Вікторія Сюмар: Переиграют ли прозападные тактики «знакомых стратегов» Юго-Востока и будет ли «чёрный лебедь»?

5 років тому
Політика
4 436
393
2
5

Політтехнологічні замітки. Вересень. Тактики проти стратегів.

Юлія Тимошенко вкотре довела, що є блискучим тактиком, блискавично відреагувавши на звинувачення у своїй можливій «проросійськості» масованою бордовою кампанією Майбутнє в НАТО, Безпека в ЄС. Ба більше. Ці борди Тимошенко без жодної тіні сумніву чи сором»язливості зробила в кольорах і стилістиці бордової кампанії діючого Президента з тризубом на фоні. Ефект очевидний - тепер борди Порошенка сприймаються додатковою частиною кампанії Тимошенко, адже практично на них - її фото. І всі тихенькі розмови про плагіат в ФБ і близько не дорівнюють ефекту кампанії, яка в один момент відбила можливу базову стратегічну тезу Порошенка, що він головний прозахідний кандидат, який веде Україну в ЄС та НАТО.

Так само тактично і так само без жодного сумніву Тимошенко повторила ще одну тезу Порошенка - нам потрібен мир, але не будь-якою ціною. Щоправда, що вона мала на увазі - традиційно лишилося не розшифрованим.

Анатолій Гриценко своїм виступом на YES спробував конкурувати з Порошенко в спроможності говорити з західною публікою англійською мовою і зрозумілими їм конструкціями з баченнями реформ в базових сферах. З одного боку - він чітко окреслив позицію «сильного» та авторитетного лідерства - як передумови реформ та боротьби з олігархічним класом. З іншого - для української публіки тези були занадто складними, а самому виступу явно бракувало яскравості та харизматичності, що було особливо помітно на фоні добре підготовленої Тимошенко та досі обожнюваного публікою Вакарчука.

Святослав Вакарчук на тому ж YES мученицьки продовжував тримати інтригу про своє YES участі в виборах, але так «колупав» піч висловами про те, що співаки (медики, вчителі) не повинні спостерігати з боку як «політики крадуть», що більшість оглядачів все ж вирішили що «наречена» таки дозріла. Насправді, така пауза зумовлена відтягуванням «чорної кампанії» проти нього, оскільки він заходить на прозахідне поле і відразу стає потужним конкурентом двом найсильнішим учасникам кампанії - Порошенку та Тимошенко, ну і Гриценку теж. Проте, це затягуванням є поганим сигналом для еліт, які розцінюють хронічні вагання - як психологічну неготовність Вакарчука до серйозної боротьби.

І на фоні всього цього «яскравого» демократичного змагання на іншому - південно-східному полі відбулася стратегічна річ - об»єднання здавалося б непримиренних ворогів - Рабіновича (Медведчук) та Бойка (Льовочкін-Фірташ). Екс-регіонали готові до висування «Единого кандидата от Юго-Востока», що для них є зрозумілою грою. Бо так з умовними «помаранчевими» вони грали завжди.

І суть гри - Бойко кандидат в Президенти, або ж супер зручний конкурент в другому турі для будь-якого кандидата - як Тимошенко, так і Порошенко. З подальшою умовою спікерства, наприклад, Медведчука в наступній Раді. Об`єднання дає можливість Медведчука вести стратегічні перемовини з усіма кандидатами не лише про президентські, але і про парламентські розклади. І це вкотре доводить, що Росія в українських виборах грає стратегічну гру - максимально розколоти поле прозахідного електорату (Порошенко, Тимошенко, Гриценко, Вакарчук, Садовий) і об»єднати електорат Півдня і Сходу під єдиного «технократичного кандидата».

Щоправда, на їхньому полі сидять два «чорних лебедя» кампанії - Олег Ляшко, який маючи прихильність ТРК Україна та чудові ораторські здібності, цілком може «вистрелити» в селах та малих містах Півдня й Сходу, та Володимир Зеленський, який за деякими дослідженнями навіть без натяку на участь у виборах вже потрапляє у другий тур. І він може стати кумиром великих міст, і не лише Сходу. Міст, в яких нарешті новини більше споживають з інтернету, аніж з ТБ, міст, які хочуть «нових облич», і в яких найбільше невизначених саме через те, що існуючі політики їх категорично не влаштовують.

Відчуття постмодерну і як з ним працювати у виборчих технологіях вперше може стати головною стратегією виборів, яке не дасть політикам погратися в стару відому гру про розкол «Сходу і Заходу». Головне, щоб постмодерний електорат не загрався в віртуал і в якийсь момент зрозумів, що вибори - не в ФБ, а на виборчих дільницях, на які треба ходити пішки, голосувати там ручкою, а не кліком в компі, і що результати в наших умовах треба захищати - фізично, біля дільниць, а інколи і на вулиці.