоди, (не) розуміючи їхніх наслідків, хтось ніяк не протидіє цим першим - хтось потім кладе життя за те, щоб подібні угоди більше ніколи не спадали навіть на думку.

Хтось голосує на "референдумі" у Криму - хтось помирає при такому "безкровному" штурмі військової частини, хтось зраджує присязі, хтось полишає дім і виходить "на материк".

Хтось укладає газові контракти 2009 року, хтось спекулює на "хахли крадут наж ґас", хтось на війні з алігархами, хтось на зубажінні, хтось просто спекулює цим газом - хтось потім збирає команду юристів і виграє суди проти Газпрому і замість вдячності чує "поділіться преміями!".

Хтось не може вимовити слово "федералізація", але йде у масовці робити "картинку для Кремля" на мітинги, де зачинщики не знають місцевих назв і розташування вулиць - хтось гине на мітингах під синьо-жовтими прапорами.

Хтось махає розданими чорно-синьо-червоними триколорами, спокійно чи з посмішкою спостерігаючи колони техніки, обсидженої бородатими та східно-окими "слов'янами", яка йде через східний кордон - хтось потім збирає обмундирування та прилади, кидає насиджені роботи і з усіх областей України їде у дві "особливі", щоб зупинити просування цих "слов'ян".

Хтось жартує про "просто пірідвіґают ґраніцу", про країну-порноакторку, про "виведемо дівчат із Москви", хтось стоїть на дебатах із надписом POHUY, хтось закликає до здачі аналізів, хоча не здає сам, хтось обіцяє саджати і покласти кінець бідності - хтось продовжує допомагати фінансово, без сорому дивиться в очі військовим, йде з посади з безпрецедентною емоційною підтримкою і без кортежів і кордонів охорони.

Хтось насміхався з безвізу, томосу, який не мажеться на хліб, з реформ, які буксують і саботуються, з доріг / дитсадків, які будуються (етапанятна, а што ви ДЛЯ ЛЮДЄЙ здєлалі) - хтось продовжує виборювати кошти для місцевих бюджетів, місцевих громад, працювати з інвесторами, з міжнародними інституціями попри всі плювки в спину.

Хтось повірив у "землю - селянам, фабрики - робітникам" і не підтримав своїх "не-таких, не-святих" холодноярців і петлюрівців - хтось потім помирав на Соловках від однієї кулі на двох, хтось їв власних дітей, щоб прогодувати інших і прогодуватися самим.

Хтось лайкає відео "вірнітє наших пацаноф", обурюється забороні "Сватів", біситься від перейменування кількох міст і вулиць - хтось упрошує друзів і знайомих проголосувати за петицію до урядів різних країн про визнання Голодомору геноцидом.

Хтось постійно "вніпаліцікі", їздить і тут і там з концертами, наче нічого й не відбувається, розважаючи і тих, у кого є загиблі друзі, родичі та знайомі тут, і тих, у кого є друзі, родичі та знайомі убивць перших - хтось перемагає на "позаполітичному" пісенному конкурсі та привертає увагу всього світу до війни та свавілля, яке у центрі Європи чинить одна з країн-конкурсантів.

Хтось не гребує дивитися та споживати всяких шаріїв, дубінських і страни.юа, не цікавиться нічим, окрім власного холодильника і "телевізора" (умовного і символічного, бо реальний усі - звичайно ж! - вже 10 років не дивляться), але ближче до виборів раптово починають обурюватися навколишніми подіями, численними вигаданими та перебільшеними зрадами, знаходять квінтесенцію такої рідної для себе посередності і йдуть ставити за неї галочки - хтось потім сивіє від усвідомлення того, що приблизно половина власників українських паспортів у той чи інший спосіб кажуть та нам POHUY, шо тут у вас за проблеми.

...

І завжди знайдуться треті "хтось", яким це все - до одного місця. І голодомори ваші, і АТО (я вас туда ні пасилал), і реформи, і паліціка, і люстрація, і гаї-даї, і поліція, і будь-що інше. Хтось, хто "я і ні за тєх, і ні за етіх, ані там фсє підараси, ат нас нічіво ні завісіт, ну і чіво ви дабілісь сваімі майданамі". Ті, хто хочуть всидіти на декількох стільцях - а раптом якийсь із них захитається і впаде?

І от шкода, що немає такої інфографіки, яка б показала людей, яким POHUY, щоб хоч знати, скільки й де саме "когось" із якої категорії проживає. Шкода, що оце POHUY не світиться у кожного на лобі чи над головою. Бо, можливо, ми вже давно живемо у країні, де абсолютній більшості давно POHUY.

А поки цього немає, лишається тільки постійно ставити собі це питання - ХТО перед тобою, або у дзеркалі: черговий POHUY чи людина, яка вчергове заплатить своїм спокоєм, здоров'ям або життям за бодай чиєсь ліпше життя чи принаймні за те, щоб черговий байдужий хтось пробудився і зрозумів, що філософське розмите поняття "суспільство", у якому кожен із нас живе складається з цілком конкретних індивідуумів - хороших і поганих копів, байдужих і небайдужих людей, свідомих і несвідомих своєї ролі та помилок.