Віталій Трохимчук: Смотрящій по Польщі

7 років тому
Політика
1 411
135

Провокації спрямовані на розпалення ворожнечі між Україною та Польщею вийшли на новий якісний рівень.

З плюндрування могил та памятників найняті спецслужбами РФ диверсанти перейшли до використання зброї - лише завдячуючи щасливому випадкові обстріл консультства Польщі у Луцьку обійшовся без жертв.

Наступна провокація призведе до появи трупів.

Влада України - точніш те що від неї лишилося - як завжди реагує на виклики лише постфактум. Деякі потуги вичавлює з себе МЗС, проте цього замало. Системність - ось у чому ми постійно програємо режиму РФ.

З огляду на теракт у Луцьку можемо уявити як багато сил, засобів та коштів кинула РФ на те аби посварити Польщу і Україну.

І на меті Кремля не просто посварити дві країни, позбавивши Україну підтримки одного з найважливіших партнерів, мета більш ширша - створити з Польщі нового ворога, відкрити практично другий фронт.

Аналіз дій України показує, що наші владні інститути не усвідомлюють кінцеву мету РФ на польському напрямкові, а якщо усвідомлюють то своїю злочинною недбалістю ведуть країну до прірви.

Як тільки Польща стане нашим ворогом хоча б ментально - з Україною буде покінчено протягом місяця. Це повністю розвяже руки РФ на східному фронті.

Час на польському напрямкові катастрофічно грає проти України.

Зрозуміло, що Україна не може суперничати з РФ у розмірах фінансування своїх інтересів за кордоном і не буде фінансувати терористичні акти та культурологічні диверсії.

З огляду на ці фактори для організації ефективної протидії підривній діяльності РФ питаннями стосунків з Польщею мають щоденно перейматися перші особи держави.

Так, вони особисто мають реагувати на підривну діяльність РФ, не перекладаючи цю роботу на плечі чиновників рангом нижче - міністрів, їх заступників чи простих клерків.

Але, на жаль, перші особи держави більше звикли витрачати свої зусилля на дрібномістечкові ігрища у заміну генерального прокурора чи призначення аудиторів НАБУ. Ці ігрища практично не залишають часу на діяльність державних маштабів.

Чому системність української влади - як нинішньої так і всіх попередніх - проявляється лише у розставленні "смотрящих", ручному контролі за правоохоронними органами, контролі за правильним направленням потоків грошових конштів?

Чому лише за цими напрямками ми бачимо блискучі втілення у життя хитроумних комбінацій, філігранне використання всіх сил і засобів, майстерну вербовку союзників і не менш майстерне знищення противників?

Тому, що це приносить багато бабла. Але якщо не буде країни то бабло швидко закінчиться - хіба це не зрозуміло? Хіба важко подивитися на крок вперед?

Якщо "смотрящі" це наше "всьо" то може настав час призначити такого для роботи на польському напрямкові?