Volodimir Ryba: Епідемія як дзеркало української душі

3 роки тому
Суспільство
784
230
1

Те, що людина стала царем природи (хоча таке твердження досить спірне) пояснюється однією нашою рисою. І ця риса зовсім не наявність досконалого мозку, ми просто дуже добре пристосовуємось до навколишнього світу. Спочатку таке пристосовування було цілком природнім, а далі ми почали міняти світ під себе, як казав класик: "не стоит прогибаться под изменчивый мир"...

Ми рік живемо в умовах пандемії і, складається враження, цілком до неї звикли. Особливо цікаво спостерігати як глобальний світ адаптується до нових умов життя і як така адаптація проходить у конкретній країні.

Людина в екстремальних умовах показує свою справжню сутність щось подібне відбувається і з народами.

Але давайте про нас.

Пандемія і для українців стала певним лакмусом – всі хороші і погані риси стали більш помітними.

Вмри ти сьогодні, а я завтра

Все почалося з Нових Санжар.

Яка тут національна солідарність, камінець у вікно – це все, що ти можеш від мене очікувати.

І дійсно, сотні років українець розраховував виключно на себе. Тому то наша хата і стала закритим світом…

Після дикунства з атакою на автобус, обивателі остепенились і нібито покаялись, але перша реакція – сама показова.

Ілюзія безпеки

Головна підступність вірусу у тому, що він існує, але не сприймається серйозно поки не має стосунку до конкретно цієї людини. Психологія хомо сапіенс така, що прихованої загрози можна боятись тільки певний час, коли ж загроза не проявляється – страх притуплюється, а потім й взагалі зникає. Хоч таке сприйняття вірусу характерне для всіх, в Україні не було ситуації подібної до італійської, а отже вірусна безпечність проявилась яскравіше.

Влада це маска

Одні кажуть: одягай маску, інші, що цей крок нічого не дає. Маска ніби і надає хоч якогось захисту, але й дуже незручна. Те саме і влада, вона ніби і потрібна, але іноді тільки заважає.

Влада намагалась примусити носити маски, але була приречена… Бо ця влада в Україні, а в Україні кожен сам знає як краще.

В Хмельницькому смачна кава

Чи можливо нашу людину примусити до карантинної дисципліни? Малоймовірно. Адже силовий примус не для нас. За тридцять років в українця сформувалась алергія на примус, адже примушувати може тільки сильна влада. Та й прикладу дисципліни з боку зелених хлопців ми не бачимо: маски не носять, по ресторанах ходять, вечірки влаштовують.

Не лякайте їжака голим задом

Суспільство, що перебуває у постійному стресі, поступово звикає до такого ритму життя. У нас за короткий час відбулося дві революції , війна, кілька серйозних економічних криз, майже щороку вибори. Епідемія для нас можливо і не вписується у звичайний ритм життя, але і не надто шокує.

Наше ставлення до обмежень пов'язаних з коронавірусом, знову ж таки, можна прослідкувати за способом носіння масок: одиниці закривають ними і ніс, і рот, хтось - тільки рот, ще частина тримає маску виключно на підборідді, а більшість – просто не носять.

І в цьому всі ми і наше сприйняття реальності.