Телефонний дзвінок президента США Дж. Байдена президенту Росії В. Путіну з пропозицією особистої зустрічі протягом найближчих місяців на території третьої країни породив обґрунтовані сподівання на зниження загрози прямого російського воєнного вторгнення в Україну. Це добра новина, вона дає сподівання на передишку у триваючій роками гібридній війні.
Проте сама небезпека не зникла. Якщо тепер й дещо притаїться зовнішня гібридна загроза, то обов’язково буде зроблена ставка на посилення внутрішньої гібридної загрози. Слід очікувати систематичної провокаційної діяльності задля зростання градуса внутрішньої політичної гризні в Україні під виглядом активізації політичної боротьби, в тому числі й через використання зовнішніх «фабрик тролів», які будуть одночасно виступати по різних сторонах.
Найбільш деструктивним прикладом тут є двохрічне взаємне приниження та взаємне нівелювання загалом проукраїнських сил, яке набрало форму війни на взаємне політичне знищення між зеботами і порохоботами. Це нагадує мені реальну ситуацію, коли у клітку до одного папуги посадили іншого папугу і вони методом скандальних криків тривалий час виясняли, хто ж з них головний, не усвідомлюючи, що обидва сидять в клітці. А путінська клітка збудована, посилена у Криму і на Донбасі, а також міцніє й всередині України. Лише окремими дрібними свідченням цього є характер діяльності ОПЗЖ і розгромна перемога на довиборах до Верховної ради України сепаратиста. Показово: щодо проходження сепаратиста – загалом тиша, а щодо виборів на Прикарпатті – активна політична гризня.
Отже, путінська клітка для України розширюється зі Сходу. А всередині країни чомусь й досі усіх намагаються ділити на умовних 73 % зеботів і 25 % порохоботів та вимагати прояву безмежної віри у якогось з двох лідерів. Очевидна ж річ, що віра може бути лише в Бога, а щодо політичного лідера може бути лише (більша чи менша) довіра. Але це відкидається. Натомість громадянам нав’язується тупий вибір: «або за одного, або за іншого»:
Я є громадянин Української Держави і сьогодні у її політичній системі бажаю одного – припинення внутрішнього згубного явища, що полягає у підміні реальної політики вбивчими маніпулятивними політичними технологіями, спрямованими на обовдурювання виборців.
Я за політичну боротьбу і за українських політиків, усі з яких повинні викликати у мене в чомусь більшу, а в чомусь меншу довіру і створювати мені можливість вибору найвідповіднішого із них. Але я проти віри у політика як у божество, навіть якщо він дійсно є найкращим.
Завданням політичної боротьби в Україні було і є встановлення відносин змагальності, через які до влади повинен приходити той, хто запропонує найкращі реальні перспективи для громадян. Сторона, яка програла, повинна піти в опозицію, врахувати свої помилки, використати сильніше у переможця і розробити кращу програму до наступних виборів. Конструктивність влади та конструктивність опозиції в сукупності мають працювати на стабільність і забезпечувати поступальність розвитку усього українського суспільства. Так власне й здійснюється реальна політика. Лише при такій системі путінська клітка всередині України не матиме перспектив і ми виживимо.
У випадку ж збереження відносин політичної гризні всередині України реальною перспективою може бути продовження «політичних дискусій» між ботами і не лише між ними, а й між дуже багатьма колишніми (в поганій перспективі) українськими громадянами, на сибірських лісоповалах. Величезний досвід такого «вирішення питання» є, його успішно використовувала протягом багатьох десятиліть радянська однопартійна система.
«Вперьот, таваріщі???»
Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам
вхід / реєстрація