КАХЛІ ГЕТЬМАНСЬКОЇ СТОЛИЦІ

РОЗКОПКИ У БАТУРИНІ 2019 РОКУ.

КАХЛІ ГЕТЬМАНСЬКОЇ СТОЛИЦІ

XVII – ПОЧАТКУ XVIII ст.

Зенон Когут, Володимир Мезенцев, Юрій Ситий

(Торонто: Видавництво «Гомін України», 2020)

Майже чверть століття ведуться археологічні дослідження м. Батурина Чернігівської обл. У 1995-97 рр. археологи Національного університету «Чернігівський колегіум» ім. Тараса Шевченка (Чернігівський університет) та Інституту археології Національної академії наук України (НАНУ) в Києві почали пляномірні щорічні розкопки цього міста. З 2001 р. до українських колеґ долучились історики і археологи Канадського Інституту Українських Студій (КІУС) Альбертського університету в м. Едмонтоні та Понтифікального Інституту Середньовічних Студій Торонтського університету в м. Торонті.

Запропонований буклет головно розгляне плідні польові досліди Батурина 2019 р. Незважаючи на пандемію, минулого літа там вдалось провести розкопки. Деякі результати розкопок 2017-18 рр. і 2020 р. також представлено у цій праці. Особлива увага тут приділена дослідженням і реконструкціям первинного вигляду знайдених орнаментальних та геральдичних пічних кахлів Мазепиної столиці.

Від 2001 р. поспіль КІУС, Понтифікальний Інститут Середньовічних Студій та Дослідний Інститут «Україніка» у Торонті спонсорують українсько-канадський проєкт історико-археологічного вивчення Батурина козацької доби. 2019 р. КІУС підтримав його ґрантом з Вічного Фонду ім. Анни та Нікандера Буковських. Щиро дякуємо попередньому директорові цього інституту мґр Ярсу Баланові за щедре фінансування досліджень Батурина у 2018-20 рр. Колишній директор КІУСу, провідний історик Гетьманщини проф. Зенон Когут є засновником і академічним дорадником Батуринського проєкту. Президентом Дослідного Інституту «Україніка» є виконавчий директор Ліґи Українців Канади мґр Орест Стеців. Фонд Катедр Українознавства у Нью-Йорку кожного року надає субсидію на археологічні та архітектурно-мистецькі студії ранньомодерного Батурина. У 2005-20 рр. Чернігівська обласна державна адміністрація щорічно виділяла ґранти на розкопки цього міста.

З пошаною відзначимо найщедріших меценатів вивчення батуринських старожитностей, поетесу Володимиру Василишин (літературні псевдоніми Міра Гармаш та Ї. Жак), з роду славного гетьмана запорізького козацтва Михайла Дорошенка, і її чоловіка, художника й скульптора Романа Василишина з м. Філядельфії (іл. 1). Св. п. пані Володимира на схилі життя зробила неперевершений дар у фонд Батуринського проєкту. Пан Роман продовжує його щедро підтримувати. Усі наші щорічні буклети та великі статті про досліди гетьманської столиці. в українсько-канадській пресі 2011-20 рр. презентують портрети родини Василишиних і вони прикрашають Музей археології Батурина.

У 2019-20 рр. на археологічні студії Батурина та підготовку публікацій надали дотації Крайова Управа Ліґи Українців Канади (голова Борис Михайлець), Ліґа Українців Канади – відділ у Торонті (голова Микола Литвин), Крайова Управа Ліґи Українок Канади (голова Галина Винник), торонтський відділ Ліґи Українок Канади (голова Г. Винник), Союз Українок Канади – відділ ім. св. княгині Ольги при Українській Православній Катедрі св. Володимира (голова Віра Мельник), Кредитова Спілка «Будучність» (персональні подяки головній управительці Оксані Процюк-Чиж та менеджерці кадрів Христині Бідяк), Українська Кредитова Спілка (головний управитель Тарас Підзамецький), Фундація «Прометей» (голова Марія Шкамбара), аптека «Healing Source Integrative Pharmacy» (власниця Зеня Хабурська) у Торонті та «Zorya Inc.» (Ґрінвіч, Коннектікат).

З приємністю оприлюднимо імена приватних осіб у Канаді й Сполучених Штатах Америки, які пожертвували на Батуринський проєкт у 2019-20 рр. Це є вельмишановні д-р Юрій Іванчишин і д-р Вільгельміна Дегрот, Оленка й Славка Негрич, мґр Анна Троян, Мирон та Олена Дилинські, Володимир і Христина Кудрики, д-р Ернест Еващук, письменниця Лидія Палій, письменник Микола Латишко, проф. Віктор Палис, Роман і Дарія Пількови, Євгенія й Богдан Мельничуки, Михайло Гуцман, Орест і Тетяна Джулинські, Наталя та Іван Ємці, Галина Юник, Стефанія й Михайло Ходани (Торонто), д-р Юрій та Орися Лисики (Ошава, Онтаріо), Марта Олійник (Монтреаль), Майкл-Стівен Гумницький (Мюрфрісборо, Тенессі) та Оксана Салдит (Корралес, Нью-Мексіко). Дослідники Батурина щиросердно дякують вищеназваним українським організаціям, кредитівкам, фундаціям і високоповажним доброчинцям за їхню щедру підтримку цього проєкту біля двох десятиліть, тим більш під час світової епідемії.

З сумом повідомляємо, що цього року відійшла у вічність бл. п. Анна Кісіль, власниця українського ресторану «Золотий Лев» у Торонті, віцепрезидентка Світового Конгресу Українців та голова Світової Федерації Українських Жіночих Організацій. Багато років вона надзвичайно щедро жертвувала на археологічні дослідження Батурина, цікавилась нашими публікаціями і відвідувала презентації д-р Володимира Мезенцева про нові розкопки гетьманської столиці. Вічна їй пам’ять!

Подяка належиться проф. Максимові Тарнавському (Славістичний департамент Торонтського університету) за багаторічну підтримку Батуринського проєкту в академічних закладах Канади своїми авторитетними рекомендаціями. Відзначимо також працівника Центру ім. Петра Яцика у Бібліотеці Робартс Торонтського університету Василя Сидоренка за цінні бібліографічні, наукові, редакторські й технічні консультації і допомогу В. Мезенцеву в дослідженнях Батурина, особливо за підготовку ілюстрацій для публікацій та лекцій. З вдячністю згадаємо знаного колекціонера української народньої творчости Леонарда Кравчука з м. Вінніпеґу, який багато років збирає і пересилає В. Мезенцеву численні статті та ілюстрації з історії й культури козаччини, мазепознавства, архітектури і мистецтва українського барокко з Інтернету, власних бібліотеки та колекції (іл. 37).

На особливу подяку заслуговують голова редакційної колеґії Гомону України/Ukrainian Echo д-р Олег Романишин, редакторка тижневика Оксана Соколик, мовна редакторка Софія Сосняк та комп’ютерний дизайнер Михайло Гуцман за публікацію об’ємних і багатоілюстрованих статтей про досліди Батурина українською і англійською мовами у цій поважній газеті 19 років, а також дев’яти буклетів у її видавництві. Д-р О. Романишин та мґр О. Стеців допомагають фінансуванню й реклямі Батуринського проєкту в громаді та публікації пов’язаних з ним праць у Канаді. Дослідний Інститут «Україніка» та Ліґа Українців Канади досконало організують, оголошують і спонсорують публічні доповіді В. Мезенцева про останні історико-археологічні студії гетьманської столиці в українських культурних центрах, громадських установах та церквах Торонта. У березні він прочитав ілюстровану прозірками лекцію про розкопки Батурина 2019 р. і досліди підземного ходу на маєтку гетьмана Івана Мазепи в Old Mill Toronto.

Цього року О. Стеців започаткував вебсайт Дослідного Інституту «Україніка», над яким технічно працює Б. Михайлець.¹ Там буде розділ про Батуринський проєкт за описом В. Мезенцева, ілюстрований 40 знімками важливих археологічних знахідок. На сайті розмістять основні статті й буклети у форматі ПДФ та документальні науково-популярні фільми про гетьманську столицю українською і англійською мовами.

Запропонований буклет є дев’ятим випуском у серії подібних щорічних публікацій авторів про результати розкопок Батурина 2010-19 рр., дослідження та реконструкції архітектури і декору Мазепиного палацу, фортифікацію міста, культуру й побут козацької еліти, економічні та мистецькі зв’язки гетьманської столиці з Заходом. У 2011-13 рр. КІУС і «Україніка» спільно фундували видання перших трьох брошур. Висловлюємо щиру подяку Кредитовій Спілці «Будучність» (персонально головній управительці О. Процюк-Чиж і менеджерці кадрів Х. Бідяк) та Дослідному Інститутові «Україніка» і його президентові О. Стецеву за покриття коштів публікації шести наступних буклетів у 2015-20 рр. Фундація «Будучність» (голова ради директорів Роман Медик, виконавча директорка Лада Козак) надала ґранти на друкування трьох останніх брошур тої серії у 2018-20 рр.

Буклети мають 24-36 стор. українською мовою і 50-80 кольорових ілюстрацій та ґлянсований папір. Ці науково-популярні історико-археологічні праці авторів рекомендуються широкому колу читачів і вченим, усім шанувальникам української старовини.² Останні чотири буклети можна придбати у канцелярії Крайової Управи Ліґи Українців Канади в Торонті за $10 кожний (телефон: (416) 516-8223, email: [email protected]). Сім брошур розповсюджує Видавництво КІУСу в Едмонтоні (тел.: (780) 492-2973, email: [email protected]; https://ciuspress.com/product-category/archaeology/?v=3e8d115eb4b3; http://www.ciuspress. com/catalogue/history/325/sadeibi-ivana-maziepi-u-baturini).

Батуринська археологічна експедиція базується при Чернігівському університеті. Там її очолює старший викладач катедри історії та археології України, старший науковий співробітник Інституту археології НАНУ, д-р Вячеслав Скороход. Його заступником і науковим керівником експедиції є старший науковий співробітник Центру археології та стародавньої історії Північного Лівобережжя цього університету Юрій Ситий.

У розкопках Батурина 2019 р. брало участь біля 50 студентів, маґістрантів і викладачів Чернігівського університету та Глухівського національного університету ім. Олександра Довженка, учні й вчителі військового ліцею м. Глухова Сумської обл., співробітники Інституту археології НАНУ в Києві, Чернігівського обласного історичного музею ім. Василя Тарновського, Батуринського Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» та добровольці з різних областей України. Висловлюємо подяку учням і вчителям військового ліцею Глухова за участь у розкопках Батурина в 2019-20 рр. та сумлінну працю (іл. 2).

Директор Навчально-наукового інституту історії та соціогуманітарних дисциплін Чернігівського університету, відомий історик модерної України, проф. Олександер Коваленко надає велику допомогу в керівництві, організації й фінансуванню Батуринської експедиції з бюджету Чернігівської обл. та публікації її напрацювань. Він щороку відряджує до неї студентів свого інституту. Спільно з заповідником «Гетьманська столиця» О. Коваленко видає серію збірників академічних статтей «Батуринська старовина», матеріялів конференцій «Батуринські читання» та писемні джерела з цієї теми.³

Ю. Ситий був заступником першого керівника розкопок у Батурині, св. п. д-р Володимира Коваленка, від їхнього початку 1995 р. Ю. Ситий є провідним дослідником матеріяльної культури міста та головним автором детальних звітів про усі сезони його розкопок. Він готує монографію, що підсумує археологічне вивчення Батурина протягом 24 років. Учениця Ю. Ситого, д-р Людмила Мироненко (Інститут археології НАНУ) понад 10 років керує окремими розкопами у Батурині та є співавторкою багатьох його статтей. Старший науковий співробітник Центру археології та стародавньої історії Північного Лівобережжя Чернігівського університету Олександер Терещенко також керує льокальними розкопами і досліджує церковну архітектуру та знахідки озброєння гетьманської столиці.⁴

Завідувач науково-дослідним відділом Національного заповідника «Глухів» мґр Юрій Коваленко очолює групу учасників Батуринської експедиції з того міста (іл. 2). Він проводить археологічні розвідки в Батурині з застосуванням американських потужних металодетекторів, ефективно виявляє залишки споруд, поховання та артефакти і консультує авторів про свої знахідки. Разом з В. Мезенцевим і Ю. Ситим Ю. Коваленко опублікував чотири ілюстровані оглядові статті про розкопки міста 2016-19 рр. англійською мовою у збірках наукових праць Глухівського заповідника.⁵

Член Батуринської експедиції, історик і художник Сергій Дмитрієнко (Чернігів), за консультаціями з В. Мезенцевим та Ю. Ситим, підготував комп’ютерні графічні й ліпні реконструкції фраґментованих орнаментальних і гербових пічних кахлів, знайдених на садибах Івана Мазепи й Пилипа Орлика у 2018-20 рр., та більшість ілюстрацій цієї праці. Дослідник фортець Лівобережної України, головний спеціяліст Управління культури і туризму Чернігівської міської ради, археолог д-р Олександер Бондар художньо відтворив вигляди укріпленого Батурина XVII – початку XVIII ст. Ілюстрації цих авторів надруковано тут уперше (іл. 5-7, 11, 12, 20-22, 26-35, 38).

Екс-директор КІУСу проф. Зенон Когут заснував там українсько-канадський Батуринський проєкт 2001 р. і успішно керував ним 15 років. Він лишається консультантом з історії й культури ранньомодерного Батурина, гетьманської держави та її ліквідації Російською імперією, козацької еліти і правління гетьмана-князя України Мазепи. З. Когут залучає матеріяли розкопок Мазепиної столиці до своїх досліджень національної та політичної свідомости українців Нового часу.⁶ Він є співавтором дев’яти вищезгаданих буклетів, підсумкових статтей про Батуринський проєкт і численних повідомлень про нові розкопки міста в українсько-канадській пресі.⁷ На інтернет-сайті КІУСу З. Когут створив веб-сторінку зі своїм описом проєкту англійською мовою та усіма брошурами про історико-археологічні студії гетьманської столиці у форматі ПДФ.⁸ Комп’ютерним дизайнером цього вебсайту є координатор досліджень КІУСу Олександер Панкеєв.

Знаний канадський історик Київської Руси, колишній президент Понтифікального Інституту Середньовічних Студій проф. Мартін Дімнік бере участь у вивченні Батурина княжої доби та публікації звітів про його розкопки англійською мовою у щорічних бюлетенях Оттавського університету.⁹ Д-р Володимир Мезенцев є науковим працівником КІУСу і виконавчим директором Батуринського проєкту в Канаді, відповідальним за його фінансування, видання, публічні лекції та рекляму в Північній Америці. Координує співпрацю канадських і українських дослідників гетьманської столиці. В академічних і науково-популярних публікаціях англійською та українською мовами у Канаді, США й Україні, а також в інтернетній мережі В. Мезенцев висвітлює досягнення розкопок у Батурині з фото, комп’ютерними реконструкціями та первинною інтерпретацією кращих археологічних знахідок.¹⁰ Його спеціялізовані статті присвячені вивченню й відтворенню вигляду зруйнованих церков і палаців Мазепиної столиці та їхнього багатого керамічного оздоблення і впливам на них ренесансної та бароккової архітектури й мистецтва Італії та Центральної Европи.¹¹

В ході підготовки цього буклету В. Мезенцева консультували авторитетний фахівець з геральдики і сфрагістики ранньомодерної України й Речі Посполитої д-р Олег Однороженко (Інститут української археографії та джерелознавства ім. Михайла Грушевського НАНУ), провідна дослідниця українських пічних кахлів, старша наукова співробітниця Інституту археології НАНУ д-р Лариса Виногродська, відома мазеполог, старша наукова співробітниця Інституту історії України НАНУ д-р Ольга Ковалевська і знавець історії та культури козацької доби й старого Батурина історик Сергій Павленко (Чернігів). Щиро дякуємо тим вченим за наукові контакти, фахові зауваження та обмін новими публікаціями.

Автори також дякують Зоні Кейван (Оттава) за дозвіл передрукувати у цьому буклеті портрет Івана Мазепи відомого українсько-канадського художника і мистецтвознавця Івана Кейвана з Едмонтону (іл. 13). Вона розмістила ґалерію творів її батька в Інтернеті (Ivankeywan.com).

Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця» всебічно сприяє проведенню розкопок у Батурині та оприлюдненню їхніх здобутків. У його сучасному Музеї археології зберігається, реставрується й демонструється понад 500 ориґінальних експонатів, більшість з яких становлять знахідки нашої експедиції. Генеральна директорка мґр Наталя Реброва, вчена секретарка мґр Наталя Саєнко, завідувач відділом археології Андрій Батюк та співробітниці заповідника Каріна Солдатова, Тетяна Кербут і Оксана Ломко співпрацюють з членами експедиції, поширюють в Україні наші канадські публікації, оперативно пересилають потрібні світлини, статті та інформації з Батурина, надають наукові консультації.

2019 р. заповідник і Чернігівський університет організували у місті XVI міжнародню наукову конференцію «Батуринські читання». Її доповіді, присвячені розвою Батурина XVII-XVIII ст. й Гетьманщини, готуються до друку в наступному випуску збірника академічних праць серії «Батуринська старовина».

Останні роки кількість відвідувачів музеїв і пам’яток архітектури Батурина все більш зростала. За 2019 р. вона майже досягла 200 тис. туристів з України та з-за кордону. З них понад чверть складає учнівська молодь. Тогоріч Музей археології міста оглянуло 36,033 особи, серед яких 6,548 школярів і студентів.

2019 р. Батурин відвідав знаний канадський візантолог проф. Антоні Літтлвуд з університету Західнього Онтаріо, котрий цікавиться цивілізацією Руси-України. Він високо оцінює артефакти з наших розкопок у місцевому Музеї археології, масштабні реконструкції цитаделі й гетьманських палаців та науковий рівень працівників і екскурсій англійською мовою в Батуринському заповіднику (іл. 14). Цей професор опублікував свої позитивні враження у виданні Оттавського університету, де заохотив західніх вчених подорожувати до Батурина, ознайомитись з його музеями старожитностей, археологічними знахідками і архітектурними пам’ятками.¹²

Археологічні досліди встановили, що княжий Батурин виник в XI ст. як невелика фортеця на високому березі р. Сейм. За Ю. Ситим, монгольські орди зруйнували її 1239 р. та остаточно знищили це місто у 1275 р. Розкопки 2020 р. поблизу палацу Кирила Розумовського показали, що поселення на тій околиці старого Батурина ще жевріло в другій половині XIII ст. Однак з того часу основна територія міста лишалась незаселеною до початку XVII ст.

У 1618-48 рр. Чернігово-Сіверщина входила до складу Речі Посполитої. Тоді українці з Дніпровського Правобережжя, Волині й Поділля, а також поляки, литовці та білоруси активно переселялись на ці землі в середовище місцевої української людности. Прибульці будували нові й поновлювали там середньовічні фортеці та замки. 1619 р. польський король Сигізмунд ІІІ Ваза призначив сина Владислава розпорядником Чернігово-Сіверщини. Через чотири роки королевич видав привілей на заселення території Батурина. 1625 р. Сигізмунд ІІІ наказав коронним урядникам спорудити там замок площею 1.3 га на місці городища княжого часу (іл. 5, 6). Він став важливим колонізаційним і військово-адміністративним центром поблизу кордону польсько-литовської держави з Московією.¹³

1632 р. московське військо уперше захопило й спалило ще слабо укріплений Батурин.¹⁴ Через два роки новгород-сіверський староста Олександер Пясочинський відбудував там замок і знову заселив спустошене місто. Між 1634 р. і 1648 р. королівська адміністрація та маґнати спорудили прилеглу до замку фортецю, площею 26.4 га, одну з найбільших у Лівобережній Україні. В попередньому буклеті автори детально розглянули українське і польське походження та аналогії конструкцій, етапи будівництва, ремонти й модернізації дерево-земляних укріплень замку-цитаделі та фортеці Батурина XVII ст., надрукували їхні пляни й графічні реконструкції¹⁵ (іл. 6, 11, 12, 14).

Археологічні дослідження показали, що у 1620-40-х рр. на південний схід від фортеці вздовж високого берега Сейму та у його заплаві, на подолі, почали формуватись неукріплені торгово-ремісничі посади. В той час на південно-східній околиці, Гончарівці, селились гончарі, що обумовило її назву¹⁶ (іл. 5, 11). Польські та російські документи представляють Батурин значним комерційним центром Чернігівського воєводства, де влаштовували ярмарки й збирали мито з торговців. Батуринські купці отримали від королівських властей привілей на звільнення від податків на усіх сухопутних і водних шляхах.¹⁷

Монетні та інші археологічні знахідки свідчать про контакти Батурина польського часу з Заходом. 1996 р. на його цитаделі знайшли великий срібний талер, карбований у м. Базелі в Швайцарії 1622 р.¹⁸ (іл. 3). У різних частинах старого міста часто знаходили срібні та білонові польсько-литовські соліди й шведсько-лівонські шилінґи і драйпелькери першої половини XVII ст.¹⁹ Зокрема, під час розкопок 2018 р. на північно-західньому посаді виявили срібний півторак («чех») Сигізмунда ІІІ, карбований у м. Бидгощі в Польщі 1623 р. (іл. 4). Визначення й датування монет провів Ю. Коваленко.

У 1997 р. на південь від фортеці знайшли коштовний посріблений бронзовий наборний пояс з одним відламаним кінцем (іл. 8). Очевидно, його виготовили у Речі Посполитій на замовлення. На пряжці зберігся рельєф короля у броні на коні, над яким рука з-під хмар тримає корону.²⁰ На думку О. Терещенка, стилістично й сюжетно це зображення близьке до тріюмфальних мотивів, поширених у польському офіційному мистецтві 1610-30-х рр. Пояс міг первісно належати вельможному господареві чи офіцерові залоги Батурина того часу. Важко вгадати чому і коли пояс був пошкоджений та втрачений.

2004 р. у цитаделі виявили три бічні уламки керамічної полив’яної поліхромної пічної кахлі з фраґментами рельєфного зображення у центрі, ймовірно, щита з наметом, оточеного п’ятьма латинськими літерами: I, P, Z, S, W (іл. 10). Ю. Ситий та Л. Мироненко вважають, що на кахлі був зображений герб з абревіятурою імени й титулу його власника. На жаль, пошкодження плитки не дозволяє їх ідентифікувати. Дослідники датують цю кахлю першою половиною XVII ст. і вважають, що її привезли з Великого князівства Литовського.²¹ Вона могла прикрашати грубу маґнатських покоїв батуринського замку.

Після його відбудови й заселення знову в 1634 р. та піднесення значення міста О. Пясочинський, коронний канцлер Єжи Оссолінський, київський воєвода Адам Кисіль, князь Ярема Вишневецький та інші впливові високопосадовці й землевласники Речі Посполитої збройно і дипломатично боролись за володіння Батурином (іл. 9). Він потерпав від їхніх усобиць і свавілля.

У 1635-48 рр. в замку («дворі панському») знаходились резиденції польських маґнатів Любомирських та Калиновських, котрі володіли Батуринською і Конотопською волостями й величезними латифундіями в Україні.²² За археологічними даними і описом Батурина 1654 р., гострокіл з ровом розділяв подвір’я замку на дві частини, де могли окремо розташовуватись їхні рублені маєтки. Вірогідно, там також містились дерев’яні управи королівських урядників, приміщення для слуг та 100-200 жовнірів і козаків ґарнізону, інші службові й господарчі споруди (іл. 6). Рештки будівель і укріплень польського замку частково розкопали у 1996-97 рр. та 2001-08 рр.

Розкопки 2006 р. й 2008 р. виявили там залишки десяти заглиблених у ґрунт дерев’яних рядових жител з печами, викопаними підбоєм у глиняних материкових стінках.²³ Котлован житла з подібною підбійною піччю розкопали 2015 р. на колишній фортеці.²⁴ Традиційні глинобитні печі хат місцевого населення Батурина і Лівобережного Полісся Нового часу мали відмінну конструкцію. Тому Ю. Ситий вважає, що розкопані житла з підбійними печами належали польсько-литовським колоністам, можливо, жовнірам залоги чи панським слугам, котрі головно мешкали на замку в другій чверті XVII ст.

В. Мезенцев та Ю. Ситий гадають, що на замковому подвір’ї тоді стояв костьол. У цій привілейованій найбільш захищеній частині міста зосереджувалась католицька польсько-литовська верхівка, її обслуга й охорона. Напевно, костьол був дерев’яним, як усі споруди та укріплення замку. В Чернігівському воєводстві, зазвичай, будували дерев’яні католицькі храми.²⁵ Мабуть, тому в ході розкопок на замку Батурина не вдалось знайти залишків костьолу так само, як і повністю зітлілих зрубних резиденцій маґнатів та православних церков козацької доби (1648-1708 рр.). Однак археологічні дослідження цвинтаря XVII – початку XVIII ст. у північній частині подвір’я замку виявили кілька поховань його нижнього горизонту, котрі Ю. Ситий відніс до польсько-литовського періоду (1625-48 рр.).²⁶

Імовірно, ці найдавніші могили належали до кладовища здогадного костьолу. Він міг знаходитись на місці пізнішої православної церкви замку чи десь поруч розкопаного цвинтаря на північній ділянці замкового подвір’я. У 2008 р. там побудували репліку дерев’яної Воскресенської церкви 1699 р., яку фундував Мазепа (іл. 14). Напевно, католицьку катедру зруйнували під час антипольського повстання козаків у Батурині 1648 р. на початку Української національної революції під проводом гетьмана Богдана Хмельницького (1648-57 рр.). Археологи виявили шар вугілля й попелу від пожежі дерев’яних споруд замку-цитаделі, що пов’язують з її захопленням повсталими того року.

Правдоподібно, тому жодний храм не згадано на «дворі панському» в описі Батурина 1654 р. На той час православної церкви там ще не звели. Відповідно, здогадний костьол не зображено на графічній реконструкції польського замку О. Бондаря, яка базована на цьому описі (іл. 6). Там названі тільки існуючі після повстання 1648 р. православні дерев’яні церкви: св. Миколи-Чудотворця на фортеці та Успенський і Троїцький храми у безіменному монастирі в заміській слободі²⁷ (іл. 5-7). Вірогідно, за польського правління на фортеці, посадах та слободах Батурина переважно мешкало православне українське населення. Там воно й заснувало названі парафіяльну церкву з кладовищем і монастир.

Ю. Ситий допускає, що якась кількість польсько-литовських католиків та покатоличених українців населяла також фортецю Батурина у 1630-40-х рр. до війни Хмельницького. Як вже згадувалось, там розкопали рештки житла з підбійною піччю польського зразка. На цвинтарі дерев’яного храму, що передував зруйнованому мурованому соборові Живоначальної Трійці Мазепиного часу, наша експедиція ексгумувала чимало поховань польського періоду. Їхній обряд та супроводжуючий інвентар загалом не відрізняється від поховань наступної козацької доби. Серед них тільки виділяється незвичайне багате поховання дівчини другої чверті XVII ст. Збереглись мережана стрічка-вінець, перевита срібними дротиками, фраґменти шовкової тканини, гаптованої зображеннями квітів, від її головного убору та паска з брунатної тканини, вишиваного срібними нитками й бісером.²⁸ Ці рештки пов’язують з польськими жіночим вбранням і поховальною традицією того часу. Матеріяльна культура Батурина польсько-литовського періоду вимагає більш поглибленого дослідження, узагальнення наявних археологічних, писемних та фізико-антропологічних даних і їхнього співставлення з аналогіями у Речі Посполитій.

Обстеження черепів з розкопаних археологами могил XVII-XVIII ст., здебільше з кладовища Троїцького собору на фортеці, проведені фахівцем з фізичної антропології мґр Юрієм Долженком (відділ біоархеології Інституту археології НАНУ), дозволили йому заключити, що основне населення ранньомодерного Батурина належало до корінної людности Чернігово-Сіверщини (центральноукраїнського краніологічного типу). Однак він виявив там також поховання меншин: поляків, білорусів та балтів, вихідців з Польщі, Великого князівства Литовського та Лівонії (сучасної Латвії), окрім татар чи інших тюркських степовиків.²⁹

Тому В. Мезенцев і Ю. Ситий не виключають, що на фортеці існував дерев’яний костьол (чи каплиця) католицької громади Батурина за польського панування, який ще не льокалізовано. Але усі католицькі установи замку і фортеці не пережили Хмельниччини. На час описання міста у 1654 р. їх там вже не було.

Знавець Чернігово-Сіверщини польської доби проф. Петро Кулаковський (Національний університет «Острозька академія») твердить, що більшість тодішніх місцевих мешканців цих земель та переселенців туди, включно зі шляхтою, з Правобережжя, Західньої України і Білорусі були православними. Річпосполитські владці та землеволодільці дозволяли їм будувати церкви й монастирі та правити Службу Божу східнього обряду в 1630-40-х рр.

В той же час, за сприянням королівських властей і маґнатів, римо-католицька та уніятська Церкви поширили місію на ці східні креси Корони. Домініканці, єзуїти і василіяни заснували тоді костьоли, кляштори та колеґіюми у Чернігові, Ніжині, Новгород-Сіверському й Сосниці. Королівські посадовці та багаті землевласники щедро надавали на їхнє утримання земельні посесії та привілеї на Чернігівщині в 1620-40-х рр.³⁰

Є підстави гадати, що католицька Церква діяла також у Батурині й мала земельні володіння в тому краї. На користь цього відзначимо, що згаданий вище новгород-сіверський староста О. Пясочинський, котрий відбудував батуринський замок після російського нападу 1632 р., активно підтримував колеґії і місії єзуїтів у Новгороді-Сіверському й Сосниці, жалував їм села, землі та маєтності у 1630-40-х рр.³¹

За 17 км від Батурина існує село Ксендзівка (Ксензівка, Ксьондзівка), засноване 1619 р. У 2016 р. його перейменували на с. Поліське Коропського р-ну Чернігівської обл.³² В. Мезенцев припускає, що, за первинною назвою, це село було посілістю польського ксьондза зі здогадного костьолу чи костьолів Батурина. Його думку прийняв дослідник топоніміки Чернігово-Сіверщини С. Павленко.

Переможна національно-визвольна війна українського народу завершилась встановленням гетьманської держави. 1648 р. повсталі козаки й селяни захопили замок і фортецю Батурина та скинули владу польських зверхників. Однак укріплення там вціліли й стояли ще у 1654 р. Аналіза хронології поховань цвинтарів і демографічного розвитку міста у XVII-XVIII ст., проведена Ю. Ситим, не виявила зменшення його людности під час війни Хмельницького. Лише слобода гончарів на Гончарівці припинила існування у середині XVII ст.³³

За археологічними і писемними джерелами, частина польсько-литовських колоністів, включно з шляхтою, пережила ту війну й залишилась у Батурині. Вони були чи стали православними та згодом асимілювались українським населенням. Чимало річпосполитських шляхтичів Чернігівщини увійшло до козацької офіцерської кляси і помітно збагатило й вестернізувало її культуру. Наприклад, у Чернігівському козацькому полку шляхтичі становили 13.5 відсотка.³⁴

У складі козацької держави, Гетьманщини, Батурин почав інтенсивно розвиватись. В 1650-60-х рр. він став одним з великих і добре укріплених міст України з муніципальним самоврядуванням, центром Батуринської козацької сотні.

1669 р. рада старшини з гетьманом Дем’яном Ігнатовичем (Многогрішним, 1669-72 рр.) постановила перенести його головний осідок з м. Гадяча на Полтавщині до Батурина. Він спорудив у замку-цитаделі свою велику одноповерхову дерев’яну резиденцію, муровану державну скарбницю та, вірогідно, зрубну замкову церкву, що передувала Воскресенському храмові Мазепи, в північній частині подвір’я цитаделі. Коло церкви був цвинтар, де ховали, правдоподібно, мешканців замку з оточення гетьмана. Як згадувалось вище, кладовище на тому місці заснували ще за польського панування. Археологи розкопали там 123 поховання XVII – початку XVIII ст, залишки гетьманської палати та відкрили потаємний підземний хід, котрий, здогадно, починався від замкової церкви і виводив на схил високого берега Сейму.³⁵

В. Мезенцев, С. Павленко та О. Бондар вважають, що наступний гетьман Іван Самойлович (1672-87 рр.) найбільше спричинився до посилення й модернізації цитаделі та фортеці з застосуванням фланкуючих больверків з ранньомодерної фортифікації Заходу.³⁶ 2008 р. архітекти-реставратори корпорації «Укрреставрація» на основі археологічних даних і тогочасних аналогій відбудували у натурі репліки дерево-земляних укріплень цитаделі Батурина з цегляними гетьманськими резиденцією й скарбницею та рубленою Воскресенською церквою кінця XVII ст. на її подвір’ї (іл. 14).

Понад два десятиліття гетьманування можновладного і мудрого Івана Мазепи (1687-1709 рр.) було золотою добою козацької держави та її столиці (іл. 11-13). Видатний українсько-американський історик Гетьманщини проф. Олександер Оглоблин назвав період його правління «Мазепинським ренесансом».³⁷

Цей просвічений і авторитетний володар підніс міжнародній імідж і визнання Батурина та козацької України у Західній Европі. Наприклад, 1706 р. перший королівський географ Франції Ґійом Деліль у Парижі видав мапу Московської держави, де позначено Батурин як столицю «України Країни Козаків» (Ukraine pays des Cosaqyes). Її неодноразово передруковували у всесвітніх атласах у Франції та Голляндії в 1730-40-х рр. Популярна в Европі картографічна фірма Вісшерів (Піскаторів) в Амстердамі 1712 р. опублікувала мапу «Україна Країна Козаків» (Ukraine Pays de Cosaques), де вказано її головне місто «Батурин Козацька Столиця» (Baturin Capitale de Cosaques).³⁸

За документом 1690 р., Мазепа влаштовував у Батурині з’їзди козацької старшини, міських урядників та усього поспільства Гетьманщини. Там обговорювали норми податків з підданних до державної скарбниці, надавали привілеї міщанам і козакам, вирішували різні господарчі справи.³⁹ Літопис Самійла Величка під 1700 р. також повідомляє про традиційні з’їзди полковників та усієї старшини у гетьманській столиці на Великдень, де святкували й призначали на уряди генеральних старшин. Того року Мазепа приймав учасників старшинського з’їзду в новозбудованому «столовому гетьманському домі на Гончарівці»⁴⁰ (іл. 23).

Мазепа вважається одним з найбагатших людей Східньої Европи. Він був найщедрішим меценатом і патроном православної Церкви, освіти, науки, культури, ремесла, архітектури та мистецтва в Україні. Опікувався навчальними закладами Гетьманщини, за свій рахунок будував кампуси, храми й дзвіниці Києво-Могилянської академії та Чернігівського колеґіюму.

Документ 1708 р. згадує маловідому «школу Свято-Микільську Батуринську», де навчали, зокрема, писемности.⁴¹ Ю. Ситий припускає, що вона знаходилась при дерев’яній церкві св. Миколи на фортеці, відомій з опису Батурина 1654 р., чи при одноіменному мурованому храмі, фундованому Мазепою. Однак на його час ця дерев’яна церква навряд чи збереглась і, радше, передувала цегляній, яку не встигли добудувати до розорення гетьманської столиці 1708 р. На думку В. Мезенцева, за Мазепи названа школа існувала при заміському Микільському Крупицько-Батуринському монастирі.

Найбільше власних коштів цей керманич витратив на будівництво, реконструкції й оздоблення православних храмів і монастирів в Україні, Речі Посполитій та Османській імперії. Мазепа спорудив 43 церкви у козацькій державі, з них п’ять – у своїй столиці⁴² (іл. 11, 12, 14). Гетьман також спричинився до спорудження величних мурів Києво-Печерської лаври та навколишньої потужної твердині, зводив порубіжні фортеці на Запоріжжі для захисту українських земель від татарських і турецьких набігів. Однак, через свої численні коштовні будівельні проєкти й нескінченні військові походи, Мазепа нехтував поновленням, підсиленням і модернізацією фортеці Батурина, занепалої після її останнього відомого ремонту 1692 р. О. Бондар та В. Мезенцев вважають застарілість і занедбаність дерево-земляних міських укріплень XVII ст. одною з причин захоплення гетьманської столиці⁴³ (іл. 14).