Петро Олещук: Запит «на зміну» курсу як тренд наступних виборів: від «Власного курсу України» до «Нового курсу»

5 років тому
Політика
1 331
358

Кожні вибори – це певні «тренди», яким намагаються слідувати політики, і які визначають як політичну тематику виборів, так і характер того, як ці теми обговорюються.

Ця публікація – спроба осмислити деякі з ідейно-політичних трендів, які проявляються вже зараз і, мабуть, стануть особливо популярними серед політиків вже найближчим часом. Очевидно, це має бути цикл публікацій, в яких ці теми мають бути визначені та розкриті.

Наприклад, вже зараз спостерігаються спроби звернення до ідей зміни, оновлення державно-політичного курсу, що є відповіддю політичних сил на певні ідеї, що починають ширитися українським суспільством вже зараз.

Можна згадати про запит на «зміну курсу», який намагаються втілити у відповідних документах деякі політичні сили.

«Відродження» та «Батьківщина»

Багато-хто помітив новітні біл-борди Ю. Тимошенко, в яких, зокрема, мова йде по якійсь «Новий курс». Це викликало досить чималу кількість публікацій з боку «пропрезидентського» табору зі значною кількістю іронії та сарказму.

Правда, при цьому мало-хто звернув увагу, що цю почала обігравати у новітньому політичному сезоні першою зовсім не команда Тимошенко. Зокрема, ще у лютому цього року програму під назвою «Власний курс України» презентувала партія «Відродження». Що цікаво, тоді лідер даної політичної сили В. Бондар називав на партійних заходах власну програму «новим курсом», що, звісно, лише посилює аналогії, хоча, можливо, мова у даному випадку йде про ідеї, що «ширяють у повітрі»?

Під цим самим «власним курсом» «Відродження» розуміє «економічний націоналізм», прагматизм у зовнішній політиці, відмову від безумовного слідування «західним рецептам» та власний шлях для України, що, загалом, відображається у ідеї т.зв. «третього шляху».

Що саме мається на увазі під «Новим курсом» Тимошенко поки не зовсім зрозуміло, адже презентація програми обіцяна 15 червня, хоча можна припустити, що ідеї про «протистояння зовнішньому управлінню» будуть представлені і там, адже сама Ю. Тимошенко останнім часом чимало згадувала про «негативне зовнішнє управління», яке треба відокремлювати від «позитивної співпраці».

До речі, ідея «зовнішнього управління», яке здійснюється над Україною та призводить до негативних наслідків, останнім часом почала досить широко потрапляти в український політичний дискурс та згадуватися представниками зовсім різних політичних сил, і це, очевидно, теж не може бути випадковим.

Причини запиту на «власний курс»?

Причини потрапляння у політичний дискурс ідей про необхідність зміни економічного курсу виглядають цілком логічними, адже відображають у собі значний протестний потенціал, що накопичився в українському суспільстві.

Зокрема, рейтинги політичних сил показують один безумовний факт – високий рівень недовіри до всіх політичних сил в Україні. Тобто, значна частина респондентів різноманітних соціологічних опитувань говорить про те, що не готові голосувати, і саме ці люди є найважливішим ресурсом для розширення соціальної бази партій та політиків.

Однак залучити їх в якості своїх апологетів, очевидно, не просто, адже протест проти всіх політичних сил означає протест проти актуального політичного кусу, що, знову ж таки, означає зміну політичного та економічного курсу, чого, схоже, і очікує значна частина громадян.

З іншого боку, яким може бути цей курс? Відмова від підтримки діючого політичного курсу автоматично означає і несприйняття «реформ» у їх сучасному вигляді. Оскільки нинішня влада домоглася того, що всі її «реформаторські» дії міцно асоціюються із підтримкою «західних партнерів» та, зокрема, МВФ як основного «рушія перетворень», то негативне сприйняття реформ переноситься і на «іноземних партнерів», і, отже, сприяє зародженню та поширенню у суспільній свідомості ідей про «негативні наслідки зовнішнього управління». Зрештою, це все означає, що «реформи по західним рецептам» є неприйнятними»

Це і породжує ідею деякого «якісно нового, власного курсу», який має відповідати наступним критеріям:

- нести у собі якусь нову, відмінну від попередніх взірців якість;

- спиратися не на якісь іноземний, а на український досвід;

- стосуватися саме економічних проблем

Ось ця ідей, власне, і знаходиться «у повітрі», а тому не дивно, що вона втілюється у політичних програмах.

Перспективи «власного курсу»

Не зважаючи на всю перспективність ідей, її використання політичними силами типу «Батьківщини» видається сумнівним, адже, очевидно, що будь-які ідеї «нових курсів» більшою мірою пасують для політичних партій, які претендують на нішу «третьої сили», що, очевидно, більш логічно для «Відродження».

Очевидно, що ідея перезавантаженням політичного курсу держави може успішно поширюватися лише у «спайці» з ідеєю про «перезавантаження політики», тобто із ідеєю про якійсь якісно новий вибір, про «третє силу», що радикально відрізняється від традиційних електоральних пропозицій. Тому дивно, якщо традиційна партія бере собі подібні ідеї на озброєння.

Тим більше, що ідеї про «новий курс» вимагають від політиків визначатися із ставленням до актуального курсу. У тому числі і з економічних питань, а також у питанні співпраці з міжнародними фінансовими установами, які на даний момент презентуються ледь не як основні автори актуального державного курсу.

Це означає появу досить незручних для декого питань про ставлення до співпраці з МВФ, про відносини з ЄС та ряд інших, і відповідь на них означає або визнання попередньої моделі відносин, і тоді не зрозуміло, у чому «новизна», або її заперечення, що викличе масу критики.

Тому виглядає, що ідею «оновлення кусу», швидше, зможуть використовувати з більшою ефективністю політичні сили, що орієнтовані на нішу т.зв. «третьої сили», адже вони можуть одразу задекларувати свій «антисистемний характер» та відмову від будь-яких традиційних моделей.

У будь-якому випадку, із всього сказаного можна зробити наступні висновки:

- ідеї особливого «власного курсу» України, побудованого на нових засадах будуть активно використовуватися на виборах, що є відображенням суспільних настроїв, які виражаються у зростанні недовіри до політиків;

- оскільки мова йде про якісь фундаментальні зміни, то, очевидно, ці ідеї максимально широко використовуватимуть політичні сили, що претендують на нішу «третьої сили».