ПЕРШИЙ УКРАЇНСКИЙ ПОДАТКОВО-ЕРОТИЧНИЙ МІНІ-ДЕТЕКТИВ (ІЗ ЕЛЕМЕНТАМИ ЖАХІВ)

Дякую всім моїм друзям - без вас цього шедевру не було б!

Тиха українська літня ніч, час від часу потривожена цвіркунами, криком кажанів та звуком:

- А-аах! Ааах! Так! Так! – це МУ вкрав свиню і тепер ріже сало, щоб передати його у офшори (МУ? "Міністерство України", чи "Маленький Українець"? – прим.ред).

Неподалеку, у триповерховій виллі на крутому березі Дніпра, побудованій саме над давнім цвинтарем Трипільського міста, у напівтемряві, зустрічаються двоє. Вона – шикарна молода пані років двадцяти п'яти, яку всі звуть "Дуся" (Яка ще, до зелених баранів, Дуся? Ми ж домовлялися на пані Д.? – прим.ред.), ховає свої вади під килимом. Його звати - пан Місбі, виглядає він дуууже привабливо, але насправді ледь дихає (Що ще за "Місбі"? Малий і середній бізнес? – прим. ред.), тому наполовину ховається у тіні.

- Коханий, ти мене не любиш, - надуває свої червоні, наче прапор забороненої комуністичної партії, губки вона.

- Люблю, ріднесенька, люблю, - ледь дихаючи, каже він, любовно оглядаючи її повні, великого колосального розміру груди (так?А у мене? – прим.ред. (боязко опускає голову униз і зітхає)). – Але ти взяла занадто швидкий темп.

- Це ти весь час ховаєшся від мене у тіні, і я тебе не бачу повністю. Вийди на світло і я оціню твої найпривабливіші місця, - каже вона хтиво і спокусливо кладе на свої груди наручники.

- А як же, - Дуся і пан Місбі здригаються, бо у кімнату увірвався Ігор Тихий (ІТ? – прим.ред.) – юний вундеркінд. – Вона вже приміряла їх на мені, - він здригається від спогадів. – Тобі не сподобається. А я, прощаюся із вами – Гудбай!

- Слабак, - каже пан Місбі і робить крок на зустріч Дусі. – Я тобі вірю кохана, ти не вб'єш свого годувальника. – Дуся тихесенько сміється і обвиває своїми стрункими загребущими руками його шию.

Тим часом, професіонал із юридичною освітою і великим досвідом - ГП (Генеральний Прокурор? Та, ні, мабуть хтось інший, - прим.ред.) короткими перебіжками, йде по сліду викрадача свині. ГП дуже розлючений – замість того щоб вирішувати важливі справи, він має шукати того, хто хоче порубати свиню на сало та вивезти у офшори. ГП падає, сідає у калюжу, підскакує, мчить далі і налітає на Сліпий Траст.

- Обережніше, - каже Сліпий. – Ви ледь не пом'яли мою панаму і малину. – ГП із соромом опускає очі: в руках у Сліпого - кошик із малиною.

-О, коханий, це було чудово, - каже Дуся. Пан Місбі ледь дихає. – Принеси но мені шампанського. – Пан Місбі ледь дихаючи встає і плететься за шампанським (автор геть не знає життя! Це жінка має нести їжу та напої. Хоча, нехай залишиться, може продамо книгу й жінкам, заради романтики. - прим. ред.).

Поки шукає пляшку, пан Місбі намагається пригадати, на що він щойно погодився. Здається, Дуся – і це у найвідповідальнішу мить! – пригрозила, що кине його зараз же, якщо він не погодиться сплачувати на 1 відсоток більше. Здається, він погодився. А куди було діватися (оце жінка! Так їм, цим свинюкам, чоловікам і потрібно! – прим. ред.)?

- О, моя улюблена, - ніжно притискає до своїх грудей акцизну марку Дуся.

- Ти вже із ним порвала? – вривається до кімнати Михайло Васильович Фурункул, якого всі між собою називають "МВФ". Пан Місбі із жахом помічає, що у Михайла Васильовича Фурункула немає тіні, а у трюмо - не має віддзеркалення. – Так і знав, що не можна було тобі вірити, - зітхає пан Фурункул. – Хоч би одягнула на себе щось. Чекай на мене наступного четверга, після дощичка, - і Михайло Васильович Фурункул уходить.

- Ти дійсно йому обіцяла, що позбудешся мене? - тремтячи від жаху, питає пан Місбі.

- Та не звертай уваги на старого дідугана, куди він дінеться. Хоча, - грайливо додає Дуся, тикаючи пальчиком, із довгим пазуром, у біцепс пана Місбі, - якщо не поділишся зі мною своєю виручкою, то…

- Та ти і так з мене ще військовий збір отримуєш. Ти ж обіцяла лише до кінця 2014-го року.

- Коханий, не скигли. Мені ще пенсіонерів кормити. А чим я їх нагодую? Груддю?

Пан Місбі хтиво оглядає її груди, які все ще у мереживному червоному ліфчику. Він здогадується, що, насправді, у Дусі розмір значно менший, а решта – підкладені у ліфчик списки неіснуючих пенсіонерів та отримувачів матеріальної допомоги. Але він не може противитися, і їхні вуста зустрічаються у запаморочливому поцілунку.

- Руки геть від неї, - у дверях з'являється крашена блондинка Лєна. – Ти, хтиво свинюко! Тобі сколько нє дашь, всё мало!

- Громадяночко, а Ви хто така? – дивується пан Місбі. – ми ж із Вами нагамалися домовитися минулого року…

- Ду біст больной, - каже блондинка Лєна і закриває руками вуха. Вона намагається увести свого супутника – ВБ (Вб? ВБ? вБ? ВБ? Великий бізнес, чи що? – прим.ред.). ВБ винувато дивиться на пана Місібі.

- Ти чого із нею? Її ж звільнили?

- Та у мене цеє, треба в перший реєстр з ПДВ попасти та зменшити відсоток на офшори з 18%, хоча б до 5%. А у сучасному світі, вирішують не посади, а зв'язки, - він піддається Лєні, і вона уводить ВБ.

- Я на тебе у суд подам, - бурмоче пан Місбі, і тикає пальцем у Дусю.

- Ти? На мене? - регоче Дуся від лоскотання. – А в тебе є свідоцтво адвоката?

- Яке ще свідоцтво? – дивується пан Місбі і припиняє пестити її.

- Тепер, лише люди із свідоцтвом адвоката можуть подати на мене до суду.

- А мудрі блогери казали, що вивчити закон можна за ніч, особливо такі обдаровані, які "Анну Карєніну" за ніч прочитали.

- Та то – блогери…, - відмахується Дуся і зриває із пана Місбі останню сорочку.

Тим часом Сліпий Траст каже ГП правильний напрямок, куди тому йти.

- Коханий, - Дуся грайливо кусає пана Місбі за сосок. – Ти не проти, якщо я ще підвищу для тебе податки, скажімо на 90 відсотків.

Пан Місбі хоче обуритися, але основний інстинкт бере своє: рука Дусі опускається все нижче і пан Місбі вже готовий на все, коли неочікувано з'являється порятунок.

Французьке вікно кімнати розбиває, на маленькі дрібні шматочки, новий автомобіль депутата Вови.

- Оце я повернув на ліво, - каже депутат Вова. Він придивляється до власників квартири і суворо каже, - значить так. Даю вам час до завтра. Якщо до десятої години ранкууу… - У пориві ностальгії, депутат Вова випадково натискає задній хід і його новесенька машина скочується у басейн із піраньями.

Вода басейну набуває гарного червоного кольору. Рибок вже можна тиждень не годувати – Вова був не худеньким депутатом.

- Про нього вже не можна казати погано, - зауважує пан Місбі, - але він був… кумедним.

Дуся кидає його на підлогу. Дуся дуже добра "наїзниця". Але пан Місбі не відчуває сильної радості – Дуся весь час пхає його на килимок йога, і гострі цвяхи боляче впиваються у ніжну шкіру пана Місбі.

ГП все ще рухається у напрямку, вказаному Сліпим Трастом, тому, це детектив, в якому викрадачів все ще не було викрито (А хіба так можна? – прим. ред.).

А маленький пересічний українець у цей темний час копирсається у городі. В день він не може – бо на роботі. Маленькому пересічному українцю сказали, що скоро його заробітна плата виросте у 1,5 рази, і це дуже його втішило – тепер заборгованість фірми перед ним буде вже у півтори рази вищою. Маленький пересічний українець знайшов колодарського жука і знищив комаху:

- Ось тобі, сепаратист проклятий! Нічого скоро вас всіх позбудемося і заживемо.

Маленький пересічний українець продовжує доглядати город і наспівує стару шкільну пісеньку: "Якби ви знали, паничі, що люди роблять у ночі"….

P.S. Якщо вказаний твір сподобається достатній кількості читачів, то він може перетворитися на роман, і тоді - шукайте його у крамницях Вашого міста!

P.P.S. Для підготовки роману, автор зобов'язується прочитати відомий індійський трактат, задля того, щоб сцени були яскравіші.