Volodimir Ryba: Страждання як національна ідея

3 роки тому
Суспільство
2 027
79
2
11

“Щастя – поєднання правильних порцій піднесення та спокою”.

Ной Харарі

Іван прокинувся від гучного звуку з телевізора. На екрані великої плазми йшов повтор "Новорічного кварталу". Нудота і головний біль нагадали про бурхливо проведену святкову вечірку. Ще б пак, адже змішані в єдиний коктейль горілка "Finlandia", коньяк "Арарат", шампанське "Артемівське" та стакан "Martini" не давали шансів на ранкову ясність голови. Коли Іван згадав чим закушував вищезгадані напої, нудота посилилась, бо, крім традиційної заливної риби, олів'є та пюрешки з шашликом, були ще й суші, ананас, сир з пліснявою, морепродукти і навіть авокадо. Піднімаючи важку голову з подушки він вперше пожалкував, що категорично відмовився від пропозиції жінки полетіти на свята в Єгипет чи Туреччину.

В той же час в Екваторіальній Гвінеї прокинувся Нсує. У новорічну ніч він просто спав. Та й у його краях, де людям часто не вистачає їжі, не до святкувань. Нсує зачерпнув з пластикового відра мутної води, напився і, не снідаючи, почав збиратись на роботу. Минувши десятки халуп з лайна та гілок, Нсує прийшов на гігантський смітник. Це і була його робота… Нсує та ще десяток таких як він молодих гвінейців займались пошуком сміття, з якого можна було б дістати кольоровий метал. За місяць іноді вдавалось і цілих п'ятдесят доларів заробити.

А знаєте який парадокс? Іван, що живе в Україні, та й всі українці взагалі, менш щасливі ніж жителі Гвінеї.

Хоч ми живемо значно краще переважної більшості людства, в індексі щастя ми пасемо задніх. Більшість країн Африки, Латинської Америки, Південно-східної Азії в цьому компоненті значно вище нас.

Майже вся наша історія – страждання, буденність – страждання, майбутнє – темне, головний наш поет – песиміст, та й інші класики веселого писали мало, навіть наш гімн натякає – те, що ми ще не вмерли – є непорозумінням.

Але чому так?

Давайте розбиратись.

Історичні чинники

Дитячі травми зазвичай псують усе наступне життя, так і з націями. Хоч ми пишаємося видатними військовими звитягами предків, все ж українців протягом усієї історії завойовували, чмирили і примушували страждати. І взагалі, наш народ часто забороняли. Казали, немає такого народу, і крапка. ХХ сторіччя також катком пройшлося по нашому генотипі: голодомор, репресії, війна – закріпили нашу звичку страждати. Взагалі, українці у ХХ сторіччі перенесли чи ненайбільші потрясіння серед усіх націй, що населяють планету Земля.

Совок в головах

Головна риса хомо-совєтікуса, на мою думку, є його небажання приймати рішення. В період совка майже все вирішувалось за тебе, звідси і ностальгія. Приймати рішення, брати на себе відповідальність багатьом дуже болісно. Коли сесесеру не стало, рішення приймати доводиться і це приносить страждання та постійний стрес. Людина, що живе минулим, апріорі щасливою бути не може.

Безвідповідальність

Радянські люди ні на що не впливали. Але, коли можливість вплинути на життя країни з'явилась, ми почали проявлятися безпрецедентну безвідповідальність. Наприклад, тридцять років обирати депутатів за нікчемні подачки та за безсовісний популізм. Обрати президентом людину за його роль у серіалі. Як це називається?

Така безвідповідальність породжує постійну нестабільність, а в нестабільності важко відчувати себе щасливим.

Звичка прибіднятися

Ціни ростуть – народ обурюється, ціни ще ростуть – народ більше обурюється, ціни дуже виросли – люди пішли міняти долари.

Українці не цигани, ми радше приховаємо свої статки, будемо жалітися на важке життя. Це, знову ж таки, історична травма, коли хтось сильніший (пан, урядник, жандарм, комісар) міг перетворити заможного в бідняка. Звідси й українська ненаситність (згадайте хонку Якуковича). "Хай буде", "запас шкоди не несе" – гасла багатьох співвітчизників.

А ще заздрісні очі, скажеш, що ти багатий і щасливий, позаздрять і можуть "поробити".

Ненависть

Обрали мера чи президента: за два тижні клянемо його останніми словами. Ненависть отруює наше життя: ми ненавидимо політиків, успішних людей, сусідів, часто рідню і самих себе. Ненавидячи, щасливим бути важко.

Меншовартість

Не поважати самих себе, вважати когось вищим, кращим. Вторинність. Ватні кримчани та донеччани відчували свою меншовартість, не були щасливими, бо по російських каналах їм показували чарівне Ельдорадо під назвою РФ, де майже комунізм, де мудрий цар, де високі пенсії та зарплати.

Як змінитися?

Перше, це усвідомлення проблеми. Варто прийняти, що страждання дуже глибоко сидить в нашій культурі, в наших генах і в нашій ментальності.

Наступне, виховання дітей. Треба усвідомити, що українське виховання – це суцільне прищеплювання комплексів вдома та в школі. У дітей треба виховувати впевненість в собі, наголошувати, що вони найкращі, що вони все зможуть, що вони живуть на найкращій у світі землі.

Дитина що виросла у позитиві – приречена стати щасливою.