"А яка найсильніша емоція в твоєму житті?" - це колись мене запитали у намаганні взяти інтерв'ю, яке, втім, просто перейшло в розмову.
Найсильніша...
Це коли ти преш - Господь відає куди! - донецьким степом і, розумієш, що проскочив наш останній блок-пост... І, раптом, над сірим згромадженням бетонних блоків і складених з дикту та цементових плит халабуд - сині і жовті кольори. І тебе відпускає. І нашивки в приглушених кольорах на брудних, камуфльованих рукавах, непомильно кажуть тобі, що це не темно-зелений-брудно-бронзовий, а все той же, вічний - синьо-жовтий...
...це, коли у сірій депресії дороги Кряківка-Трьохізбенка око чіпляється за сонце-і-небо на обдертому "шишаріку" з бронежилетами на дверях кабіни і вибитим склом...
...це, коли ти чіпляєш свою першу нашивку на рукав: з золотим левиком і трьома коронами на блакитному тлі. Вони в польовому виконанні, бо, зрештою, не на парад. В пам'ять про тих молодих, хто прийняв зброю з чужих рук і на смерть стояв за СВОЮ землю під Бродами.
...це, коли тобі віддають розписаний по сонцю-і-небу прапор, де, "Йо-йо" бажає нам перемоги, а "Батя" каже "дякую від "Босфора!". І, коли тебе питають, - "де цей "Босфор"?! Ти кажеш - це протока... Між Водяним і Пісками... І моя вчителька географії поставила б мені "два". Але чи вона знала, що "Босфор" не в Стамбулі, а за сімсот метрів від Донецького аеропорту?!
Моя найсильніша емоція має кольори Сонця і Неба. Але, щоб осягнути це, я мав дізнатися, що таке Кров і Земля.
З днем Прапора, Вітчизно.
Не забувай, що Сонця і Неба не буде без Крові й Землі.
Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам
вхід / реєстрація