Тарас Павлов: Люди війни

5 років тому
Суспільство
4 919
79
6
9

Спробую підібрати правильні слова...

Знаєте, я - людина миру, а не війни. якби не було потреби - мирно б собі до старості вирощував би квіти, або пасіку завів, чи може з дерева вирізав би сувеніри або ще щось...

Не вмію проклинати людей, у мене значно краще виходять благословення - саме тому працюю в освіті, з дітками.

Але si vis pacem, para bellum - мир тримається на людях війни. Для того щоб ми спокійно могли ходити по Києву і дивитись на каштани, що цвітуть - хтось тримає фронт на Сході. Для того щоб у нас була надія на нормальну чесну науку - активісти боряться з плагіатом. Для того, щоб ми були впевнені в тому що відбувається навколо - журналісти всіма правдами і неправдами знаходять інформацію. І так на кожному життєвому фронті.

Люди війни не завжди нам подобаються. Переважно вони неприємні в спілкуванні, різкі і безкомпромісні. здебільшого вони не вміють бути щасливими. І дуже легко сказати "тю, та вони ж неадеквати, все ж нормально". Забувши про те, що все нормально завдяки їм - цим хворим неадекватним бійцям. Тому що мир завжди стоїть на готовності воювати... і морщить носа.

Люди війни рідко вмирають своєю смертю - то не для них. Вони вмирають від втоми, згорають, приносять себе в жертву, часто їх вбивають.

Три кулі в спину - то визнання.

Голодування в в'язниці - то велика жертва.

Смерті в окопах, божевілля, зламані сім'ї - це менш помітно, але це така ж частина війни. Вона поруч - в новинах, на бігбордах, в розмовах. В ненароджених посмішках і ранніх зморшках.

Найгірше в цій війні - що ми нічим допомогти особливо не можемо. Можемо лише безкомпромісно боротись кожен на своєму фронті. І пам'ятати про подвиги інших.

P.S. "три кулі в спину" від СБУ. одним подвигом менше, одним живим героєм більше. і слава Богу