Олександр Денисенко: Порошенко і країна майбутнього

5 років тому
Політика
4 442
92
13
8

Оцінюючи кандидатів в президенти я насамперед намагаюся уявити, яку країну прагне побудувати кожний претендент на булаву. Дуже важко це спрогнозувати, коли мова йде про кандидатів, які ще не встигли засвітитися в політичній діяльності - окрім обіцянок, красивих програм та обмовок на публічних виступах, жодної корисної інформації. Інша справа, коли йдеться про наших політичних зубрів - тут інформації для прогнозів цілком достатньо.

Тож поділюся всласним баченням того, яку країну нам презентує Порошенко в наступні п'ять років. Виходжу з того, що, на моє переконання, Петро Олексійович, як відмінник кучмівської школи держуправління, просто не розуміє, що країною можна керувати в інший спосіб.

Дуже помиляються ті зрадофіли, які вважають, що Порошенко, як колись Янукович, розбудував корупційну мережу щоб банально збагачуватися на ній. Безумовно ні - Петро Олексійович закриває очі на масштабну корупцію, навіть покриває її тільки тому, що саме корупція є єдиною рушійною силою та мотивацією роботи всього держапарату. Без неї країна миттєво стає некерованою, а в умовах війни це дорівнює розвалу. Порошенко не бачить ні кадрів, ні часу для зміни такої системи керування. Навіть не бачить доцільності в цьому - йому здається що, якщо цю систему дещо удосконалити, вона буде досить ефективною і вельми корисною країні.

Спитаєте, а чи взагалі існує шлях, який приведе до зміни клептократичної моделі управління в Україні, ще й в умовах війни? Так, він є. І полягає він не в одночасній заміні старих кадрів на нові по всій країні, а в прискіпливій культивації нової моделі в окремому регіоні з подальшим поступовим розширенням її на всю країну.

Саме цей шлях хтось порадив Порошенко, коли він призначив Саакашвілі керівником Одеської області - локальний успіх в цьому регіоні планувалося поширити на всю країну. Втім Петро Олексійович швидко включив задню, коли усвідомив, що зміни боляче б'ють по його ключових партнерах, а головне - нова модель керування ніяк не вписується в його власний, набутий з кучмівських часів, світогляд.

З іншого боку імпульсивний Саакашвілі так і не зрозумів, що Порошенко не стільки барига, скільки "барижний маніпулятор" - бариги потрібні йому насамперед не для власного збагачення, а як інструмент державного управління, хоча це жодним чином не знімає відповідальності за співпрацю з ними.

Так чи інакше, головний провал затії з Саакашвілі полягає в тому, що стартовий об'єкт реформування був обраний неправильно - Одеська область занадто важка для цього експерименту. Починати треба було не там, де корупція панує безроздільно, а там, де її реально легше подолати, де найменше присутні корупційні інтереси вищих еліт. Нехай це була б не область, нехай просто експериментальний район, але такий, де реально можна було б впровадити локальні зміни повною заміною місцевого держапарату, спеціально розробленим для цього регіону податковим законодавством, оновленини місцевими судами і т.д.

Тож домовленість з олігархами за рахунок розподілу між ними державних ресурсів та керованість всіх гілок влади за рахунок толерантності до корупції - саме на цих двох китах Порошенко усвідомлено і впевнено веде країну в майбутнє. В тому майбутньому дійсно буде і армія, і мова, і віра. І наближення до Євросоюзу та НАТО, і віддалення від "рускава міра". Але там ніколи не буде справедливого судочинства та вільного підприємництва. В наслідок чого суспільство регулярно вибухатиме корупційними скандалами та майданами від відвертого беззаконня.

От якби ми були азіатами, то Петро Олексійовичу, думаю, таки вдалося б побудувати омріяну країну - якщо не Південну Корею, то щось на кшталт Азербайджану. Але ми - не азіати, для нас справедливість вища за матеріальну доцільність, а тому така модель державного управління для України є безнадійно тупиковою.

Втім, в руках Порошенко вона залишиться працездатною ще наступних п'ять років, які, безумовно, будуть втрачені для розвитку країни. І всі рейтинги налаштовують нас на те, що в другому турі доведеться обирати між глибоким цементуванням клептократичної моделі та ризиком втрати суверенітету. Ой як не хочу опинитися перед таким вибором.