Алена Балаба: Не потопай сам - протягни руку: чому в скрутні часи варто вкладати в культурні проекти

3 роки тому
Суспільство
1 846
339
7

Нещодавно спілкувалися з подругою. Вона росіянка, живе у Празі з 2008 року - переїхали туди зі своїм чоловіком після початку російської агресії в Грузії. Поміняли країну свідомо, хоч й прийшлося продавати успішний бізнес, - тому не було сил терпіти відношення - як майже дорослі люди перетворилися на імперських монстрів та почали кричати, що "грузинів треба вбивати". Вбивати за те, що вони не захотіли жити як совки. Вбивати - це стало слоганом росіян ще з часів російсько-чеченських війн, а ми, українці, просто тоді цього не помітили.

Моя подруга Інна Курочкіна зараз знімає проект та викладає на youtube безліч інтерв'ю з чеченцями, казахами, литовцями, українцями. грузинами, - словом, з усіма, хто страждає від росіян. Та вибачається за все, що зробили "русские". А мене питає: "Коли до них дійде, що треба піти з Грузії, з Придністров'я, з Криму та Донбасу, заплатити репарації та попросити прощення?" А я відповідаю: "Коли в них не буде жрачки та серіалів. Поки є, що жерти та "культурка" - нічого не відбудеться. Жодного покаяння".

В принципі, зрозуміло - серіалів та шоу країна-зомбі випускає зараз "аж до ранку" - хоч дупою їж. Це все й стосується іншої їхньої культурки - російський реп та попса досі звучать на нашому українського радіо - наплював на квоти: "а шо такова, нет никакой разніци". Книгарні продають надруковані в РФ книжки. Якийсь російські чорти навіть приїжджають з концертами - не дивлячись на пандемію та закриті кордони.

Щоб подолати цю отруйну парадигму - марно запускати канали контрпропаганди . На всю їхню брехню та жорстку попсу треба відповідати не фальшивими "кварталами" та "сватами", а давити своєю якісною культурою та щирим мистецством - літературою, музикою, книгами, картинами, виставками, фестивалями, курсами лекцій наживо і в youtube і так далі. Тому, коли українські підприємці підтримують будь-які українські культурні, освітні та наукові проекти - я пишаюсь такими людьми. Вони створюють майбутнє. Тому що тих, кому за 40+, вже не виховати. Треба думати, якими виростуть ті, кому зараз 8-10-12 років - ким стануть вони.

В Одесі велика історія благодійності - тому що тут селилися різні люди різних національностей. Кожна громада мала виживати та не втрачати свою релігію, культуру та ідентичність. Тому, наприклад, збирати десять відсотків з доходів на музей, бібліотеку, школу або лікарню - це було тут нормою ще 150 років тому назад. В кінці-кінців, євреї так відновили державу Ізраїль - можете погуглити історію про синє горнятко (кружку), в яку збирали гроші на початку ХХ століття, щоб викупити свої землі в Палестині.

Поки ми не зрозуміємо, що зберегти Україну та нашу культуру можна тільки вкладаючи в них свої гроші - нічого хорошого з нами не буде - ми так і залишімося уламком імперії. А коли свідомо зрозуміємо це - головне, щоб не було пізно.

Тому, напевно, я підтримую всі культурні проекти, які організовують волонтери в регіонах. Наприклад, "АртФорум" в Запоріжжі влітку 2020-го - з його продовженням вже в цьому році у вигляді "Мистецького простору" в готелі в самому центрі міста. Це унікальний кейс: власник готелю "Інтурист" Максим Ванат відкликнувся на запит Тетяни Орлової та "Запорізького медіа центру" і в День пам'яті Героїв Небесної Сотні 20 лютого в Запоріжжі в нещодавно створеної галереї "Мистецький простір" відкрилась виставка Матвія Вайсберга "Стіна" про Майдан. Сказати, що це було круто - нічого не сказати. Це виглядало так: наприкінці Середньовіччя Леонардо да Вінчі приїжджає не в столицю, а невелике місто - і привозить свої картини, щоб показати їх людям. Місяць "Стіна" знаходилась в звичайному готелі - і кожний бажаючий міг безкоштовно подивитися на велике мистецтво.

Треба сказати, що Матвій - сам учасник подій Революції Гідності, гуманіст і просвітитель. Тому подія, дійсно, запам'ятається запорожцям надовго. Це маленький приклад - як бізнес може підтримувати та просувати українську культуру. Не "шаровари та віночки" - як хочуть нас бачити імперці - слухняними та меншовартими. А справжню сучасну модернову українську культуру.

Ознака цивілізації - довіра в суспільстві. Те, чого в Україні так дійсно замало. Бізнес зараз в скрутному стані - самий час подумати не тільки про себе та свою кишеню, а ще про майбутнє - яким воно буде.