site.ua
Олександр Мєняйлов
sandbox

Спить земля

Спить земля

Стою я на порозі знов один,

Через знівечену від часу мить,

Давно вже, не рахуючи годин,

І місяць як завжди на вухо шепотить.


Там спить земля, а вітер все гуляє,

Направились на небі хмари в далечінь.

Виходжу до дороги - зорі кличуть та гукають,

А дуб старий сховав мене від мерехтінь.


Боюсь чогось, чи може знов болить,

Всередині в грудях серце рве?

Чекати доки хтось вогонь запалить,

Коли думки ті хвиля все несе?


Стою я на порозі, знов один,

Вдивляючись у небо чисте, скло;

Давно вже, не рахуючи годин,

А разом зі мною змеркнуло й воно.

sarleon
Олександр Мєняйлов

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації