Олексій Мосейко: Україна – держава з особливими потребами

7 років тому
Суспільство
4 733
159
1

На телебаченні показують тільки одну хорошу передачу. В ній немає русні, українці перемагають і взагалі вона дуже сильно мотивує. Ця передача називається "Трансляція паралімпіади".

72 медалі, 3 місце в медальному заліку, бачимо український прапор та чуємо гімн майже в кожному виді спорту. І не хотілося б писати, та це навіть занадто банально, що ставлення до людей з особливими потребами в нашій державі не ідеальне. Хочеться про інше сказати: «Дякуємо, ми з вами! Ви герої!»

А знаєте що, наша ж держава теж покусана, у нас відірвана частина території, у нас ледве працює промисловість і ми виживаємо завдяки допомозі сусідніх країн. Да, Україна – це країна з особливими потребами, але як і наші параолімпійці ми живемо та перемагаємо всупереч логіці подій. Ми не чемпіони серед могутніх економік, нам до них дуже далеко, але ми чемпіони серед країн з особливими потребами. Європа каже: «Ми вам допомагаємо, але ви вчіться ходити самі!». І ми вчимося. Америка каже: «Ми допоможемо вам боротися з чумою на сході, але повинен почати працювати ваш власний імунітет!» І в нашій крові з'являються макрофаги, які інкапсулюють інфекцію. І не треба соромитися хвороби. Це може статися з кожним.

Часто ми хочемо, щоб добрий лікар з бородою в білому халаті забрав наші недуги і ми вилікувались. А якщо лікар не зумів, то хай дає групу інвалідності і платить все життя гроші. Хороша, стара, радянська фантазія. Але в дійсності в усьому світі медицина давно перестала бути такою, а можливо ніколи і не була. Лікар – це всього лише засіб, а життя і здоров'я належить тобі. Ти платиш за лікування, а якщо у тебе нема грошей, то ти береш їх у кредит і коли одужуєш, то повертаєш його.

Гостра інфекція лікується швидко і дешево, але ампутація кінцівки з гангреною навіки залишає людину інвалідом. Хронічна інфекція потребує значних коштів, тривалої реабілітації, постійного супроводу, але вона теж виліковна. Ми зупинили розростання гангрени та не відрізали її, ми перевели свою хворобу у хронічну форму, тим самим обравши довгий та тернистий шлях.

І хоча повне одужання ще далеко, але вже зараз ми збираємо медалі. Відмовились від газу, зменшили зовнішній валовий борг, врешті-решт почали грати на полі суперника, залякуючи його невизнанням виборів в Думу з боку світової спільноти. Маленькі кроки, які вчать нас ходити.

Думаю дуже скоро ми станемо найпотужнішим мотиватором для усіх інших країн.